"Навіть краще ризикнути життям, намагаючись пройти іспит, ніж померти, проваливши його".
Біля входу до бібліотеки сидів чоловік. Судячи з одягу, це був тутешній бібліотекар. Соул підійшов, щоб запитати про правила користування бібліотекою. Але чоловік то перелякано дивився на стелю, то побоявся косився на підлогу, немов очікував, що звідти ось-ось вискочить щось жахливе. Він зовсім не звертав уваги на Сола.
Соул теж подивився на підлогу і стелю, але не помітив нічого незвичайного. Йому довелося повернутися до входу і з опаською озирнутися високі стелажі.
У бібліотеці стояв легкий туман. Четко були видно лише два-три перші ряди стелажів. Чим далі, тим розмитішими ставали обриси і врешті - решт вони повністю хилилися в білій димці. На стелажах були чіткі слова, написані великими літерами: «0 ранг», "1 ріґ" тощо. Книжки тут були розорені по рангу магії. Чим вище ранг, тим складнішими й небезпечніші були знання.
Сол пішов по єдиному прямому проходу вглиб бібліотеки і зупинився на кордоні між нульовим та першим рангом. Він розглядав корешки книжок. На багатьох були назви. Але деякі були написані магічними мовами, і крім алерського, Сол інших не знав.
Текст на книг нулевого рангу викликав не сильний запаморочення, а лише легкий дискомфорт. Згадавши про нового чоловіка, який сьогодні вранці порізав себе на шматки і закопав на клумбі, Сол не вирішив довго дивитися на незнайомі листи.
Постоявши трохи на кордоні, він крокнув далі, і його фігура скрилася в білій димці.
Як тільки з’явився перший хлопець, за ним відразу ж пішли другий і третій. У бібліотеку почали заходити нові початківці, з цікавістю оглядаючи все. Хтось намагався розбудити чоловіка біля входу бібліотекаря. Але коли його рука доторкнулася плеча чоловіка, той раптово зник, і рука шлепнулась в порожнечу. Ніби все це було ілюзією.
Кілька новачків переглянулися і, згадавши про жахливе місце вони пішли в кучку.
- Нам дійсно потрібно туди йти? Тут якась дивна атмосфера, не так безпечно, як у кімнатах - сказала одна лякаюча дівчина на ім'я Дженн.
- Той слуга же увійшов, невже ти гірше якогось слугу? — Він відповів їй, що не хоче бачити його.
— Ми можемо почекати тут і побачити, чи з ним щось трапиться. Цього разу він заговорив до Дука, який виглядав набагато спокійніше. Після погроз Сола він, здавалося, посміяв свій запал. Але кожного разу, коли він дивився в ту сторону, де зник Сол, у його очах спалахувала злоба. Він, здавалося, дуже сподівався, що Сол так і не повернеться.
До розчарування, незабаром Сол знову з'явився з туману і тримав в руках книгу.
Вийшовши, Сол помітив, що не було нервового чоловіка біля входу. У бібліотеці, крім нього і кількох новачків, нікого не було.
« Як мені взяти книжку? Просто принести з собою?»
З огляду на те, що навіть за знання від старших учнів треба було платити, Сол не думав, ніби бібліотека безкоштовна.
- Два магічних кристали за день оренди.
Поки Сол озирався, біля входу раптово з’явився старий. Придивившись, можна було побачити, що він дуже схожий на чоловіка, який сидів тут раніше, лише років десять старше.
Як дорого! Соул сподівався, що оренда буде не з дешевих, але не так. Він не став торгуватися, просто простягнув старого два кристали і швидко вибіг з бібліотеки. Тепер він мав змагатися з часом.
- Ви теж хочете взяти книжки? Якщо так, то покваптеся і не витрачайте мій час — задоволено прибравши кристали, старий повернувся до інших початківців та суворо сказав.
Ті дружно замочили головами. Шутка чи, через три місяці іспиту. Вони ще основи магії не розвинули, хто в здоровому розумі буде читати ці розумні книги? Та ще й за два кристали! Цей Сол точно збожеволів!
— Не хочете - тоді йдіть звідси, — гукнув старий і раптово зник.
Кілька новачків, пофарбувавши від сорому, штовхнулися і вийшли з бібліотеки.
Після короткої перерви, о другій годині дня Сол прийшов в лабораторію з новою книгою і чистим сувоєм. Знайшовши вільний стіл, він кинув книжку і почав її переписувати. Невдовзі прийшли Анжела і Дук. Всі троє як і раніше сиділи на відстані один від одного, не звертаючи уваги на сусідів.
Марко відвідав лабораторію ближче до трьох. Поряд з ним був якийсь нервовий чоловік. Марк, посміхаючись і розмовляючи з ним, ніби невпізнай озирнувся на лабораторію. Побачивши, що Сол сидить на своєму місці неушкодженим і непошкодженим, його обличчя промайнуло складний вираз.
— Можеш йти, якщо я тебе знайду, - Марк кивнув чоловіка і, пройшовши повз Дука, який сидів ближче до дверей, підійшов до Сола. Дук, який вже було встав, збентежено сів назад.
Прихід Марка не відволікав Сола від переписування. Тільки коли чиясь рука лікько постукала по столу, він помітив, що поруч хтось стоїть.
— Старший брат Марк, — відразу встав Сол. Його голос змішався із почуттям поваги й обережності.