РОЗДІЛ 225
По обіді статті, що розповзлися інтернетом, почали зникати одна за одною.
Одні просто видаляли.
Інші переносили кудись у такі нетрі, що знайти їх можна було хіба навмисно копаючись.
Здавалося, ніби той, хто намагався все це сховати, досяг свого.
Але було запізно.
Надто багато людей уже все прочитали.
Для журналістів це була маленька перемога.
Однобока інформація підлила бензину в уяву публіки.
Фантазії, домисли, «логічні висновки» злиплися в одну велику грудку.
І ця грудка мала назву:
полювання на відьом.
Надто багато доказів вказували на Кім Хє-Рьон.
Люди все ще не знали, кого Лі Йо-Рін назвала «тією жінкою».
Але от із «матір’ю» сумнівів уже не було.
У головах натовпу ці слова автоматично дорівнювали:
Кім Хє-Рьон = мати.
І якщо вона:
-
підтримувала Йо-Рін,
-
оплачувала їй пластичні операції,
-
знімала для неї квартиру,
то наміри точно були не святі.
— У тебе є хоч якісь виправдання тому, що все зайшло так далеко?
Чхе Му-Сок холодно дорікнув дружині.
Але Кім Хє-Рьон у відповідь закричала й показала йому свою червону, опухлу щоку.
— Ти тільки це й скажеш, побачивши моє обличчя? Не хочеш спитати, де мене вдарили і чи я взагалі в порядку?!
Вона боялася більше, ніж раділа.
Му-Сок повернувся додому вперше за кілька тижнів.
І тільки через цей скандал.
Вона намагалася виглядати жалюгідно.
— Ти що, пишаєшся тим, що тебе побили сторонні? — спокійно кинув він.
Звичайні подружжя хвилюються одне за одного.
Але це подружжя давно було не «звичайним».
Му-Сок ніколи не переймався здоров’ям дружини.
Він переживав лише за репутацію.
Якщо хтось принижував його або «його людей», він мстився.
Але зараз…
Він навіть не ворухнувся.
— Ти й справді здала позиції. Дожилася до того, що тебе лупцює Кан Хє-Мін.
Саме ця байдужість означала одне.
Він більше не вважав її своєю людиною.
— Ти знаєш, хто мене вдарив! Це твоя колишня! І тобі байдуже?! Вона збожеволіла через якесь непорозуміння! А якщо вона піде й усім розповідатиме, що твоя екс-дружина?!
Вона фактично просила:
Посади її на ланцюг. Контролюй її.
Кан Хє-Мін тепер була небезпечною.
А Кім Хє-Рьон було що втрачати.
— Не знаю. Вона стала такою великою фігурою, що навіть мені важко з нею впоратися, — посміхнувся Му-Сок.
Він і сам не підозрював, що Хє-Мін здатна на таке.
Колись вона здавалася йому тихою, безхарактерною, нікчемною.
Він розлучився з нею без жалю.
І одразу забув.
— Якщо подумати… з трьох ти найгірша.
Він глянув на Кім Хе-Рьон, як на зіпсовану річ.
— Я думав, ти як локшина швидкого приготування. Шкідлива, але хоча б смачна.
— Що ти сказав?!
— Тепер бачу. Ти навіть гірша. Ти просто протухла їжа.
Її обличчя налилося червоним.
Він трощив її самооцінку спокійно, майже ліниво.
— Якщо ти така незадоволена, підпиши розлучення першою. Мої слова і дії хоча б збігаються.
Він не хотів більше жити поруч із «гниллю».
— Думаєш, я так легко розлучуся з тобою?!
— То через це ти все це влаштувала?
Му-Сок давно думав про Уджіна.
Батьки тиснули:
приведи сина в сім’ю.
Але Му-Сок мав інший план.
Він не збирався передавати бізнес синові.
Навіщо?
Він ще здоровий. Може керувати десятиліттями.
А якщо Уджін не має хисту?
Призначить керівника.
Трон не для слабаків.
Більше того, він навіть не планував миритися із сином.
Його мета була інша.
Онук.
Дитина, яку народить дружина Уджіна.
Ось кого можна виховати з нуля.
Ідеальний спадкоємець.
Але…
Кім Хє-Рьон усе зіпсувала.
Вона підсунула синові божевільну сталкерку.
Тепер Уджін ще більше ненавидить батьківську родину.
— Про що ти думала, коли відправила ту психічку до нього?!
— А що такого? Я ж стала дружиною впливової сім’ї. Чому вона не може? Вона з престижного університету!
— Ти серйозно? Якщо вже хочеш знищити його репутацію, роби це грамотно. А ти тільки себе втопила!
І тоді вона зірвалася:
— Це все Пак Ин-Су і її сім’я! Вони знищують мене! Вони все спланували!
Му-Сок холодно перебив:
— Є ще одна жінка, яка тебе ненавидить.
Кім Хє-Рьон завмерла.
— Саме Кан Хє-Мін передала прокурорам усі твої дані, коли стала найбільшим акціонером TM. І саме вона злила інформацію пресі сьогодні вранці.
Світ ніби тріснув.
— Н-неможливо…
— Я ж казав. Ти найнікчемніша. Ти навіть не протухла їжа. Ти просто паразит.
Ин-Су й Хє-Мін вибудували власне життя.
А Кім Хє-Рьон усе життя жила, присмоктавшись до когось.
— Знаєш різницю між нами? — спокійно сказав Му-Сок. — Я хоча б визнаю, що я зло.
Він не виправдовувався.
Не каявся.
Просто був таким.
— Тому я можу без жалю відрізати все, що заважає. А ти що можеш?
Вона впала й вчепилася в його штани.
Він струсив її, ніби пил.
Вийшов у вітальню.
— Даю годину. Прибери цю жінку й усе з тієї кімнати.
Тепер черга Кім Хє-Рьон йти.
Якщо замок тріскає.
Міняють начинку.
А якщо не допоможе.
Ламають і будують заново.
Для Чхе Му-Сока життя завжди було саме таким.
Жорстким.
Холодним.
І дивно простим.
Наче боги завжди стояли на його боці.