Погано!
Він так поспішає, що просто схопив речі, і креслення з трьохвимірними координатами виявився на виду.
Цього разу в мичанні лунали прослуховані нотки.
Учень другого рангу, побачивши те, що його зацікавило, не почав відбирати сили, а лише висловив своє бажання. Вельми... Повічливо.
Соул зітхнув і тихо сказав:
— Старший брат, вже майже вісім. Може, повернемося в гуртожитку Західної вежі і там поговоримо?
— Хм! — Розповідав короткий і радісний звук.
Соул швидким кроком попрямував до Західної башти, а учень другого рангу мовчав за ним, не видаючи ні звуку. Ніби привид.
Коли Сол повернувся в гуртожиток, більшість учнів уже були там. Небагато хто затримувався у Східній башті після восьми, але й не повертався надто рано. У той час у гуртожитку було найбільш жваво. Навіть деякі старші першокурсники з шостого поверху виходили подихати повітрям.
А все тому, що напруження було занадто великим. Їхній світ був обмежений цією маленькою Башнею, і до другого рангу у них майже не було шансів вибратися назовні. Після цілого дня виснажливої навчання, коли голова йшла кругом, повернення в гуртожитку було моментом найбільшї втоми і розслаблення.
Соул майже ніколи не бачив учнів у такому стані. Він, як правило, відразу закопав книжки і ніколи не сидів у коридорі.
Але сьогодні було дуже шумно.
— Сол! — Корі, притулившись до дверей своєї кімнати, здається, чекала його.
Побачивши його, вона підійшла трохи роздратованою.
- Чому ти не прийшов на зустріч групи взаємодопомощ?
Соул моргнув.
- Я забув.
Він дійсно забув. Спочатку він з головою пішов у вивчення трьохвимірних координат, загубивши час і потім його завалило роботою, і він ледве встиг повернутися до Західної башти. У такому стані він і думати забув про якусь там групу.
— Я пішла тільки тому, що Дозе сказав, ніби ти прийдеш, — надула губи Корі. Вираз її обличчя було набагато багатшим за звичайний.
- Я тільки сказав, що подумаю...
— Я знала, що Дозе ненадійний, — сказала Корі. — Вона злилася і відразу усміхнулася. - Але в цій групі досить цікаво. Ми разом обговорювали уроки, і я зрозуміла деякі речі, про які раніше й не думала. Хі-хі-хи...
Соул з жахом подивився на неї.
- Що ти так на мене дивишся? — Корі, відчувши його погляд, злякалась і озирнулася.
Сол потер руку. Коли Корі засміялася, його раптом пробрав озноб, і мурашки досі не пройшли.
- Чому ти так смієшся? — Він прямо запитав.
— Смеюсь? — Кори інстинктивно торкнулась щоки. — Як я смеюсь?
— Ну, так...
— Хи-хи-хі...
Сол і Корі обернулися одночасно. Дівчина з кімнати, на відміну від Дози, сміялася.
Дозе, здається, почув щось кумедне і засміявся.
Солу здалося, що атмосфера в гуртожитку стала дивною. Він подивився в далечінь. Невже всі новачки вийшли в коридор? Чому так багато людей?
— Хи-хи-хі.
— Хи-хи-хі...
Здавалося б, звичайний, але насправді моторошний сміх то і справа роздавалася в коридорі.
Погляд Сола знову впав на Корі.
— Хі-хі-хи, - вона все ще дивилася на Дозі і, здається, почувши щось смішне, теж засміялася.
— Кори! — Сол грюкнув її по лбу.
— Ай! — Ошарашенно вигукнула Корі. - Ти що робиш?
Соул не знав, як пояснити свої почуття, але розумів, що не можна дозволяти їй так сміятися. Він схопив Корі і втягнув її у свою кімнату.
Корі вперше була в гостях, і її погляд відразу прикував до себе його письмовий стіл. Як і очікувалося, зубрилу найбільше цікавить навчання.
Соул зачинив двері і відразу згадав про непомітного старшого учня. Він хотів було знову відкрити двері і запросити його, але піднявши очі, побачив, що той вже стоїть за спиною у Корі.
Корі з цікавістю роздивлялася його стіл, але стримувалась, щоб не почати все чіпати.
А старший учень підійшов до неї ззаду, нахилився, і його рот, наче гумовий шланг, витягнувся на кілька сантиметрів і присмоктався до її макушці. Корі, здавалося, нічого не відчувала і продовжувала дивитися на стіл.
- Старший брат, не роби цього!
Почувши крик Сола, Корі обернулася і побачила, що за нею стоїть якийсь дядьок, а його рот-хобот присмоктав до її голови. Хоча Корі була зазвичай гордою і спокійною дівчинкою, але від такого видовища вона застигла від жаху. А коли спробувала поворухнутися, то зрозуміла, що не може.
— Сол... Соул... Вона покликала на допомогу тремтячим голосом.
Соул хотів кинутися до неї, але старший учень похитав йому головою.
— Хм-м-му, - пролунав протяжний, відсутній звук.
Глоть.
Ніби щось висмоктували з голови Корі. У шлангі-рту щось зісковзнуло від її голови до рота старшого учня.
Після цього він забрав свій дивний хобот, витер його тильною стороною долоні і кивнув Солу.
— Хм!
Спочатку Сол подумав, що все гаразд.
Після того як Корі прибрав рот, її обличчя ставало темнішим і темніше.