РОЗДІЛ 144
— Хтось, поясніть мені, що я зараз бачу?!
└ Не заперечуй реальність. Краще подумай, як приховати цю статтю від батьків — це зараз твій головний пріоритет.
└ Я після цього коментаря вимкнув удома Wi-Fi, але який у тому сенс? У мене погане передчуття, що це покажуть у новинах… Може, повести батьків повечеряти кудись назовні?
└ А якщо в ресторані якраз транслюватимуть новини?.. Виходу немає!
— Коли він казав, що пішов із The King of the Masked Singers з міркувань синівського обов’язку, це вже тоді виглядало дивно. Виходить, Ханрянґ-дореґ таки пішов складати кваґео.
└ Та не може ж він бути першим на іспиті, правда?
└ Коментатор вище занадто марить.
— То що, Уджін-оппа тепер перестане бути актором? Він не може так зробити~~!!!!
└ Та ні. У нього зараз усе надто добре… Є взагалі причина йти до інституту підготовки?
└ Але ж молодша сестра Джині казала на Golden Ball, що мріє стати прокурором. Плюс після того, як з’ясувалося, що їхній дядько по матері був прокурором, усі заговорили, що вони з родини юристів, хіба ні?
└ Якщо подумати, про його сім’ю майже нічого не відомо, окрім сестри. Хтось узагалі знає щось ще?
— Не розумію, чому людей так цікавить його родина, коли достатньо просто привітати його.
└ А що поганого в цікавості? Він публічна особа. Тепер, коли він склав адвокатський іспит, нетизени-детективи скоро розкопають усе його особисте життя!
— Якщо Уджін-оппа стане прокурором… мені що, стати злочинцем, щоб із ним зустрітися? T_T Я вже уявляю, як хихочу на допиті.
└ У прокуратурі буде повний хаос… ;;
└ Ей, чому ви не думаєте влаштуватися працювати в прокуратуру!!
Після новини про те, що Чхе Уджін склав другий етап адвокатського іспиту, людей найбільше цікавила його сім’я.
Пак Хьонман повільно оглянув письмовий стіл, на якому акуратною стопкою лежали сьогоднішні газети. Він узяв одну з них і, прочитавши статтю на наступній сторінці, не зміг стримати усмішки. Він уважно перечитав текст, водячи пальцем по рядках. Секретарка, що стояла перед ним, тихо поставила чашку чаю.
— Секретарю Чхве.
— Так, пане.
— Мій онук прийде сьогодні о третій. Зустріньте його, будь ласка. Це його перший візит сюди, тож люди можуть його турбувати. Проведіть його, покажіть усе.
— Прокурор Пак Ійон приїде? — здивовано перепитала секретарка.
Вона працювала тут не так давно, але зі слів старших знала, що Пак Ійон навідувався до фірми ще до складання іспиту. Після того, як він вступив до інституту підготовки, він поводився вкрай обережно й майже не з’являвся тут. Його візит був би несподіванкою, але ще дивніше було називати це «першим разом».
— А, сьогодні прийде син моєї доньки. Він щойно склав другий етап адвокатського іспиту. Хотів заїхати до мене додому, але я сказав прийти сюди. Хіба знайомство з атмосферою — не частина навчання?
У голосі Пак Хьонмана звучала відверта гордість. Секретарка широко розплющила очі. Про його доньку він говорив часто, тож наявність ще одного онука не дивувала. Дивувало інше — вона й гадки не мала, що цей онук складав адвокатський іспит.
Вона вагалася, чи є це її недоглядом, чи нормально не знати таких особистих деталей керівника.
— Не хвилюйтеся так. Він складав іспит таємно, я дізнався про це лише вчора. Та й узагалі — ви ж навіть не знали про його існування, — м’яко усміхнувся Пак Хьонман, заспокоюючи її.
Колишня секретарка, що працювала з ним роками, вийшла на пенсію, і нову він узяв свідомо без великого досвіду. Пак Хьонман поступово зменшував навантаження і замислювався про відхід від справ. Наймати надто кваліфіковану людину й тримати її без діла було б марнотратством. Краще виховати перспективного новачка. Секретар Чхве, попри імпульсивність і емоції на обличчі, була здібною.
— А як мені його впізнати?
Пак Ійона вона знала в обличчя, але цього онука бачила вперше. Вона хотіла зустріти його одразу в холі й провести без формальностей, але для цього потрібно було знати, як він виглядає.
— Ви зрозумієте, коли побачите. Він дуже схожий на мою доньку.
Секретарка розгубилася — доньку вона ніколи не бачила. Було б простіше, якби він був схожий на самого Пак Хьонмана. Вона згадала, що донька нагадувала покійну дружину. На фото це була красива жінка за шістдесят, тож уявляти довелося навмання.
— Якщо подумати… вона була дуже схожа на Джині. Може, через однакову атмосферу? Отже, він має бути красенем.
Секретарка Чхве була фанаткою Чхе Уджіна. Як би вона не намагалася уявити когось іншого, у голові з’являлося лише його обличчя. Їй навіть здалося, що вона страждає від «ломки», бо надто часто про нього думає.
— Ви знову це робите. Не показуйте емоцій, — зауважив Пак Хьонман.
— Перепрошую. Я виправлюся.
— І ще. Не кричіть, коли його побачите.
— Перепрошую?
— Не кричіть, побачивши мого онука. Ви — моя секретарка і маєте зберігати гідність. Вважайте це тренуванням. Я спостерігатиму за вами.
— Так, пане.
Секретарка вийшла з кабінету й, на щастя, стримала сміх до останнього.
— От же ж… Я б ніколи не закричала, якщо це не Джині.
Вона втомлено потерла очі. Усю ніч вона листувалася з фанатами Wish Baragi, обговорюючи новину про іспит, тож підводка розмазалася. Вона швидко поправила макіяж. Одяг — стриманий, як вимагав керівник. Іноді їй хотілося звільнитися й змінити роботу.
— Фу… Якщо Джині піде в інститут підготовки, я теж почну готуватися до держслужби.
Навіть якщо шансів майже немає, вона не могла виключити варіант, що Уджін працюватиме в юридичній фірмі. Жарт, але недалекий від правди — найпростіший спосіб зустрітися з прокурором чи в суді — бути підсудним.
Близько третьої секретарка ще раз пригладила волосся, зібране в хвіст. Темно-синій костюм, біла сорочка. Вона перевірила себе в дзеркалі.
— Ідеально! Залишилися лише окуляри — і я як Проктор B.
Вона спустилася до холу. Хоч і субота, людей було багато. Район ніколи не відпочивав.
Як я взагалі його впізнаю серед усіх?
О 14:50 у холі з’явилася присутність, яку неможливо було ігнорувати.
Чоловік у чорному костюмі й фіолетовій шовковій краватці увійшов — і всі погляди миттєво звернулися до нього. Довгі ноги, ідеальна постава, впевнена хода. Зачіска трохи зріла для його віку, але пасувала бездоганно. Простий, але сексуальний образ. Його силует був ідеальний, ніби світло зосередилося лише на ньому.
Лише за мить вона помітила букет червоних троянд в одній руці й паперовий пакет із подарунком — в іншій. Він зупинився, озирнувся, і жінка сміливо показала на інформаційну стійку. Він кивнув і підійшов.
Секретарка Чхве швидко склала всі пазли.
— Ви… онук CEO, що прийшов до нього?
— Так, приємно познайомитись. Я Чхе Уджін.
Він щиро усміхнувся, показавши зайняті руки, й вибачився, що не може потиснути руку.
— Дозвольте, я візьму.
— Не потрібно. Не важко.
Він не хотів приходити з порожніми руками, тож купив троянди й домашнє печиво — за порадою матері. Для певності він навіть перепитав у секретарки, чи сподобаються подарунки.
— Ви вгадали.
У кабінеті завжди були червоні троянди, а Пак Хьонман любив печиво.
Секретарка повела його до ліфта для керівництва. Її постава була бездоганною — Уджіну здалося, що вона схожа на стюардесу.
Як і очікувалося, коли Чхе Уджін з’явився в коридорі, всі завмерли. Хтось почав шепотітися. Юристи виглядали з кабінетів. Інформація розлетілася миттєво.
— Уджіне, ти прийшов.
Пак Инчоль якраз давав завдання співробітнику. Побачивши племінника, він кивнув. Уджін відповів тим самим, побачивши дядька з підгорнутими рукавами й пачкою документів у руках.