РОЗДІЛ 199
Розуміння матері не стало для Чхе У-Ра чарівною пігулкою.
Ні світла в кінці тунелю.
Ні скрипки.
Ні катарсису.
Просто кілька днів, коли всередині було сиро й темно.
Батько існував ніби в іншій галактиці.
Холодна зірка. Світить, але не гріє.
Мати ж була… відповіддю з підручника, де червоним підкреслено «НЕПРАВИЛЬНО».
Тим, ким вона нізащо не хотіла стати.
І саме ця жінка день у день тиснула:
— Іди до Чхе Уджіна. Ви ж родичі. Він послухає. Благай. Проси. Ставай на коліна, якщо треба.
У-Ра була пихатою, різкою, невихованою.
Але не безсоромною.
Гордість була її останнім майном. Єдиною валютою.
Тож вона кивала, як завжди кивала, коли нічого не розуміла.
Автоматичне «так».
Насправді ж…
Уджін для неї був дивним словом «брат».
І справжнім, біологічним братом теж.
Саме тому й не могла піти.
Соромно.
Наче з’явитися перед ним із табличкою: я програла життя, допоможи.
Мати кричала:
— Хапай його за ногу, якщо треба!
Звучало так, ніби вона пропонувала ловити таксі.
У-Ра пояснювала, що він знімається в США.
Марно.
Коли він на день повернувся до Кореї, ситуація тільки погіршилась.
Істерики, крики, дзенькіт розбитого посуду.
Урешті вона здалася.
І пішла не до нього.
До У-ХІ.
Обхідний шлях.
Дешевша емоційна ціна.
Вона вже знала відповідь наперед.
Тож і не розчарувалась.
Дивно.
Зустріч із У-ХІ виявилася… нестерпною менше, ніж вона очікувала.
Дитячі спогади майже стерті.
Кілька днів під одним дахом не рахуються.
Вона думала, що зненавидить її з першого погляду.
Але ні.
Злість була.
Заздрість теж.
Їх постійно порівнювали.
Родина. Люди. Преса.
Наче дві конячки на іподромі.
І вона завжди бігла другою.
Та поруч із У-ХІ було… легше.
Бо маску можна було зняти.
Та дівчина вже бачила її наскрізь.
Прикидатися леді з глянцевої обкладинки не мало сенсу.
А от перед Уджіном…
Перед ним хотілося бути кращою версією себе.
Чистішою.
Менш жалюгідною.
Мабуть, для нього У-ХІ була тим місцем, куди можна покласти голову й чесно зітхнути.
З нею так не виходило.
— Тобі пощастило…
Слова вирвались самі.
Вона одразу пожалкувала.
— Тебе пожаліти? — спокійно спитала У-ХІ.
— Ні!
— Тоді я нічого не чула. І про твоє прохання теж. І ще одне. Якщо ти або твоя мати сунетесь до мого брата, ми більше не будемо чемними.
Обличчя У-ХІ стало крижаним.
Таким, що хочеться інстинктивно зробити крок назад.
— Передам… але мама зараз божеволіє. Я не знаю, що вона ще витворить.
— Що вона в ньому взагалі знайшла? — скривилась У-ХІ. — Я б такого чоловіка й за батька не прийняла.
Для У-Ра це було дивно.
Шлюб для неї завжди був угодою.
Контрактом.
Обміном статусу на статус.
— Мабуть… гроші й становище?
— Фу. Як банально.
Наче плюнули на блискучий діамант.
У-Ра моргнула.
Банально?
Хіба ж не всі мріють жити в розкоші, як коштовність у вітрині?
А У-ХІ називає це… дешевим сюжетом.
— Ти що, особлива якась?
— Тому й стараюсь. Щоб не бути «банальною».
Спокійно. Гідно.
Без виправдань.
Машина зупинилась.
У-ХІ взяла сумку.
— Тобі було важко прийти. Але ти хороша донька. Я б навіть не спробувала.
— …
— І давай більше не зустрічатись.
— Бувай.
Вона вийшла швидко. Майже втекла.
У-Ра дивилась їй услід.
— Думає, усі такі ж, як вона…
Потім тихіше:
— …але вона хвилювалась.
Кім Хє-Рьон виглядала на тридцять із хвостиком, хоча їй було за сорок.
Жодної зморшки.
Жодного волоска не вибилось із зачіски.
Ідеальна. Відполірована.
Як музейна порцеляна.
І водночас… старша за свій вік.
Надто старанна.
Надто правильна.
Наче вона весь час грає роль «зразкової графині».
Колишня акторка.
Тепер дружина Чхе Му-Сока, голови Garam і Bareunjeong.
Вона роками шліфувала себе під його смак.
Сукні до підлоги. Коштовності. Витонченість.
— Я стільки працювала… і розлучення?
Повітря не вистачало.
Колись він закохався в неї зі нудьги.
Як у нову іграшку.
За рік ілюзія зникла.
Та вона залишилась.
Зручною. Без ревнощів. Без вимог.
Корисною.
Вона вважала це перемогою.
Джекпотом.
А тепер усе сипалось.
— Є дзвінок із Ніцци.
Свекруха.
Пізня ніч у Франції.
Серце Хє-Рьон мимоволі підстрибнуло.
— Мамо, щось трапилось?
— Ти звучиш так, ніби сподіваєшся, що трапилось.
Усмішка на губах. Обличчя перекошене, як у демона.
— Скажу прямо. Коли Чхе Уджін покине шоу-бізнес?
— Перепрошую?
— Час йому йти в бізнес. Досить дуріти.
— Він щасливий як актор…
— Чи ти просто не хочеш його підпускати?
Вона ледь усміхнулась.
Змінила персонал. Перекрила витік інформації.
Свекруха нічого не знала про їхній розрив.
Старенька думає, що невістка керує домом.
Як мило.
А Му-Сок тим часом давно планує повернути сина.
Готує ґрунт.
Тихо. Методично.
І, здається, так і не відмовився від ідеї затягнути Уджіна у сімейний бізнес.
Як фермер, що чекає, коли кінь сам зайде в стайню.