РОЗДІЛ 222
Подзвонити можна було й з вестибюля, а не безпосередньо у двері Чхе Уджіна.
Його розгублений голос через домофон усе одно звучав би однаково.
Але…
час, поки знімальна група підніметься ліфтом,
цього більш ніж достатньо, щоб актор:
вмитися,
перевдягнутися,
зібратися.
І тоді весь сенс шоу розсипається.
Найкращі кадри народжувалися саме з паніки:
мокре волосся,
футболка навиворіт,
штани задом наперед,
обличчя «хто ви, чорт забирай, і чому тут камера».
Продюсери не збиралися дарувати Уджіну жодної фори.
Сюрприз або нічого.
Тому радість, яка була, коли дротик упав на ім’я Чхе Уджіна, повністю зникла.
Тепер усі тільки косилися на годинник.
— До ефіру п’ять хвилин.
Попередньо записаний фрагмент із колесом удачі займав ледь-ледь кілька хвилин.
Тобто в них менше десяти.
А вони досі навіть не пройшли турнікети.
— Може, подзвонити менеджеру?
— Він одразу попередить Уджіна.
— Попросити зберегти таємницю?
— Жоден менеджер ніколи не тримав язик за зубами.
Усі засміялися нервово.
— А якщо CEO Чангу?
— Класна ідея… тільки в когось є його номер?
Тиша.
Звичайні співробітники не тримають номер гендиректора у контактах.
А головний офіс о десятій вечора давно спить.
Камера ось-ось мала вийти в прямий ефір.
MC Кім Хак-Чхон зніяковіло всміхнувся:
— Схоже, сьогодні «прорив» провалиться. Ми навіть ліфт не пройшли.
Він показав на охоронців.
О Йон-Хі театрально схлипнула:
— Нам сказали, що без дозволу самого Чхе Уджіна не пустять. Так сумно… я не хотіла доводити, що шоу справжнє таким нудним способом.
І саме тоді вона помітила когось у холі.
— Га? Хіба це не його менеджер?
До ліфта прямував кремезний чоловік.
Кан Хо-Су.
Людина, яку в індустрії знали майже всі. Зовнішність як у охоронця нічного клубу, ім’я як у плюшевого ведмедика.
Він глянув на час і одразу зрозумів ситуацію.
— Сьогодні випали на Уджіна?
— Так! Нам би тільки піднятися!
Виглядало як подарунок долі.
Але Хо-Су похитав головою.
— Вибачте… сьогодні не вийде.
— У нього плани? Ми хоч на п’ять хвилин знімемо!
— Проблема не в цьому…
Він замовк.
Бо правда звучала не романтично.
Вона була брудною.
Сьогодні вони подали позов проти Лі Йо-Рін.
За незаконне проникнення.
За крадіжку.
І вона ще про це не знала.
Зате стала ще зухвалішою.
Стояла під дверима Уджіна на годину раніше,
била в двері,
істерила.
Після скандалу в мережі вона реально повірила, що «його дівчина».
З нею вже не можна було говорити словами.
І тягнути туди камеру прямо зараз… це був хаос.
Продюсер підбіг із телефоном:
— Я додзвонився до CEO. Він хоче поговорити з вами.
Хо-Су спокійно взяв слухавку.
Навіть коли це був прямий ефір.
Навіть коли поруч стояла камера.
Навіть коли це був Чан Су-Хван.
Він навіть… сказав йому «ні» кілька разів.
Усім перехопило подих.
Менеджер, що перечить гендиректору?
Але зрештою:
— …Зрозумів.
Зітхнув.
— Ми співпрацюємо з ефіром.
— Справді?!
— Але… коли піднімемося, видовище буде не дуже приємним. Приготуйтеся.
— У сенсі?
Він підняв очі.
— Перед дверима Уджіна зараз сталкерка. Влаштовує істерику.
Повітря в холі різко стало важким.
— Що?! Нас не пускали, а сталкерку пускають?!
О Йон-Хі обурилась не туди.
— Вона не стороння, — сухо пояснив Хо-Су. — Вона тут живе.
Співробітник управління одразу зрозумів.
Та сама дівчина.
Відео з камер.
Щоденні дзвінки.
Стоїть годинами.
Спускається з ним у ліфті.
«Випадково» падає, щоб торкнутися.
Мурахи по шкірі.
— Знову так поводиться?
— Так.
Завтра преса все одно дізнається про позов.
І CEO Чан вирішив:
краще показати все в прямому ефірі.
Нехай країна сама побачить, що це сталкерка, а не «таємна дівчина».
Тоді ніяких чуток не доведеться спростовувати.
І в майбутньому люди одразу сумніватимуться в фейках.
План простий:
камера + правда = щит.
Тільки…
Хо-Су не актор.
Як йому «режисувати» сталкерку?
— Може, піду з вами? — спитав співробітник.
— Ні. У вас будуть проблеми. Я сам.
Двері ліфта зачинилися.
Команда Charge! Open the Door зайшла слідом.
Усередині стало тихо.
Навіть балакуча Йон-Хі мовчала.
А Кім Хак-Чхон уже розумів, чому CEO дозволив зйомку.
Якби вони зупинили ефір,
чутки розірвали б індустрію, як шторм.
Тож лишалося тільки одне.
Йти вперед.
Навіть якщо за дверима не комедія,
а справжній трилер.