РОЗДІЛ 70
Десятеро бараґів, які прийшли від імені Wish Baragi, явно зрозуміли почуття Пак Йон’а. Вони сором’язливо всміхались і махали руками. Готуючись до сьогоднішнього, бараґи перелопатили весь інтернет, ламаючи голову, який подарунок підібрати для Йон’а.
Хоч вона й не була зіркою першої величини, Пак Йон’а була відома як театральна акторка й мала власних фанатів. Спочатку бараґи думали витягти інформацію саме з її фанбази, але в підсумку допомога прийшла з неочікуваного боку.
Вони знайшли скриншот від одного фанатичного прихильника «O! Phelia» — старий пост Пак Йон’а в соцмережах кількарічної давнини. Той фанат, як однодумець, залишив щирий коментар, що співчуває її почуттям. Після цього бараґи остаточно визначилися з подарунком.
Залишалось найважче — дістати лімітовані фотоальбом і фігурку.
З величезними труднощами їм це вдалося лише три дні тому. По щастю, вони купили набір дешевше, ніж очікували, на корейській платформі з продажу вживаних речей. Але чомусь після покупки лишився гіркий осад — від продавця віяло рішучістю матері, яка викидає колекцію своєї дитини.
Отримавши подарунок, Пак Йон’а щиро подякувала бараґам і одразу спитала, як їм взагалі вдалося це знайти. Якщо раптом вони витратили забагато грошей, вона була готова відшкодувати сама. Формально фотоальбом коштував менше, ніж шпилька, яку подарував Уджін, але за цінністю й емоційним ефектом це був абсолютний максимум.
Після святкування Wish Baragi роздали акторам і персоналу дволанкові ланчбокси. На кришці був намальований джин, що підіймався з лампи, немов дим. Чорне волосся, круглі чорні очі — очевидно, персонаж за мотивами Чхе Уджіна. Люди знали, звідки взялась назва фанклубу, тож мимоволі всміхались.
Але головне — у кожному ланчбоксі була картка з персональним повідомленням і іменем адресата.
На картці Кан Мінхо було написано:
«Після Huntsman я думала, що ви трохи дивак, але в дорамі ви реально лякаєте. Ви неймовірний актор, який може грати абсолютно різних персонажів! Чхве Джун страшний, але я люблю Кан Мінхо оппа!»
— Було б непогано, якби вона ще сердечко домалювала. Серця, мабуть, не для всіх, — широко всміхнувся Мінхо й глянув на Йон’а.
Та Йон’а мовчки читала свою картку з серйозним обличчям. Мінхо обережно заглянув через її плече.
«Я бачила Спогади лісу і зрозуміла, яка ви насправді сильна акторка. Відтоді я вірила в кожну вашу театральну роботу й дивилась усі. Яку б роль ви не грали — ви завжди сяєте. І так буде всюди. Ви завжди робите правильний вибір.»
Внизу було написано «Ти зможеш!» і намальовані два стиснуті кулаки.
Хоч зараз Йон’а й знімалась у дорамі, вона постійно сумувала за сценою й не раз думала, чи не була зрада — піти в телебачення. Попри підтримку оточення, ці сумніви вона носила сама.
І тепер, побачивши повідомлення від людини, яка це зрозуміла й сказала «все нормально», у Йон’а перехопило горло. Вона тихо витерла очі й сховала картку.
Поки всі читали свої повідомлення, Лі Мінсу теж дістав свою картку.
«Гра Чхве Кана настільки реалістична, що стирається межа з реальністю. Я постійно стежу за вашою діяльністю в Blue Fit і за ролями в дорамах.»
Мінсу відчув дивне відчуття. Це комплімент чи холодний укол?
Чхве Кан — егоїстичний, інфантильний тип. Не лиходій, але й не хороша людина. А в записці не було жодного слова «подобається». Просто «стежу».
По спині пробіг холодок — надто вже це нагадувало щось із минулого.
— Вау! Це ж моя улюблена копчена качка і холодний салат з медузи! — вигукнула Йон’а, відкривши ланчбокс.
Спеціально для неї приготований теплий яловичий суп з водоростей був ще гарячим. Усі інші страви — тільки те, що вона любить.
Мінхо подумав, що так зробили для всіх, але, зазирнувши до сусідів, зрозумів: у кожного різне. У нього був улюблений вугор на грилі.
Уджін же їв усе без перебору, тому його ланчбокс був збалансований і поживний. Печений часник збоку виглядав дивно, але він здогадався, що це до м’яса.
Настільки все було продумано, що йому навіть стало незручно їсти. Він кликав бараґів поїсти разом, але ті дружно відмовились. І від самої думки про їхню працю в нього стискалось у горлі.
Хоч більшість із них були старші за нього, через сором і почервонілі обличчя вони здавались молодшими. Уджін інстинктивно став м’якшим і теплішим, і бараґи це відчули. Між ними виникло мовчазне порозуміння.
У цей момент підійшов Лі Мінсу.
— Дякую за ланчбокси. Для вас це перший раз, мабуть, було важко, так? — сказав він, подякувавши й помахавши рукою.
На мить бараґи застигли. Але лише на мить.
Сім із десяти були першими членами Wish Baragi. Іншими словами — сім із десяти ненавиділи Blue Fit. Решта троє були «молодняком», уже добре навченим.
Вони швидко зчитали атмосферу між Уджіном і Мінсу. Якби Уджін хотів примирення, Wish Baragi це прийняли б. Але погляд Уджіна на Мінсу був сухий і байдужий.
Цього було досить.
Вони зробили глибокий уклін і чемно привітались.
— Приємно познайомитись.
Побажавши йому «приємного апетиту, навіть якщо їжа не до вподоби», вони просто замовкли.
Мінсу розгубився. Він не очікував такого. Автографів не просили. Фото не робили.
— Щось ще? — спокійно спитав Уджін, розбиваючи тишу.
— Ні… я просто зайшов привітатись.
Мінсу повернувся на місце з порожнечею всередині.
Президентка Wish Baragi Ма Дохі тихо спитала:
— Ми не виглядали холодними? А раптом ви близькі, і він потім образиться через нас?
Уджін лагідно похитав головою.
— Ви були не грубі, а надто ввічливі. І навіть якщо він образиться — ми не настільки близькі, щоб узагалі про таке говорити.
Бараґи мимоволі стиснули кулаки й усміхнулись. Вони були праві.
Коли актори зрозуміли, що кожен ланчбокс підібраний індивідуально, захопленню не було меж.
Навіть персоналу підготували окремі варіанти — для діабетиків, людей із тиском, на дієті.
До того ж — бальзам для губ, крем для рук, мило, ароматичні свічки, усе ручної роботи.
Наклейки на пакунках відповідали професіям. Було видно: це робила не одна людина.
На тлі цього фудтрак фанатів Мінсу виглядав зовсім інакше — всюди обличчя Мінсу й Blue Fit, ніби інші актори другорядні.
А тут — нічого нав’язливого. Тепло. Турбота. Повага.
І всі це відчули.
І, хоч ніхто не казав уголос,
вони заздрили Чхе Уджіну.