У його голові постійно крутилися слова наставника Каза і його мінливий настрій. Хоч я хотіла списати все на психічний розлад, але інтуїція підказала, що причина в іншому.
« Тітант до роботи з душами, справа в ньому. Що наставник Каз хоче, щоб я з ним зробив?." - думав Сол на ходу, не дивлячись під ноги.
Зазвичай він не бився з дороги, бо ходив тут вже майже три місяці. Але сьогодні йому здавалося, що він йде вже дуже довго. Чому поворот на наступний поверх так далеко?
Соул зрозумів, що щось не так, і, піднявши голову, обережно озирнувся. Він уже потрапив у таку пастку, коли розбив той гриб на голові. Чи це знову те саме? Але він не пам'ятав, щоб з сьогоднішніми "гостинами" було щось погане.
У цей момент світло свічки на стіні потьмяніло. Тіні в кутах, наче живі, розбіглися.
Соул прищурився. Його права рука була в кишені, а ліва — перед ним.
"Для того, що дивиться" - це вираз дихання і„ Удар за неживими". Руни і закляття цих трьох заклинань нульового рангу швидко пронеслися в його голові.
На пандусі було неприродно тихо. Неначе навіть звуки сховався від страху.
Соул різко підняв голову. Він відчував, що за поворотом хтось стоїть.
Новий трюк Сіда? Але якщо це його козир, то Дженна і Локі були просто пішаками.
Той, хто стояв там був неймовірно сильний. Соул навіть не знав, з ким його порівняти. Чи міг Сід наказувати такій людині?
— Хто б ти не був, хто підслуховував би тебе, щоб я не нападав у Башню магів, — вигукнув Сол.
Відчуття небезпеки не зникло. Той чоловік все ще стояв за стіною.
— Мій наставник - Каз, і він мене дуже цінує! Якщо хочеш бути вигнаним, як Сід, можеш спробувати.
За стіною було тихо.
Як ніяково. Але що поробити. Якщо помилився - вибачиться. А якщо вдасться хоч трохи налякати потенційного ворога, це вже добре.
Після того як вони з Сідом відкрито повстали, Сол почав готувати шлях до відступу. Але всі плани були марні перед обличчям абсолютної сили.
Тисячі думок проносилися в його голові.
Коли він вже збирався активувати сигнал про допомогу, той, хто стояв за стіною, нарешті поворухнувся. Тиск посилився.
Сол більше не вагався. Він розчавив флакон у кишені.
Білий дим обкутав його, а потім... І весело пострибуючи, сховався у щілини між камінням.
Сола відвисла щелепа. Він відступив, в замішанні. Цей прихований туман продав йому Байрон для втечі і маскування. Соул навіть витратив один флакон, щоб перевірити його дію. Зазвичай цей туман мав окутати все в радіусі десяти метрів. За допомогою другого зілля, який розмив запах, він міг утекти від ворога.
Але сьогодні він навіть не встиг розчавити другий флакон, а туман від першого на його очах втік!
Зовсім сором втратив!
Але це також допомогло йому зрозуміти, що він не може перемогти ворога, який з’явився цього разу. Навіть якщо в останній момент з’явиться щоденник, він може не мати ні сил, ані часу, щоб уникнути смерті.
Права рука Сола в кишені відпустила другий флакон і розчавила третій.
Третій був сигналом про допомогу. Байрон, отримавши його, негайно прийде. Врятує, не встигне - забере труп.
Все одно Сіду щоденник не дістанеться!
Зробивши це, Сол заспокоївся. Він випростався і став чекати на свого ворога.
І тут через поворот вийшов худий, дуже високий чоловік, з ніг до голови замочений в рожеві бинти.
Соул глибоко зітхнув, його серце, здавалося, зупинилося.
- Я і не думав, що він зможе вас найняти. Чи не забагато честі для мене?
Людина в рожевих бинтах схилив голову набік. Його срібні очі промайнули у замішанні.
Побачивши його реакцію, Сола затікав надію. Його застигло серце.
— Вы... Ви не за мною?
Вугілля очей людини в рожевих бинтах вигиналися, ніби він посміхався.
- Як ти і сказав, хто може мене найняти?
Його голос був таким же м'яким.
Рожевий Пан прийшов не за ним?
Рожевий Пан прийшов не за ним!
Напруження спалило. Соул нарешті видихнув. Тільки тоді він відчув, як тремтять його руки і ноги.
« Добре, що не за мною », — з гіркотою посміхнувся він. — Якби ви напали, у мене не було б і шансу. Всі мої хитрощі були б марні.
Рожевий Пан повільно спустився.
Лише тоді Сол помітив, що він весь час стоїть навшпиньках. Він йшов легко і нестабільно, немов ось-ось впаде, але в той же час здавалося, що він ніколи не впаде. Як очерет на вітрі: після пориву він знову випрямляється.
- Рожевий Пан? — Він підійшов до Солу і з подивом повторив.
— А! — Соул тільки зараз зрозумів, що від полегшення ненавмисно назвав його так.
— Це, я... - Він намагався пояснитися.
Але той знову посміхнувся очима.
Він простягнув руку, його жест був якимось дивним, наче рука не хотіла його слухатися.
— Тобі теж подобається мій рожевий колір?
Сола трохи занепокоїло. На щастя, цей чоловік не розвинув цієї теми.
- Ти можеш називати мене Рожевим паном, коли він бачить його переляк і опустив руку. - Ти все ще займаєшся фізичною трансформацією?