РОЗДІЛ 78
Можливо, саме через це останнім часом у Лі Мінсу в погляді залишилася одна отрута. Незалежно від того, що він думав насправді, раніше він хоча б удавав дружелюбність до Уджіна і був чемним з іншими. Але після виходу тієї статті він остаточно скинув маску.
Дивно, але режисери сприйняли цю сторону Лі Мінсу майже як належне — ніби саме цього й чекали. Зважаючи на те, що він був відомим айдолом, було б дивно, якби він і далі поводився інакше після всього. А ще його поведінка разюче нагадувала змарнілого, нервового Чхве Кана після отримання погрози смерті, тож усі просто терпляче прийняли цю різку зміну.
Завдяки цьому Уджіну стало значно легше зніматися. Справжня емоційна дистанція вийшла назовні, і йому більше не доводилося силоміць підтримувати контакт із Лі Мінсу. Раніше йому доводилося терпіти всі ці спроби «подружитися», навіть коли він свідомо уникав Мінсу. Тепер цього не було — і по-своєму все стало спокійно.
Надокучливу статтю прибрали з новинного порталу за кілька годин спільними зусиллями TM і DS. Але було вже пізно — вона встигла розійтися по інтернет-спільнотах.
Як і казав Кан Мінхо, жодна зі сторін не поливала іншу брудом. Людей просто цікавила причина, з якої Уджіна виключили з TM. У коментарях переважали насмішки і шпильки на адресу генерального директора Кіма Сокхьона.
Після того як «Місто тіней» стабільно тримало 20% телерейтингів, кількість глядачів зросла, і Чхе Уджіна почали впізнавати дедалі більше людей. А це означало, що про нього говорили всюди. У будь-якому випадковому ресторані можна було почути розмови про Чхе Уджіна за кожним столиком.
— Якщо чесно, я думав, що він такий собі салонний тип. Але після бекстейджів навіть як чоловік скажу — виглядає він реально круто, — сказав студент, вихваляючи екшн-сцени й зйомки за лаштунками. — Я б так не зміг.
— Коли актор настільки вкладається, це не марна трата грошей. А от подивися на Пак Міна — сто мільйонів вон за серію. Він сам зжер два мільярди бюджету. І мораль у нього нульова, якщо дивитися на гру.
— У кожній екшн-сцені — дублер. Він що, головна жіноча роль? Чого він так строїть із себе красунчика?
За сусіднім столиком дівчина, не відриваючись, гортала інформацію про Чхе Уджіна, доводячи свого хлопця до сказу.
— Ти їсти будеш? Ти ж хотіла ттоккальбі!
— Так-так, їм. Їж і ти, любий.
Вона, не підіймаючи голови, зачерпнула ложкою лише рис і з’їла його абияк. Уся її увага була прикута до фанатських ґіфок з Чхе Уджіном.
— Та ти знущаєшся?!
Хлопець грюкнув приборами. Лише тоді дівчина підняла голову, знову глянула в телефон і широко всміхнулася:
— Я, мабуть, тебе дуже люблю.
— Що?
— Після того як довго дивлюся на Чхе Уджіна, ти не здаєшся мені потворним. Навпаки — милим.
Звучало як комплімент, але хлопцеві від того не стало легше. Він розгублено подивився на неї, а потім зиркнув у телефон.
— А, ну тоді це точно комплімент.
Він сам засміявся, і пара розсміялася разом. За ними сиділа сім’я.
Батьки з любов’ю підкладали гарнір синові й підбадьорювали:
— Їж побільше. Виростеш високим і міцним, як Чхе Уджін.
— Знову це? Якщо він багато їстиме, то виросте високим? А якщо розтовстіє?
Нещодавно лікарі прогнозували, що хлопчик буде невисоким через зріст батьків. Та мати вирішила не здаватися.
— Краще так, ніж не їсти й узагалі не рости. Хто знає? Може, батьки Чхе Уджіна теж невисокі.
Чоловік, глянувши на трохи засмучену дружину, кивнув.
— Ти права. Хай навіть розтовстіє. Наш син буде розумніший і красивіший за Чхе Уджіна.
Розрізаючи ттоккальбі для сина, він подумав, що надія краща за порожнечу.
Поруч із теплими сценами були й інші.
— Чого в тебе такі оцінки?! Той актор, Чхе Уджін, був трейні ще в школі й вступив до університету з максимальними балами! А ти сидиш удома — і що?
Люди порівнювали дітей з Чхе Уджіном, сварилися між собою, мірялися зовнішністю й здібностями. Але в будь-якій розмові основою було одне ім’я.
Чхе Уджін більше не був ноунеймом. Подобається він чи ні — він закріпився як відомий актор. І де б ти не був, ніхто вже не скаже, що не знає цього імені.
Коли зйомки увійшли у фінальну фазу, всі були напружені. Роздали сценарій останньої серії. Ніхто не чекав хепі-енду. Питання було лише в тому, як глядачі сприймуть сумний фінал.
Уджін розумів: зменшити післясмак болю — справа акторів.
Читаючи сценарій, він уже став Луї. Але раптом тінь накрила сторінки.
— Чого тобі?
Перед ним стояв Лі Мінсу.
— Думаєш, ти виграв?
Уджін опустив сценарій. Питання було смішним.
— Думаєш, ти справді виграв отак одразу?
Уджін тихо хмикнув. Один успішний серіал — це лише початок.
— І що?
— Ми пройшли більше, ніж ти!
— Справді? Добре.
— Ти вважаєш себе вершиною? Ми тепер недосяжні. Ми пролили кров, піт і сльози, щоб стати Blue Fit. Ти не маєш права зневажати нас через своє вміння співати.
— Якщо ви так старалися, то чому випустили альбом з моїм голосом? І вперше на телебаченні ви співали під фонограму, записану мною. Щонайменше тричі.
Це був класичний випадок: винний ображає невинного.
— Це наказ режисера Соля! Ми не винні!
— Ти — «Командир Всесвіту»?
— Ми більше ніколи не програємо тобі в співі!
— Смішно. Наскільки я знаю, це інша людина.
Досягнення однієї людини не роблять досягненням усієї групи.
— Ми були жертвами!
— Тоді й тепер ти говориш одне й те саме.
Уджін лише трохи замислився про решту Blue Fit. Лише трохи.
Йому було… злегка цікаво.