РОЗДІЛ 180
— Ти ж казав, що більше не будеш за мною хвостом ходити? — примружився Уджін.
— Я й не ходжу. Я просто… чемно прошу, — хмикнув Дастін.
Сміявся, як школяр, що вже придумав, як зіпсувати комусь день.
Якщо він починав когось діставати, зупинити його було нереально.
— То ти справді ні з ким із друзів не бачитимешся, поки ми не закінчимо зйомки?
— Ага. Відчуваю, що знову накосячу. А це ще й фільму зашкодить.
Насправді причина була простіша.
Якщо він зустріне когось із них зараз, то просто вибухне.
Роки підозр, образ і розчарувань лежали всередині, як консервна банка під тиском. Кришка вже тріщала.
Тож краще триматися подалі, поки емоції скачуть, як зламаний термометр.
Після того як Дастін кілька разів урочисто пообіцяв не пити, Уджін кивнув.
Домовилися.
Але виконати обіцянку вийшло лише за кілька днів.
Графік одного з акторів поїхав шкереберть, довелося знімати сцени наперед. Три дні й три ночі без нормального відпочинку.
Вони пахали як прокляті.
І Дастін навіть не встиг відчути самотність.
Зате коли нарешті дали перерву, вона накрила його, як хвиля.
Він одразу витяг Уджіна в кав’ярню.
— До речі, одна з твоїх фанаток просила мене не споювати тебе.
Уджін різко зупинився.
— …Що?
— Серйозно. Написала мені.
Очі Уджіна звузилися.
— Ти як жив узагалі, якщо аж до Кореї дійшли чутки, що ти алкаш?
— Тут достатньо пари п’яних фоток, і тобі вже клеять ярлик алкоголіка.
— Не прокатить. Ти п’єш частіше, ніж ці фотки з’являються.
— Жорстокий ти, знаєш?
Попри м’який вигляд, Уджін умів різати словами точніше за скальпель.
Не реагував на кривляння, лестощі чи показну милість.
Зате щирість завжди повертав щирістю.
І Дастіну це подобалося.
Дастін ковтнув американо Уджіна й скривився так, ніби лизнув батарейку.
— Як ти це п’єш? Візьми краще той твій інстант-кава. Вона божественна.
Він і справді підсів на розчинну каву зі знімального майданчика, наче дитина на цукерки.
— Ти не в тій позиції, щоб критикувати смак, — сухо відповів Уджін. — У будь-якому разі це краще за алкоголь. Чого ти взагалі п’єш таку гидоту?
— Не знаю. Перший раз блював від гіркоти. А потім… раптом стало смачно.
— Кажуть, алкоголь стає солодким, коли дорослішаєш.
Уджін глянув на нього оцінювально… і повільно похитав головою.
— Ти щойно подумки мене образив, так?
— Не комплімент. Але й не образа.
Вони сіли біля вікна.
З другого поверху було видно вулицю.
І папараці.
Більше двадцяти.
Камери в руках, як гвинтівки.
Справжній зоопарк хижаків.
Уджін мимоволі зітхнув.
— Іноді ти мені здаєшся жалюгідним… але коли бачу це, починаю поважати. Як ти взагалі це витримуєш?
— Не витримуєш, — тихо відповів Дастін. — Просто… здаєшся.
Він хотів додати «особливо коли родина й “друзі” ще й добивають», але проковтнув слова.
Гордість.
Розмова плавно перетекла до фільму.
— Учорашня сцена… де Джін мало не вбив Роберта… — Дастін посміхнувся. — Твій погляд був божевільно крутий.
Той короткий момент.
Ледь помітна лінія крові на шиї.
І очі Джіна.
Страх.
Каяття.
Усвідомлення.
Без слів.
Просто один погляд.
І весь їхній зв’язок перевернувся.
— Ти знаєш, що змусив мене реально розчулитися? — зізнався Дастін.
Він не сказав, що дивився The Red ще до знайомства.
І що після фільму реально закохався в актора на ім’я Чхе Уджін.
Не в сенсі романтики.
У сенсі поваги.
Захоплення.
Заздрості.
Бо хтось у такому віці грав так, ніби прожив тисячу життів.
А коли вони зустрілися…
принца Мьон-Хвана ніде не було.
Замість нього стояв занадто ввічливий, занадто спокійний хлопець.
Настільки звичайний, що це лякало.
— Іди сюди, — раптом покликав Дастін.
Вони зробили селфі.
На фоні через вікно чітко видно папараці.
— Знову викладеш?
— Ага. Підпис: “Люди, які заважають моєму побаченню”.
— Фу. Яке ще побачення?
Уджіна аж пересмикнуло.
Але він не завадив.
Продюсери просили їх частіше світитися разом.
«Дружба продається».
Голлівуд умів доїти навіть повітря.
— Цей брудний бізнес-світ… — пробурмотів Уджін, допиваючи каву.
Потім подивився на Дастіна.
— Тобі не здається, що ти занадто стараєшся? Прямо в атаку йдеш.
— Справді так виглядає?
— Дуже.
Будь-хто сказав би, що Дастін ним захоплений.
Трохи занадто.
— Ну… — Дастін почухав потилицю. — Я просто подумав… якщо Селена не ревнує, коли я дружу з дівчатами… може, спробувати з хлопцями.
Уджін повільно перевів на нього погляд.
Довгий.
Втомлений.
— Ти такий…
Він не зміг навіть підібрати слово.
Наче намагався описати стихійне лихо.
А Дастін, абсолютно серйозний, уже тицяв йому під ніс телефон, доводячи свою «геніальну» теорію.