Соул вийшов зі своєї кімнати, підійшов до 604-й, постукав і витягнув звідти Корі, яка з головою пішла в навчанні.
- У Башні з'явилися новачки?
— М-м? Так, а що? Я думала, що тебе це не хвилює. Вона тримала в руках товстий сувій пергаменту і подивилась на Сола.
- Є хтось із сильним талантом до темряви? — запитав Сол.
Кори з непроникним обличчям розвіяла руками. Пергамент вдарився об одвірка з глухим стуком.
- А ти думав, що мене це хвилює?
Соул, якого Корі знову встромила у глухий кут, засміявся.
- Я думав, тобі буде цікавий новий геній.
— У нас вже різний рівень. Тоді Корі вкинула брову і підперла підборіддя рукою. — Тобі він так цікавий? Хочеш, я знаю?
— Уже не нужно.
Сол з загадковим виглядом, схрестивши руки, пішов, залишивши Корі в замішанні.
« Що це з ним? Дразить мою цікавість? "
Корі на мить замислилася. Край очі вона помітила, що до неї хтось підходить, і поспішно закрилася у своїй кімнаті, зачинивши двері.
Дук, якому буквально зачинили двері перед носом, змінив усмішку на похмуру гримасу. За його спиною пролунав вибух хохоту, і він збився кулаками, готовий виламати двері.
Але зараз всі знали, що Корі - улюбленка наставника Гудо, і він часто бере її з собою для особистого навчання. Багато учнів мріяли про таке. Серед новачків ходили чутки, що вона першою стане учнем другого рангу, а незабаром і третього.
Багато людей хотіли мати з нею близькі стосунки. Навіть невелика допомога допомогла їм пережити нескінченні іспити. Але ця Корі, здається, не все в порядку з головою. Вона спілкувалася тільки з Солом, і її радість та теплота були спрямовані лише на нього. Це лише посилило ворожість новачків до Солу.
Але той, на кого була спрямована така ворожість, зовсім не хвилювався.
...
Три 30 ночі.
Соул раптово відкрив очі. Хаос, наче приплив, відступив і розум знову взяв верх.
Слуга Джордж на днях приніс Солу графік чергувань. Сьогодні була черга одного з прихвостньої Сіда, Брана, прибирати коридори.
Соул швидко одягнувся, дістав дбайливе Око Ілюзорного звуку і вийшов з кімнати.
...
Бран, який був на голову вище Сола, з'ївшися і штовхав візок по пандусу Західної вежі. Він завжди поправляв комір. У Башнші було не холодно, а ознаменування пробирала до кісток.
З того часу як цей проклятий Сол став прокляттям учнем, Бран знову ночував. Це була найсмертоносніша робота для слуг. Якщо не везлло, то через десять днів, а якщо пощастило - за кілька місяців, але хтось, що зійшов на світанку, обов'язково не повертався.
"А цьому Джорджу пощастило, так швидко підлизався до Сола".
Директор дав Джорджові інше завдання, і він більше не брав участі в нічних чергах. Тепер усі слуги знали, що Джордж перебуває під захистом Сола. Вони відразу змінили свій гнів на милість і почали шукати тих, кого колись роздирали. Джордж тепер спав на місці Брана, біля стіни.
Бран втратив свій колишній вплив, але ніхто не наважувався його задирати. Але тепер він мусив виконувати ще одну роботу, від якої раніше не мав права. Це було небезпечно.
На щастя, Бран мав козир. Він був упевнений, що зможе безпечно повернутися з нічного прибирання.
З тих пір як Сол став учнем, той учень другого рангу більше з ним не зв'язався, але він залишив йому одну річ для захисту.
Бран знову поправив комір і тремтів маленьку намистинку під ним. Це була напівпрозора намистинка розміром з ніготь, нанизана на чорну нитку. Усередині, наче в бурштині, застиг маленький чорний жучок. Бран не знав, що це, але той учень сказав, ніби ця намистинка захистить його від звичайної нечистоти.
Це була плата за травлю Солу. Шкода тільки, що після того як Сола пішов, той учень не захотів відкрито підтримувати Брану і не зробив його особистим слугою. Інакше хто б боявся цього Джорджа? Навіть управитель розсипався б перед ним в милості.
Хоч і було боляче, Бран з задоволенням покрутив намистинку. З цим магічним артефактом він був не в програші.
Але ейфорія від володіння намистинкою швидко полетіла під гнітючою атмосферою.
« Коли я вже виберуся з цього проклятого місця? Знав би, що так і залишуся слугою... Краще б в селі орав землю."
Але жалість була марною, вони лише послаблювали його волю. Бран глибоко зітхнув і пішов далі. Він мовчки минув поворот на шостому поверсі. Раптом колесо возка застрягло у щілини між плитами.
« Що за чорт?» — роздратовано пробурмотів Бран і присів, щоб звільнити колесо.
Він побачив перед колесом ногу на плиті.
Мертво-бледжу, майже фіолетову, босую, худую ногу.
Потім з'явилася друга, така ж. Але вона була повернута п'ятою до нього.
Привид!
Бран, забув про візок, витягнув з-під коміра намистинку і, піднявши її над головою, зажмурився, сподіваючись, що жах розірветься.
Минуло кілька хвилин. Бран обережно привідкрив одне око.