РОЗДІЛ 104
— Мамо Джін-Хі!! Наскільки ж близькі ваші родини, якщо його мама надсилає тобі такі фото? Чому моя мама не дружить з мамою Джіні?!
— У мене реально тремтять руки. Клянусь, я ніколи не бачила Джіні таким. Отже, ось як він усміхається, коли поруч родина. За ці теплі очі Джіні, які зараз дивляться просто на мене.
— У нього такий бешкетний вираз обличчя. Схоже, він дивився шоу разом із сім’єю. Цікаво, вони знали, що Джіні — це Ханрянґ-дорьонґ?
Після того як вона виклала допис, Пак Ин-Су почала безперестанку оновлювати сторінку з коментарями, ніби підсіла на це. І зрештою з щасливою усмішкою відповіла на останній коментар:
«Так. Знали всі».
Пак Ин-Су була першою в родині, хто дізнався про Ханрянґ-дорьонґа. Але вона не сказала нікому, окрім чоловіка, Чхве Мін-У, який узагалі не дивився це шоу. Навіть У-ХІ вона нічого не сказала, бо Чхе Уджін попросив зберегти таємницю — і секрет надійно тримали.
Спочатку У-ХІ просто раділа, що Мін Сі-Хуо не зміг узяти п’яту перемогу. Але вже з другого епізоду вона почала дивитися на Уджіна з підозрою. Остаточної впевненості не було, бо Уджін майстерно прикидався дурником. Та все ж вона не могла уявити, що він здатен приховати від неї настільки велике.
А от коли Уджін здобув третю перемогу, У-ХІ схопила його за шию й почала трясти від захвату, вимагаючи пояснень, чому він не сказав раніше. Їй навіть не потрібне було його зізнання — вона вже була переконана, що Ханрянґ-дорьонґ і є Уджін. Дізнавшись, що вона єдина в родині, кого тримали в темряві, У-ХІ запитала, чи вона настільки безнадійно тупа, і на кілька днів впала в депресію. Уджін увесь цей час ходив за нею хвостиком і вмовляв. І от, коли Пак Ин-Су з усмішкою згадувала все це, їй раптом зателефонував батько.
— Чому ти мені не сказала?
Щойно вона взяла слухавку й почула це різке питання, її очі широко розплющилися.
— Перепрошую?.. Про що?
Першою думкою Пак Ин-Су було, що батько дізнався про те, що Уджін складав адвокатський іспит. Серце шалено калатало, але вона вирішила прикинутися, що нічого не розуміє. Хоч Уджін і вважав, що мати досі не відмовилась від ідеї зробити з нього юриста, насправді вона вже не була такою фанатичною. Її син ішов власним шляхом, його любили й визнавали — і вона пишалася цим. Раз він уже взявся за іспит, то хай закінчить, але вона планувала попросити його більше не мучити себе. Саме тому вона боялася, що батько втрутиться й усе зіпсує.
— Я чув, що Уджін бере участь у шоу King of the Masked Singers?
— А-а-а! То ви про це. Ми й самі спочатку нічого не знали — просто випадково побачили по телевізору. А Уджін попросив нікого не інформувати, тож ми мовчали.
— Я — це “ніхто”?
Пак Ин-Су розгубилася, почувши в голосі батька приховане розчарування. Хоч він ніколи прямо не висловлювався проти того, що Уджін у шоубізнесі, вона вважала це само собою зрозумілим. Після історії з Blue Fit вона ще старанніше намагалася не зачіпати тему індустрії розваг у розмовах з ним.
— Ви ж узагалі не дивитеся такі шоу…
— …
— Тату?
— Забудь.
Зв’язок урвався. Пак Ин-Су дивилася на телефон, нічого не розуміючи. Вона не знала, що її батько, Пак Хьон-Ман, у люті заліз на сайт King of the Masked Singers, скачав усі випуски з Уджіном і лише після цього подзвонив доньці. Як завжди, дітям важко зрозуміти почуття батьків.
Як і впевнено передбачив Кан Хо-Су, бажаючих взяти інтерв’ю в Чхе Уджіна стало просто море. Телефон агентства дзвонив без упину, а піар-відділ цілими днями відбивався від журналістів, видаючи рівно стільки інформації, скільки треба, і ретельно фільтруючи контент.
— Лише сьогодні ми отримали дві пропозиції з історичних проєктів, — сказав Чан Су-Хван.
Усі заплановані історичні фільми й дорами, які ще не почали зйомки, прагнули запросити Уджіна. Продюсери, які раніше вичікували, тепер явно занервували.
— Тц. Запізнилися. Їм би інтуїцію, як у режисера Юн Сона, — пробурмотів Чан Су-Хван.
— Юн Сон? — перепитав Уджін.
— Так. Він зробив пропозицію запросити тебе у свій фільм. Я навмисно не казав раніше, щоб не заважати тобі з іспитом. Якщо ж брати історичний проєкт — це набагато краще, ніж усе, що надійшло сьогодні.
— Він хороший режисер. І це теж історичний фільм?
— Red Enemy. Сценарій з’явився в Чхунмуро ще три роки тому, але зйомки так і не почалися — він був надто перебірливий у виборі головного актора. Купа агентств і акторів мріють про цю роль. А він пропонує її тобі.
— Ти казав, це історія. Про що саме?
— Ти ж знаєш, хто такий принц Мьон-Хван, так?
— …Так, знаю.
— Це його життєпис. Його батько, король Кьон-Джо, дав йому ім’я Мьон-Хван, де «Хван» означало відступ, але пізніше він змінив ієрогліф, надавши значення полум’я. Назва фільму — Red Enemy, від фрази: «Моє серце червоне від полум’я всередині».
— Тобто…
— Саме так. Ти затверджений на роль принца Мьон-Хвана.
— …Вибачте, але я не хочу грати принца Мьон-Хвана.
— Що?.. — Чан Су-Хван перепитав кілька разів, поки до нього дійшов сенс. — Чому?! Це ж принц Мьон-Хван!
— Я не хочу його грати, бо знаю його занадто добре.
Уджін відвів погляд, насупившись. Це було не капризом — він справді не хотів. Чан Су-Хван і Кан Хо-Су ще довго його вмовляли, наводили приклади, згадували Чан Хі-Бін, говорили про нове трактування образу… Уджін слухав, кивав — і не відчував жодного бажання.
Бо принц Мьон-Хван був ним самим у одному з минулих життів.
Він був єдиним законним сином короля Кьон-Джо. Його віддали в шлюб у сім років і вигнали з палацу. Дружина й син померли загадковою смертю. Брат-король стежив за ним і тиснув. Мати плела змови. Він молився, щоб не прокинутися вранці.
Мене це дістало.
Як він міг зіграти цю роль, не втягнувши власні емоції?
Він не міг.