РОЗДІЛ 230
Двоє людей ніколи не відчувають абсолютно однаково, навіть дивлячись на одну й ту саму річ.
Але щось по-справжньому видатне завжди чіпляє.
Хай почуття різні, тіло інстинктивно розуміє: це добре.
І заперечити це неможливо.
От тільки інша справа — визнати це вголос.
Особливо якщо наслідки суперечать власним переконанням.
Тоді в голові починається хаос.
{Чхве Уджін був чудовий, але…}
До нового прізвища звикли швидко, хоча спершу це трохи збивало з пантелику.
Деніел Гантс, культурний критик від фонду Consccia і один із суддів, уже природно називав його «Чхве Уджін».
Він визнав майстерність Уджіна з гірким виразом обличчя.
Серед дев’яти кандидатів ніхто навіть близько не стояв.
Інші актори демонстрували крайні емоції на поверхні.
Чхве Уджін показував цілий спектр.
Це не означало, що решта вісім грали погано. Навпаки, вони виступили більш ніж гідно.
Принаймні… поки він не побачив Уджіна.
Чесно кажучи, Деніелу навіть стало ніяково, що він оцінював їх на одній шкалі з ним.
Але обрати його імпульсивно він не міг.
Не через знайомства.
І не через расизм.
Просто він не міг позбутися думки:
Ллойд має бути американцем.
Із самого початку йому було важко прийняти, що головну роль у фільмі, який представляє Америку, може зіграти іноземець.
Тому він люто критикував саму ідею міжнародного кастингу.
У суспільстві теж було чимало нарікань:
«Чому іноземці пробуються на роль, яка повинна належати американцю?»
Селена навмисно зробила його суддею.
Як найгучнішого критика.
Якщо навіть він поставить високий бал іноземцю, це стане найкращою рекламою.
{Гра Чхве чудова… але хіба Едвін Ракер не більше схожий на Ллойда?}
Тихо підтримала Ліна Оуен, директорка Midas.
Вона просто не могла відпустити образ «білий Ллойд».
Не тому, що Уджін грав погано.
Навпаки — занадто добре.
Едвін був найкращим серед решти восьми. І зовнішність у нього найближча.
Її цікавила саме візуальна відповідність.
Національність — другорядна.
{Він англієць, хіба ні? Тоді краще Чхве.}
Деніел раптом почав тиснути на акторську майстерність.
{Зате мати американка.}
Ліна влучила в його слабке місце.
І Деніел замовк.
В очах металася боротьба.
{Якби Крістофер виступив трохи краще…}
Він роздратовано звинуватив Крістофера.
Той був найкращим серед американців.
Але програв і Уджіну, і Едвіну.
Глибини не вистачало.
Емоції крайні, але порожні.
Навіть Теруя грав тонше.
Зрештою Деніел схилявся до Едвіна.
Але суддів було четверо.
І двоє мали іншу думку.
{Тобто до гри Чхве претензій немає?}
{Зовнішність теж ідеальна. Обличчя майже без вад.}
{Так. Ллойд — не персонаж з єдиним образом.}
Фаррелл та Іан були одностайні.
Деніел і Ліна лише дратувалися.
{Я не маю претензій до гри Чхве. Але «Confession of White» — символ Америки. Якщо прибрати символіку, ми знецінюємо фільм. Тому Едвін — найкращий компроміс.}
{Об’єктивно Чхве красивіший. Але Ллойд азіат? Я ніколи так не уявляла. І не лише я.}
{Після його гри я вже не можу уявити нікого іншого,} заперечив Фаррелл.
{Я теж. Хочу працювати саме з ним.}
Напруга розрізала повітря.
Двоє проти двох.
Оцінки вже нічого не значили.
Навіть Деніел і Ліна дали Уджіну найвищий бал.
Та вперлися в принцип.
{А що ви думаєте, сер?}
Усі погляди повернулися до Іллі.
Він міг одним словом завершити суперечку.
Він постукав пальцями по столу.
Повільно.
І всі завмерли.
{Якщо чесно… я обираю Чхве Уджіна.}
Двоє зітхнули з полегшенням.
Двоє скам’яніли.
{Але аргументи інших теж слушні. Очікування публіки й символіку ігнорувати не можна.}
Ролі змінилися.
Ілля продовжив:
{Тому я пропоную фінальний раунд. Чхве Уджін проти Едвіна Ракера. В образі Ллойда.}
Пауза.
{Містер Ессері зіграє Альберта. Якщо зовнішність важлива — подивимось, хто більше схожий. І як вони виглядають разом.}
Ідея була чесною.
І прийнятною для всіх.
Фінал призначили на наступний день.
Уджін пройшов у фінал разом з Едвіном.
Це автоматично означало, що Теруя й Крістофер вибули.
Але радіти не було часу.
Фінал — завтра.
Хо-Су й І-Йонг не повідомляли йому про ажіотаж удома.
Щоб не тиснути.
Фінал був найважливішим.
Грим робила професійна команда.
Однаково для обох.
Вони сиділи поруч кілька годин.
Уджін першим привітався.
Едвін лише кивнув.
Холодний. Відсторонений. Але не зверхній.
Просто незацікавлений у людях.
І це навіть зручно.
Волосся вибілили.
Шкіру покрили білим кремом.
Контактні лінзи — червоні.
Однакові старі джинси. Та сама футболка.
Ніби близнюки.
Але відчувалися як різні світи.
{Я вже здогадуюся, чим усе закінчиться,} прошепотіла одна з візажисток.
{Ставимо ставки?}
Та ніхто не наважився.
Ілля знову дивився через монітор разом із Селеною.
{Хіба наживо не точніше?}
{У кіно важливіше те, що бачить камера.}
Раціонально.
Але після вчорашніх сліз це звучало як відмовка.
Сьогодні він був спокійний.
Чистий.
Світлий.
{Шкода, що на екрані Чхве виглядає гірше, ніж у житті.}
{Нічого не вдієш. Сьогодні ми оцінюємо не тільки його.}
Селена усміхнулася.
{Тоді доля Ракера — чи зможе він виглядати краще за Чхве на камері.}
{Починається.}
Двері відчинилися.
До зали зайшли двоє.
Обидва в образі Ллойда.