Розділ 21
Як би йому не хотілося сказати, що він на чудовому відпочинку, насправді його стан мало чим відрізнявся від безробітного. Звичайна неділя для студента в академвідпустці — от і все.
— Уджіне! Ти цього разу знявся у фільмі Сон Дже-Хі?!
Він давно не був удома, тому спав до пізна, навіть попри те, що день уже добряче перевалив за обід. Зрештою його розбудила молодша сестра, безжально трясучи за плече. Напівсонному Уджіну перед очима маячіло лише перезбуджене обличчя Ву-Хі.
— А?.. Що?
— Позавчора Сон Дже-Хі виклала фото в соцмережі. Написала, що це гулянка в Бусані з останнього дня зйомок. І ти там є.
Почувши це, Уджін згадав фото, яке Сон Дже-Хі хотіла викласти для піару, і байдуже кивнув.
Ву-Хі важко зітхнула, дивлячись, як брат, з розкуйовдженим волоссям і напівзаплющеними очима, треться по обличчю.
У інших зірок — глянцеві фотосети «пробудження», а мій брат — просто людина з ліжка, подумала вона.
— Якби я знала, що ти знімаєшся з Сон Дже-Хі, я б попросила автограф!
Тепер зйомки закінчились — коли ти її ще побачиш? Якщо зустрінеш у майбутньому, обов’язково візьми автограф, добре? Ну будь ласка!
Як фанатка Сон Дже-Хі, Ву-Хі була страшенно засмучена, що втратила такий шанс. Їй навіть було трохи образливо, що брат нічого не розповідав про свої фільми.
— Ах, Дже-Хі-онні… Якби я знала раніше, могла б приїхати «провідати брата» і побачити її!
Я так хотіла крикнути їй в обличчя: «молочна шкіра Сон Дже-Хі!»
Ву-Хі, як завжди зациклена на дрібницях, закрила обличчя руками і театрально повалилась набік.
Уджін підвівся, глянув на сестру, що ридала за своєю «онні», підійшов до ще не розпакованої дорожньої сумки й відкрив її. Зверху лежав сценарій. Він перегорнув сторінки, витяг аркуш і простягнув Ву-Хі.
— Що це?
Але щойно вона побачила папір, одразу зрозуміла.
Ву-Хі розпливлася в усмішці, заговорила писклявим «дитячим» голосом і швидко пробіглась очима по білому аркушу.
Акуратний автограф Сон Дже-Хі. Унизу було написано:
«Старанно вчися, Чхе Ву-Хі! ^^»
— Це просто… неймовірно.
Ти реально став знаменитістю. Життя прекрасне!
Вона взяла аркуш обома руками, притисла до грудей і сяяла від щастя.
— Хочеш, я ще й автограф Квон Сон-Міна дістану?
— Ні! Не хочу.
— Чому?
— Про нього купа чуток, що він бабій.
Яких би гарних чоловіків не показували, таких я не люблю.
Можливо, через травму після батька, але в цьому Ву-Хі була принципова.
Чоловіки й жінки з «брудним» іміджем її відштовхували.
Саме тому вона так обожнювала Сон Дже-Хі з її чистим і світлим образом ще з часів дитячих ролей.
— Чутки не завжди правдиві. Вони не показують, яка людина насправді, — сказав Уджін.
— Але Дже-Хі ж не така, як про неї говорять?
— Вона ще краща. І набагато світліша.
— От бачиш!
Ву-Хі без причини пишалась, погладжуючи аркуш із автографом.
— До речі, де мама? — спитав Уджін.
Він глянув на годинник і занепокоївся. Неділя, а матері вдома немає.
— Пішла на побачення з дядьком.
— А… точно. Неділя.
Ідеальний день для побачення в таку гарну весняну погоду.
— Тобі не подобається дядько? — раптом спитала Ву-Хі.
— Нема за що його не любити. Мама ще молода. Якщо зустріла хорошого чоловіка — хай зустрічається.
Це було її перше офіційне побачення після розлучення. Вони знали одне одного кілька років по роботі, а минулої зими він зізнався їй у почуттях.
Десять років тому він втратив дружину й дітей у ДТП через водія, який проїхав на червоне. Сам вижив, але залишився з пошкодженою ногою — дрібниця порівняно з втратою сім’ї.
Він довго жив із провиною. Уджін бачив його одного разу. Нормальний чоловік, який знає ціну родині.
— А що ти зробиш, якщо мама вийде за нього заміж? — спитала Ву-Хі.
— Ти щось знаєш.
— Мама сказала, що він нещодавно зробив їй пропозицію.
— Вона відповіла?
— Вона вагається. Сказав, що може не поспішати.
Недовіра до чоловіків після зради колишнього, страх перед реакцією батька, який і розлучення не прийняв, і турбота про дітей — причин було багато.
Але якщо дивитись тверезо, кращу партію знайти було б важко. Вік, зовнішність, освіта, стабільний бізнес, фінансова безпека, роки знайомства.
Мама й сама казала, що він хороша людина.
— Якщо мама хоче — я не проти, — сказав Уджін.
— Я теж.
— Тоді скажи їй, щоб не хвилювалась через нас. Краще ти. Їй так буде легше.
— Ні. Ти скажи першим. Мамі так спокійніше. Вона через тебе ходить навшпиньки.
— Справді?
— Так.
Уджін замислився. Виявилось, що матері важче говорити про це з сином, ніж із донькою. Тому вона й була обережна.
— Добре.
Після цього Ву-Хі, ніби з полегшенням, вирішила бути милою.
— Хочеш, я приготую щось поїсти?
— Це ж не сніданок.
— Але обід ти не пропустиш. Зроблю сендвіч. Багато помідорів і салату.
Вона вийшла з кімнати з автографом у руках. Уджін пішов за нею — хотів умитися.
— А це що за ганчір’я? Реквізит із фільму? — спитала Ву-Хі, вказуючи на старі капці.
— Ні. Учора в метро бачив дідуся в них. Чомусь стало не по собі — помінявся з ним.
Після зйомки реклами він бачив старого, що збирав макулатуру. Капці тримались на мотузках. Ноги в них збіглися за розміром, тож Уджін прийшов додому в тих капцях.
— Вау… ти такий добрий?
— Та ні. Я просто не хочу в пекло.
Це була не жалість. Після спогадів про минулі життя він зрозумів, наскільки його душа холодна.
Зараз він уже інший, але співчуття йому все ще бракувало.
Тож він вирішив свідомо робити добро. Мало що — якщо пекло таки існує.
Треба хоч трохи зменшити карму.
— Старієш. Уже про потойбічне думаєш, — пирхнула Ву-Хі.
— Невиховано.
Викинувши смердючі капці, Уджін підійшов до піаніно у вітальні.
— Замовлення є? — спитав він.
— «Місячна соната» Бетховена! Звук передає саму суть, хіхіхі!
— Що ти взагалі несеш?
— З манхви. Там так казали.
— Ааа…
Уджін сів і почав грати без нот.
Ву-Хі завмерла. Вона знала, що він почав учитися недавно. Але перші ноти — і вона опустила ніж.
Музика накривала. М’яке місячне світло, що пробирається крізь темряву, а потім — вибух почуттів.
— Де мій сендвіч? — спитав Уджін після третьої частини.
— П-почекай…
Як ти так граєш без нот?!
— Я грав у голові. Так і запам’ятав.
— Це несправедливо!
— Домінантні гени.
— Ти знущаєшся?
— Ні. У мене — рецесивні.
— То чому я не можу?!
— Бо генії ліниві й самовпевнені.
— Це правда!
Нарешті він отримав сендвіч і пішов у кімнату.
Перевірив телефон.
Пропущений виклик. Невідомий номер.
А потім — повідомлення.
[Це Квон Джі-А, кастинг-директор DS Entertainment. Я телефонувала, але ви не відповіли, тому пишу. DS дуже зацікавлені у співпраці з вами. Ми хочемо першими обговорити подальші кроки. Напишіть, будь ласка, коли вам зручно. Можемо провести відеодзвінок.]
…Уджін моргнув.