РОЗДІЛ 164
— Просто клич мене хьон. У нас і різниця у віці невелика, тож чути “хьоннім” якось дивно, — серйозно сказав Лі Хьон-Джін.
— Справді?
Хьон-Мін швидко кивнув і без заперечень прийняв пропозицію.
— Щоб виступати в концертному залі, потрібна команда. Тож тобі зараз непросто зробити крок уперед, — сказав Уджін.
Підготовка концерту не обмежувалася лише орендою приміщення. Уджін, який сам варився в цій індустрії, швидко вловив усі труднощі, про які Лі Хьон-Джін не говорив уголос.
— Так і є.
— А чому б тобі не почати розглядати агентства? Тобі ж зараз мають надходити пропозиції з різних боків, — запитав Уджін.
— Є кілька, хто виходив на зв’язок.
Останнім часом з Лі Хьон-Джіном намагалися зв’язатися багато агентств, зокрема й те, яке розірвало з ним контракт торік. Але він не міг довіряти жодному з них — надто добре пам’ятав два зради від тих, кому колись вірив.
— Цього разу я буду обережнішим із вибором, — сказав він.
Він не збирався хапатися за перше-ліпше агентство лише тому, що зараз йому важко. Те агентство, яке здавалося надійним, без вагань відкинуло його, щойно пішли погані чутки.
Лі Хьон-Джін розумів, що в них просто не було сили його захистити. Але це не означало, що він звик до того, щоб його викидали за борт, і сприймав це спокійно. Саме тому дзвінок від тієї ж компанії кілька днів тому, з пропозицією працювати разом знову, викликав у нього лише огиду.
— Гей, а чому б тобі не порадити Хьон-Джіна хьона своєму босу? Ти ж щодня вихваляєш своє агентство. Чому б не зробити так, як Джє-Хі ну́на зробила для тебе? — підштовхнув Хьон-Мін.
Він натякав на те, як Сон Джє-Хі рекомендувала Уджіна генеральному директору Чан Су-Хвану, коли той був ще новачком.
— Наше агентство мало б уже вийти на зв’язок із Хьон-Джіном хьоном, — відповів Уджін, ніби це було само собою зрозумілим.
Він добре знав, наскільки гендиректор Чан Су-Хван цікавився Лі Хьон-Джіном, тож не сумнівався, що DS вже зверталися до нього.
— Але зі мною ніхто не зв’язувався, — заперечно похитав головою Хьон-Джін, зачерпуючи ще ложку супу.
— Не може бути. Наш гендиректор — твій великий фанат, хьоне. Він навіть плакав, коли побачив відео, де ти співаєш на вулиці, — сказав Уджін.
Цього разу здивувався вже Лі Хьон-Джін. Сам факт, що Чан Су-Хван є його фанатом, був несподіваним, але уявити, що той плакав через нього, він не міг навіть у найсміливіших фантазіях.
Насправді Уджін теж був приголомшений. Він щиро вважав, що DS вже звернулися до Хьон-Джіна. Дізнавшись, що цього не сталося, Уджін глянув на Кан Хо-Су, який вечеряв за сусіднім столом.
Поглядом він запитав, чи справді гендиректор не контактував із Хьон-Джіном. Кан Хо-Су мовчки знизав плечима, показуючи, що не знає намірів або рішень Чан Су-Хвана.
— Не може бути…
Уджін не міг повірити, що гендиректор просто сидить склавши руки, поки інші агентства намагаються переманити Лі Хьон-Джіна. Адже той співпрацював із планами Уджіна, бажаючи запросити Хьон-Джіна до DS.
— Можливо, він думав так само, як і ти, — сказав Хьон-Мін, зачерпуючи чергову ложку бульйону.
Його тон звучав так, ніби він прозрів істину світу.
— У сенсі? — запитав Уджін.
— Ти ж сам якийсь час не приходив до Хьон-Джіна хьона з міркувань обережності. Не хотів, щоб правда про нього знову спотворилася через твою присутність. Хіба гендиректор не міг думати так само? Якщо він справді піклується про Хьон-Джіна хьона, то дозволить йому приєднатися до того агентства, де йому буде комфортно, замість того щоб тягнути його до DS. Він просто хоче, щоб хьон нарешті зміг спокійно відпочити після всіх страждань, — пояснив Хьон-Мін.
Він навіть припустив, що гендиректор може звернутися до Хьон-Джіна лише тоді, коли тому вже не буде куди йти.
— Можливо, ти маєш рацію…
Якщо справді перейматися людиною, не варто вважати себе всесильним і єдиним її рятівником.
Зараз для Чан Су-Хвана найважливішим було, щоб Лі Хьон-Джін почувався спокійно.
Поки Уджін погоджувався з думками Хьон-Міна, Хьон-Джін несвідомо нахилився вперед із зацікавленим поглядом.
— А гендиректор вашого агентства — надійна людина?
— Іноді він буває впертим, але він хороший. Принаймні, він не грається з людськими долями, — відповів Уджін.
— Кажуть, з ним важко мати справу…
— Це правда. Він постійно хвилюється, забороняє одне, інше, каже, що це небезпечно… Надто опікується всіма, намагаючись зберегти серйозний вигляд. Але найкраще в ньому те, що він людяний. Часом я навіть вважаю його… милим. Е-е, будь ласка, виріжте це!
Уджін перехрестив руки, дивлячись на знімальну групу, і засміявся.
— Якщо не маєш іншого агентства на прикметі, подумай про наше, — запропонував він.
— Я приєднаюся лише тоді, коли ви мене запросите першими.
— Схоже, наш гендиректор трохи нерішучий. Тож зроби перший крок сам, хьоне. Він не красуня, але прийме тебе з розкритими обіймами.
Лі Хьон-Джін уперше за довгий час щиро розсміявся.
— Але поки що я хочу виступати в парках і маленьких залах, — додав він.
Він ще не був готовий до великої сцени.
— Не хвилюйся. Наш гендиректор не любить ганяти артистів по шоу, — заспокоїв його Уджін.
— Точно…
— Запроси мене колись на свій виступ, хьоне.
— Домовились.
Лі Хьон-Джін давно не усміхався з надією на майбутнє.
— Ти п’єш лимонну газовану, як соджу, — пожартував Уджін.
— Я кинув пити. Якщо й далі пити вдома, звикнеш — і станеш алкоголіком.
— Гаряча миска супу, яловичина і лимонна газована. Краще не буває!
— Але я хвилююся за зиму. Минулого року було так холодно.
— Зима має бути холодною. Тоді весна здається теплішою, — сказав Уджін.
— Ні, весна — це весна, а зима — це зима. Люди хочуть холоду заради першого снігу. Цікаво, коли він випаде цього року, — заперечив Хьон-Мін.
Єдиний із дівчиною за столом, він уже чекав першого снігу.
— Він постійно з цим носиться, — поскаржився Уджін.
— А мені б хотілося теплої зими. Комуналка ж…
— Тоді нехай буде холодно тільки в день першого снігу, а потім тепло, — запропонував Хьон-Мін.
Усі розсміялися.
— Перший сніг — це красиво. Може, напишу про нього пісню.
Лі Хьон-Джін дістав блокнот.
— Я не чекаю зими. Я чекаю першого снігу.
Я не чекаю тебе. Я прагну білої теплоти, яку звуть першим снігом.
— О, чудово. Треба доробити цю пісню, — усміхнувся він.
Гарячий суп зігрівав тіло, холодна газована втамовувала спрагу, а пісня — серця.
Цієї зими їм буде тепліше, ніж торік.