Розділ 4
Хоч він майже не спав, голова Уджіна була ясною, а серце дивно й радісно билося заради Ари. Тому, навіть почавши репетицію екшн-сцени ще до світанку, він був у найкращій формі.
— Запам’ятай маршрут втечі з Арою. У цей момент бійка починається з того, що А отримує удар кийком ззаду по голові. А — розумний тип. Він уміє використовувати тіло ефективно. Тобто він точно не з тих, хто тупо лізе в лобову, — сказав хореограф різким тоном, свердлячи поглядом.
Повторивши демонстрацію, Уджін раптом зрозумів, що це значно простіше, ніж він очікував. Йому допомогла пам’ять про життя, де він був майстром, що панував у світі бойових мистецтв. Без цього досвіду він би просто не встигав за показом. Само собою, пам’ять не означала, що тіло автоматично тягне.
Але Уджін умів керувати тілом. У часи стажера він щодня до блювання ганяв одні й ті самі танцювальні рухи, а після армії не закинув тренування. Гнучке тіло плюс знання з минулих життів дозволили йому без проблем виконувати інструкції. Виглядало це переконливо.
Не помітивши, як саме, Уджін відчув вдячність своїм минулим життям. Вони допомогли йому зрозуміти А, а тепер — і з цією бійкою. Хоч танці дали йому гнучкість, екшн був зовсім іншим рівнем і вимагав інших навичок.
І все ж це було йому по силах. Єдина проблема — поєднання танцювального тіла й пам’яті майстра робило рухи занадто витонченими для лихваря.
— Ну… — хореограф на мить замовк, потім жестом покликав Уджіна почекати і пішов. За кілька хвилин він повернувся з асистентом режисера та кількома каскадерами. — А! Покажи ще раз. Ви теж підключайтесь.
Асистент режисера широко розплющив очі, спостерігаючи, як Уджін відтворює бійку. Він не чекав від нього нічого особливого — того взяли нашвидкоруч за зовнішність і гру. Сцену треба було зняти швидко, поки Пак Мін знімав рекламу за кордоном. Часу на репетиції не було. Планували відзняти «як-небудь» і замаскувати монтажем. Самовпевнена дурість.
— Хіба це не занадто красиво для лихваря? — спитав асистент.
— От і я про це. Чисто, без зайвих рухів. Наче танцює… красиво, — відповів хореограф.
— То що робимо? Підправляємо під «оригінального А»? Чи…
— Підправляти? Навіщо?! Та навіть так це буде шикарна сцена! — хореограф криво всміхнувся, ігноруючи погляд асистента в стилі «ти що, здурів?». Реалізм важливий, але естетика — не менш. Він з полегшенням зітхнув, що не треба ламати шедевр заради копії.
— Гаразд, тоді йдемо так, — вирішив асистент.
— От і правильно!
У результаті Лихвар А не став «відставним майстром», але й дрібним шісткою він теж не був. Потрібні були правки. Клопітно, але приємно.
— Хе-хе, він розмаже Пак Міна без шансів, — пробурмотів асистент.
Хореограф скривився, але сперечатися не став. Він і сам знав: Пак Мін — баласт. Якби все йшло, як раніше, фільм вийшов би посереднім.
Головна акторка викладалася на повну, команда була чудова, сценарій ідеальний. І лише головний актор усе псував. Сам Пак Мін цього не розумів. Халлю-зірка, яка не вміє грати. Він так боявся травм, що екшн-сцени виходили мертвими. Після успіху в дорамах він чіплявся за імідж і боявся відійти від нього. Навіть якщо він розумів, що шкодить фільму, змінюватися не збирався. А в ситуації, де потрібні екстрені заходи, гріх відмовлятися від подарунка долі.
Невдовзі, за участю режисера Муна, сцену втечі А та Ари суттєво переробили. Короткий екшн із мінімумом реплік став довшим і насиченішим. Одне неформальне питання режисера — і в сценарій пішла думка Уджіна.
— Якби ти був А, що б сказав у цей момент?
Чи то через брак часу, чи то щоб перевірити аналіз персонажа, Мун спитав саме його. На щастя, Уджін відповів легко — він ночі не спав, розбираючи психіку А.
Режисер майже чотири години переписував лінію. З урахуванням того, що Пак Мін мав повернутися за два дні, часу було обмаль.
— Гаразд! Без дублів! Часу немає, ясно?!
Актори й команда, об’єднані негласною місією «втопити Пак Міна», стискали кулаки з бойовим запалом.
— Готові. Мотор!
Хлопавка — і майданчик перетворився на світ фільму. Темний підземний склад. А ковзнув поглядом по зв’язаній Ари. Камера повільно йшла знизу вгору, затрималася на розстібнутій сорочці, оголивши груди, і зупинилася на обличчі, подряпаному й брудному.
— Наша люба Ара все така ж гарна, — мовив А.
В її очах спалахнула відраза. Вона видихнулася, тікаючи, і зрештою потрапила до лихварів. А хмикнув, мовляв, я так і знав.
— Але як ти так поранилася? Не знаєш, що гарні обличчя не варто псувати? — спитав він.
— Забери від мене руки, покидьку, — виплюнула Ара.
— Пару разів упала — і вже така груба. Наша Ара ж не така, правда? — голос був м’який, але рука, що торкалася рани, — загрозлива. Палець пройшовся по подряпині, і та знову закровоточила.
— Угх…
— Болить? То навіщо ти все так ускладнила? — спитав А.
— Це не я! Я його не вбивала!
— Поясниш свою невинність королю підземного світу після смерті. А поки що в нас є справи, — відповів А, злизуючи кров з пальця. Його блискучі очі були брудні. Ара здригнулася.
Вона лише безпорадно сіпалася — жалюгідний опір.
— Не бійся. Перед смертю в тебе має бути хоча б один приємний спогад, — сказав А, грубо піднімаючи її. Коли вона сіпнулася, він загарчав: — Ти й так важка. Ще раз смикнешся — кину на підлогу. Поламані кінцівки чи свідомість — неважливо. Хоча буде нудно, якщо ти відрубаєшся, як труп.
— Мерзота… ти справжній виродок! — закричала Ара.
— Тільки зараз дійшло? Повільна ти, — засміявся А, виносячи її зі складу. Підлеглі зареготали.
— Гарної розваги!
— Бос скоро шукатиме, може, тут же…
— Але ж треба романтики. Червоні троянди і вино в першу ніч, — кинув А.
Ніхто не повірив, але вони розступилися. А поніс Ару до свого кабінету на другому поверсі.
— Знято! — крикнув режисер.
Між А та Арою з’явилася несподівана хімія. Раніше вони виглядали просто як настирний лихвар і безпорадна жертва. Тепер між ними було щось липке й небезпечне. Моментами сцена ставала настільки збудливою, що навіть ніяково.
Зазвичай такі сцени викликають огиду. Але цього разу гра змушувала чекати продовження. Уджін тримав атмосферу, поєднуючи бруд і сексуальність.
— Добре! У наступній сцені ще більше цієї хтивості! — вигукнув Мун.
Команда усміхалася. Почувши слово «хтивість», яке звучало вже другий день поспіль, Уджін несподівано заспокоївся. Він більше не сумнівався — він знав, що робить.
Під час перерви він люто прополоскав рот. Менеджер акторки Кан Хіджу, яка грала Ару, простягнув м’ятну цукерку. Уджін ненавидів цей смак, але з ввічливості проковтнув.
Зйомка продовжилася. Коли Ара важко дихала в нього на руках, м’ята дратувала. Він із злістю кинув її на диван, але сцену зняли.
— Ти така морока, — А дістав пластир, витер кров рукавом і акуратно заклеїв рану. Ара остовпіла.
— Що ти робиш?!
— Лікую? — хмикнув він. — Після всього цього?
— Ти плутаєш причину і наслідок. Не я винен. Це твій батько взяв позику. Це ти влізла у справу про вбивство. Якщо когось і звинувачувати — то твою паскудну долю.
Слова різали, як ніж. Ара опустила голову, сльози потекли самі.
А різко підняв її підборіддя.
— Коли ти плачеш, ти красива. Це ускладнює справу.
Він витер сльози грубою рукою і наблизився так, що губи майже торкнулися. Вона спробувала відвернутися — марно.
— Відкрий рот.
Вона стиснула зуби. У відповідь він здавив їй горло. Біль. Крик. І його губи врізалися в її — грубо, холодно, без краплі тепла. Це був не поцілунок, а насильство.
— Знято! Невдалий дубль! — крикнув режисер.
Уджін завмер, дивлячись на нього порожнім поглядом.
Це був перший невдалий дубль за весь день.