РОЗДІЛ 46
— Багато часнику?
— І ще дві порції шийки, будь ласка.
Щойно непривітна офіціантка пішла, Пак Йон А знизила голос і наїхала на Уджіна:
— Ми вже п’ять порцій замовили. Дві ще навіть не смажили.
— Мені стало ніяково, що ми постійно просимо тільки часник. Він зараз, між іншим, дорогий, — відповів Уджін.
— Та ще й як дорогий. Якщо чесно, коли вона перепитала “тільки часник?”, я теж сіпнулась. Пане Кан Мін Хо, їжте з мірою, — Пак Йон А, яка готувала собі сама, чудово знала ціни й з таким самим докором подивилась на нього.
— Та не такий він уже й дорогий, — буркнув Кан Мін Хо.
— Дуже навіть дорогий! Я вчора в магазині ледь не присів, коли побачив цінник, — підтримав Уджін.
— Думаєш, тільки часник подорожчав? Усе росте, крім наших гонорарів, — між Пак Йон А та Уджіном миттєво виникло братерство страждання. Вони переглянулись і похмуро кивнули одне одному.
— Ну звісно, пане Кан Мін Хо. Ти ж зараз один із топових акторів другого плану, бабло гребеш лопатою. От тобі й пофіг на такі дрібниці, — з’їдливо кинула вона.
— Ей, я з батьками живу. Які магазини? Їм що купили — те й їм. Звідки мені знати ціни? І взагалі, давайте чесно: найбільше з нас трьох заробляє Уджін, — Мін Хо ображено накинувся саме на нього.
І це була правда. Від самого початку Уджін був найдорожчим із трійки. Мін Хо і Йон А не були пріоритетним вибором продакшену. Вони були найкращими з обмеженого пулу, але “не ідеал”, тож і гонорари відповідні.
А от Чхе Уджін — актор, якого сценаристка і режисер хотіли будь-що. Просто пощастило, що роль його реально зачепила. Проблемою був лише директор Чан. Він не хотів, щоб його актор марнував час. Саме тому продакшен пішов на поступки: гнучкий графік під навчання і щедра оплата.
— Я добре заробляю не тому, що я якийсь особливий, а тому що наш СЕО вміє торгуватись. От і все, — відрізав Уджін.
— Ну і тому, що сценаристка тебе реально хотіла. Кажуть, щойно вона побачила тебе в Death Hill, одразу сказала: “Оце і є Луї”. От цікаво, якого Луї вона собі уявляла, — Мін Хо скривився.
У Death Hill персонаж Уджіна був емоційною, гнилою тварюкою. А Луї в City of Shadows — м’який на вигляд, слабкий убивця. Невіглас, наївний, з дитячою жорстокістю і майже без емоцій. Навіть його любов була холодною, не пристрасною. Ніякої схожості. Мін Хо реально не розумів, що саме сценаристка побачила в “кредитному виродку”.
— Та нічого складного. Їй просто сподобалося його обличчя, — спокійно вбила Пак Йон А.
— А… — Мін Хо кивнув.
Уджін накрив обличчя руками. Йому стало по-справжньому тривожно: де, чорт забирай, у ньому сидить убивця?
— До речі, я тут одну цікаву інфу почув, — Мін Хо різко нахилився до них і прошепотів.
— Ми тут одні. Говори нормально.
— А, ну так, — він випрямився. — Починаючи з п’ятої серії з’явиться молодший брат Чхве Джуна. І його гратиме… айдол.
— Що за хрінь?! Наш серіал — не для айдолів! Навіть не про гру — типаж не той! — Пак Йон А миттєво вибухнула.
— Спокійно, — Мін Хо поплескав її по руці. — Там зв’язки між агентством і каналом. Продакшен зараз у позі “або підкоряйся, або здохни”. І, схоже, того хлопця взяли ще до нас.
Йон А залпом випила колу і гепнула склянкою по столу.
— Якщо його взяли першим, але про це ні слова в новинах — значить, грає як поліно. Бісить! Якщо ти айдол — співай, а не лізь відбирати роботу! Я сюди душу вклала!
Вона з двадцяти років жила театром. Але реальність була жорстка: хоч як добре вона грала, її затискали “зірки” з кіно й ТБ. Популярні — значить, головні ролі їхні. Вона програвала ще до виходу на сцену. Цей серіал був її шансом.
— Якийсь хрін лізе мені під ноги! Якщо він зіпсує драму — я підпалю його агентство, — пробурчала вона, фільтруючи лайку.
Уджін мовчки налив їй ще коли.
І тут, ідеально вчасно, офіціантка заїхала в кімнату з підносом. М’яса було набагато більше, ніж дві порції, а миска з часником — під зав’язку.
— Але ж ми замовляли тільки дві порції… — обережно сказав Уджін.
— За рахунок закладу. Якщо вам ще щось потрібно — скажіть, — холодно усміхнулась вона, особливо наголосивши на “потрібно”.
Троє зависли. Це було занадто. І м’ясо, і часник. Вони не звикли до такої “щедрості”. А ще той погляд… напружений, майже ворожий.
— І що це було? — прошепотів Мін Хо.
Чек підтвердив: справді за рахунок закладу.
— Може, вона фанатка вас обох? — обережно припустила Йон А.
— Мене — точно ні. Я ж не впізнаваний у житті, — відрізав Мін Хо й подивився на Уджіна. — А от він…
— Якби була фанаткою, попросила б автограф. Або хоч якось зреагувала. Вона ж була холодна, — відповів Уджін.
— Саме так. Навіть мої мізерні фанати хоч якось реагують, — кивнула Йон А.
Вони обоє розуміли фанатську поведінку. Але тут — нічого. Ні радості, ні істерики. Лише напруга.
— Усе через тебе, Кан Мін Хо, — підсумувала Йон А.
— Знов я?!
— Вона так задовбалась носити нам часник, що вирішила нагодувати й випхати нас одразу.
— А м’ясо? — не здавався він.
— Ти серйозно?
— Може, я просто надто гарний?
Йон А мовчки допила колу. Уджін мовчки смажив.
Коли вони доїли все, фінальний висновок був очевидний:
Їх просто хотіли швидше позбутися.
Ніхто не попросив автограф. Ніхто не глянув ще раз.
Так і залишилось прихованим одне дуже сором’язливе фанатське серце.
А вже того ж вечора у Wish Baragi з’явилась достовірна інфа, що Чхе Уджін обожнює часник.
З того дня фанатські подарунки майже завжди містили екстракт чорного часнику.