Розділ 16
Чхве Іґон дивився на Чхе Уджіна з очікуванням, поки той кліпав очима з абсолютно розгубленим виглядом.
Побачивши його обличчя, режисер просто не зміг сказати, що вони збираються їсти свинячі ребра.
Поки м’ясо шкварчало на грилі, Уджін розповів, що в армії яловичину їв, а після демобілізації — жодного разу.
У результаті м’ясо на тарілці перед ним почало накопичуватися дедалі швидше.
На другому колі вони пішли до пабу. Уджін виглядав реально щасливим.
Він пояснив, що ні він, ні його друзі не фанати алкоголю, тому зазвичай тусуються в кав’ярнях.
У коледжі, на першому курсі, він майже не ходив бухати з одногрупниками — репетиторство, підробітки, інша морока.
— Ти студент?
— Так. Зараз у академвідпустці через армію. Повернуся на другий семестр.
— Який університет?
— Університет Кореї.
…
— Ти, виходить, розумний.
Університет Кореї був топом, і зал на мить завис.
Знаменитості там траплялись, але все одно — це давало серйозний бонус.
Та після кількох ковтків пива Уджін скривився.
— Я не сильний у навчанні.
Йому хотіли заперечити, але, побачивши його обличчя, промовчали.
— У мене є однокурсники, які вступили до Айві Ліги в США.
Один родич склав адвокатський і став прокурором, інший, мого віку, склав LEET і зараз у юрфаку.
Він не згадав, що його оцінки були кращі, ніж у тих, хто поїхав до США.
Не мало значення. У світі, де важливий результат, це нічого не змінювало.
Кузенів він назвав просто «родичами» — навіть п’яний, Уджін не хотів виглядати так, ніби хизується зв’язками.
— Мені так шкода маму…
Після пляшки пива його трохи повело.
Щоб заспокоїти Уджіна, який за п’ять хвилин із «студента престижного універу» перетворився на «сина, який розчарував батьків», усі продовжили пити.
І тоді настрій різко змінився.
— Вааау! Так оце воно — чі-мек. І правда смачно…
Хоча кажуть, що від нього подагра буває. А якщо я її підхоплю? Кажуть, болить пекельно.
Спокуса перемогла страх подагри.
Очі Уджіна блищали, він усміхався, жартував, розганяв атмосферу.
Бачив порожній келих — підповзав і наливав, примовляючи, щоб берегли здоров’я й пили помірно.
І водночас наливав знову.
У якийсь момент хтось сказав, що не хоче, аби чоловік йому наливав.
Уджін замотав головою.
— Мені казали, що жінкам не можна наливати.
— Хто тебе такого навчив?
— Дід по матері. Казав: коли почнеш пити, не дозволяй жінкам наливати. Це неправильно!
— Тоді я сама собі наллю, — сказала одна зі співробітниць.
— Але ж це якось сумно — пити самій, — відповів Уджін.
Він так жалібно похитав головою, що вона врешті здалася й випила те, що він налив.
Хоч Уджін був ввічливий, деякі дівчата спочатку тримались холодно.
Але після кількох чарок і його щирих, трохи наївних жестів — розтанули.
Атмосфера стала легшою, усі це мовчки вітали.
Пік вечора припав на третє коло — караоке.
Коли Уджін вибрав «Confession» Ім Дже-Бома, його намагались зупинити всі, особливо Чхве Іґон.
У корейському караоке є неписане правило:
пісні Ім Дже-Бома співає тільки Ім Дже-Бом.
Вони благали його не псувати вечір.
Але…
вийшло надто добре.
Навіть ортодокси з відкритими ротами слухали, як Уджін співає.
Після цього караоке перетворилось на концерт Чхе Уджіна.
Він брав заявки, співав усе — навіть пісні дівочих гуртів, кинуті жартома.
Ба більше — він ще й копіював танці, які бачив в армії, без жодних проблем.
Виникло відчуття, що в тій армії він тільки тим і займався, що ганявся за айдолами.
Але нові гурти після демобілізації він не знав, тому передав мікрофон іншому.
— Айдол-групи — це мрії й надії солдатів.
— А тепер не любиш?
— Я більше не солдат. Я знайшов інші мрії.
Прямо, без прикрас.
Як тимчасовий контракт: розійшлись — але не забули.
І щоб це довести, він без сорому вийшов під знайому мелодію й зробив старий милий танець із кулаками біля щік.
Співав і танцював усе, що просили, ніби доводячи: айдолом бути — не для кожного.
Він давно так не співав від душі. І йому було похуй на імідж.
Від низів до верхів — голос літав легко.
Його спів чіпляв.
Просили ще — він погоджувався без роздумів.
Камери? Будь ласка.
Він не ховався.
Усі автоматично вирішили, що він молодший у сім’ї, навіть не питаючи.
Старший син, який живе як молодший?
Чхве Іґон, примирившись із цим у себе в голові, спитав:
— Ти ж пам’ятаєш, що було вчора?
— Пив багато, але пам’ятаю все. Навіть назви пісень, — скромно похвалився Уджін.
Чхве Іґон зрозумів:
цей хлопець безсоромний і впевнений.
Фиркнув і пішов до режисерського крісла.
Хоч Уджін сьогодні не знімався, він уважно спостерігав за іншими.
Один сценарій — це замало. Потрібно бачити рух емоцій, живу взаємодію.
Сам він уже відходив від тексту, тож стежив ще уважніше.
Під час короткої перерви поруч пролунало:
— Містер Уджін, тобі ж 23?
Це була Сон Дже-Хі, головна акторка.
Вона трималася осторонь Квон Сон-Міна і зрештою, від нудьги, підійшла до Уджіна.
Їй було простіше — вона старша на три роки.
— Говоріть зі мною без формальностей. Я молодший і новачок, — сказав Уджін.
— Добре.
Вона одразу перейшла на неформал.
— Знаєш, як мене дратувало, коли я вперше тебе побачила?
— Чому?
— Ти граєш старшого, а виглядаєш молодше за всіх.
Як це виглядатиме, коли ми звертаємось до тебе з повагою?
Ти знаєш, що я зараз більше, ніж будь-коли, доглядаю за шкірою і користуюсь цими відбивачами?
Тут Уджін нарешті помітив, що відбивачів на майданчику реально дофіга.
— Я сама їх попросила. Може, це мій візуальний пік.
А ще — актор Квон теж просив відбивачі.
Вона назвала Квон Сон-Міна «актор Квон» — старший за віком, але молодший за кар’єрою.
— Мене сестра щодня тролить, що після армії я виглядаю як дядько, — зітхнув Уджін.
— Для школярів — може. Але для нас усі молодші — просто діти.
Ти доросліший за віком у погляді, але обличчя в тебе максимально юне.
Вона театрально зітхнула про час.
А депресивним став саме Уджін.
— Але все одно… я схожий на жабу.
— На жабу?! Ти?!
— Так. Мені так сказали.
Після зустрічі з кастинг-директором він загуглив голову G&C.
Побачив фото — і провалився в депресію.
Схожість була болісно очевидною.
Згадав навіть, як мати колись обережно питала, чи зможе він стати знаменитістю з таким обличчям.
До того ж спогади минулих життів лише добили впевненість.
Він пам’ятав красу інших рас, інших тіл.
І поруч із цим своє теперішнє обличчя здавалося… посереднім.
У підсумку він просто забив на зовнішність і вирішив брати майстерністю.
Дійти до вершини як актор, а не як «красиве лице».
Іронічно, але саме сліпа любов однієї жінки, яка сказала, що хтось схожий на її сина,
удобрила ґрунт для чужої мрії.