РОЗДІЛ 233
Неможливо догодити всім.
Уджін це чудово розумів.
Та все одно, коли він пройшов прослуховування, став дивно чутливим до реакцій людей.
Це не було браком упевненості.
Швидше… тягар відповідальності.
Наче на плечі раптом поклали чиюсь мрію.
І серед усіх реакцій для нього найважливішою була одна.
Ілля.
Думка інших не мала значення, поки Ілля був задоволений.
На щастя, письменник радів так, ніби роль отримав він сам.
Щиро.
Гордо.
І навіть зробив несподівану пропозицію.
{Гадаю, мені не варто…}
Уджін обережно відмовився.
Ілля та Селена запросили його на вечерю. Селена мала все оплатити, бо програла парі.
{Я ж запрошую. У чому проблема? Ви вже знайомі. Просто повечеряємо, без формальностей.} сказав Ілля.
Справа була не в тиску.
Просто…
про що вони втрьох говоритимуть за одним столом?
З Іллею можна говорити годинами.
Книги. Література. Сюжети.
А з Селеною?
Хіба що про Дастіна.
{У тому ресторані м’ясо просто тане. Я давно хотів тебе туди зводити. Можеш узяти менеджера, якщо хочеш.}
{М’ясо…}
Це слово вдарило прямо в живіт.
Перед прослуховуванням він сидів на жорсткій дієті.
Куряча грудка.
Пісна яловичина.
Без жиру.
Без радості.
Але зараз…
Йому страшенно хотілося шкварчачого самгепсаля.
Або мармурового стейка в густому соусі.
І тепер, коли він пройшов кастинг, дієта стала довгостроковою й ще суворішою.
Тобто жирного м’яса найближчі місяці йому не бачити.
Але Кан Хо-Су точно не заперечуватиме, якщо це вечеря з Іллею.
{Тоді скажу Селені, що ти прийдеш.}
{…Так.}
Було відчуття, ніби Ілля знає про нього більше, ніж він сам сказав.
Наче спеціально хоче пригостити чимось смачним.
{Я казав, як радий, що ти став Ллойдом?}
{Третій раз уже.}
{Справді?}
Ілля не зніяковів.
Навпаки.
Полегшено зітхнув.
Радий, що не забув сказати.
І від цього Уджіну стало тепло.
Ілля рідко відкрито показував радість.
Зазвичай він був стриманий, акуратний.
А зараз світився, як дитина.
І від цього Уджін навіть пошкодував, що колись, у часи Ленскі, не проводив із ним більше часу.
Та й тепер часу майже не було.
За кілька днів він повертався до Кореї.
Зйомки ще навіть не почалися.
Сценарій не дописаний.
Ілля писав його сам.
Тож попереду ще місяці.
У Штатах йому поки що робити нічого.
Тому ця вечеря… здавалася чимось рідкісним.
Можливо, останнім спокійним моментом.
— Це… трохи не те, що я очікував…
Уджін тихо пробурмотів корейською.
На щастя, Селена не почула.
Вона теж була приголомшена.
{Тату… що ви тут робите?}
За столом, який мав бути лише для трьох, раптом з’явився Джорджіо.
І ще якась блондинка з ним.
Селена виглядала наполовину рада, наполовину розгублена.
Ілля ж просто скривився, ніби побачив щось огидне.
Відклав виделку.
Відвернувся.
{Зайшов привітатися. Був тут з Амандою. Менеджер сказав, що ти тут. Не знав, що з такими… неприємними людьми.}
Він обіймав жінку за талію.
Глянув на Іллю з відвертим роздратуванням.
{Коли ви приїхали?}
{Сьогодні.}
{Ви часто тут буваєте останнім часом.}
Він кивнув на Аманду.
Здається, причина була очевидна.
Він, людина, яка ненавиділа ЛА, літав сюди заради побачень.
Романтик… по-своєму.
{Селено, ти щоразу гарніша.}
Аманда мило помахала рукою.
Надто мило.
Надто безтурботно.
Красуня.
І водночас повна наївність.
Не читала атмосферу взагалі.
Та дурною не була.
Знала своє місце.
Не лізла вище.
Не вдавала господиню.
І через це Селена не розуміла, чи варто її остерігатися.
{Ми не заважаємо?}
{Ми ще їмо, тож… може бути незручно.}
Тон Селени прозоро натякав: «Ідіть уже».
Та Аманда раптом скрикнула:
{О Боже! Це ж Джіні, так?!}
Схопила Джорджіо за руку.
{Він грав у тому фільмі!}
«The Red».
Джорджіо впізнав його раніше.
Просто не показував.
{Чув, ти пройшов кастинг. Вітаю.}
Він потиснув руку.
Холодно.
Стримано.
Єдина, хто сяяла — Аманда.
{Ми ж не підемо без автографа! І давайте посидимо трохи, любий!}
Не давши нікому слова, вона викликала офіціанта.
Два стільці.
Папір.
І ось вони вже сидять.
Між Уджіном і Селеною.
{Сідай, любий!}
Джорджіо сів.
І температура ніби впала.
Його аура тиснула.
Холодна.
Неприємна.
Люди завжди не витримували його перепадів настрою.
Та Аманда… ніби нічого не помічала.
Селена швидко глянула на Уджіна.
Очікувала, що йому буде ніяково.
Але…
Він спокійно дістав ручку.
Почав підписувати.
Наче це звичайний день.
{Ви вживу ще красивіший!}
Селена подумала: «Вона перебільшує».
Але її стандарти краси були викривлені через Дастіна.
Потім вона зрозуміла.
Аманда просто… намагалася викликати ревнощі.
{Марна справа,} пробурмотіла Селена.
{У цьому й її шарм,} байдуже відповів Джорджіо.
Аманда думала, що він ревнує.
Тому й фліртувала ще більше.
Смішно.
{А хто це?}
Нарешті вона помітила Іллю.
{Ілля Тернер. Письменник.}
{О! Чула це ім’я! Він відомий?}
Ілля тихо пирхнув.
{Ця…}
{Письменники завжди зляться, коли їх не впізнають,} підколов Джорджіо.
Ілля одразу відбив:
{Може, в твоєму віці варто поводитися гідніше?}
{А ти б писав краще, якби не був таким старомодним.}
Їхні погляди зчепилися.
Гострі.
Холодні.
Ніби ножі.
Уджін спостерігав мовчки.
Ленскі знав, що вони не ладнали.
Але не думав, що настільки.
Зараз це вже не холод.
Це було відкрите гарчання.
Два хижаки за одним столом.