Увійшовши в простір, Ся Ань не стала зволікати і одразу перейшла до суті, запитавши двох драконів, що перебували в просторі.
Результат був несподіваним: Сяо Хей вже давно помітив, що з її сином щось не так.
«Я так і знав, я завжди відчував, що у Сяо Сіна якась інша ментальна хвиля. Виявляється, причина в цьому...»
Ся Ань, почувши постфактумні слова Сяо Хея, закотила очі.
«Ти помітив, що зі Сяо Сіном щось не так, але навіть не сказав мені!»
Побачивши, що Ся Ань його звинувачує, Сяо Хей поспішно сховався за Сяо Баєм і тихо пробурмотів:
«Я ж не навмисне, звідки мені було знати, що Сяо Сін такий маленький, а може так глибоко приховуватися...»
«Ти тепер ще й звинувачуєш нашого Сяо Сіна?»
«Добре, добре, це все моя провина, це все моя провина».
Ся Ань роздратовано подивилася на Сяо Хея, який безперервно вибачався, і нетерпляче повернула розмову до суті.
«Тоді що нам тепер робити, щоб вигнати ту зайву душу?»
Почувши слова Ся Ань, Сяо Бай трохи здивувався.
«Господине, але ж ця душа теж маленький господар, хіба ні?»
Майбутній Ся Сінчень, хіба він не Ся Сінчень?
Але ці два дракони не могли знати, що цей Ся Сінчень не той Ся Сінчень.
Їхня особистість і історія зростання були абсолютно різними.
Якщо розділити їх за кольором, то вони були як ці два дракони: один — білий Ся Сінчень, інший — чорний Фу Юй.
Вони були двома абсолютно різними людьми.
Це головний антагоніст з роману, а не її син, Ся Сінчень.
Ся Ань глибоко вдихнула і сказала дуже спокійним тоном, її вираз обличчя був дуже холодним.
«Ні, він не Сяо Сін, він — Фу Юй».
Вона чітко розділяла Ся Сінченя і Фу Юя.
Можливо, для звичайних людей Фу Юй і Ся Сінчень були однією і тією ж людиною.
Але для Ся Ань, Ся Сінчень і Фу Юй були двома абсолютно різними людьми.
Тому вона могла не відчувати жодних почуттів до майбутнього «Ся Сінченя» і не думати про те, що станеться, якщо справді знайдеться спосіб вигнати цього майбутнього «Ся Сінченя», але ціною цього буде повне зникнення його душі.
Її турбувало лише одне — її син, Сяо Сін.
Вона боялася, що якщо не вигнати душу головного антагоніста Фу Юя вчасно, її син може бути витіснений зі свого тіла, а його місце займе головний антагоніст.
Зараз вона відчувала сильне самоосудження, що не помітила дивної поведінки свого сина, і що справа затягнулася дотепер.
«У вас є спосіб вигнати ту зайву душу?»
Ся Ань нетерпляче запитала. Зараз вона хотіла лише швидше вигнати головного антагоніста Фу Юя з тіла Ся Сінченя, боячись, що якщо вона забариться хоча б на секунду, тіло її слухняного сина буде захоплене цим головним антагоністом.
Сяо Хей та Сяо Бай вперше бачили Ся Ань такою схвильованою та неспокійною.
У їхніх очах Ся Ань завжди була дуже спокійною, холодною, байдужою до всього і впевненою в собі людиною.
Але зараз...
Сяо Бай, не бажаючи бачити, як Ся Ань хвилюється, випалив:
«Господине, не хвилюйтеся, насправді є спосіб. Тільки...»
Щойно Ся Ань почула, що є спосіб, її очі засяяли, але цей поворот у словах змусив її серце знову похолонути.
«Тільки що?»
Ся Ань стиснула кулаки, на її обличчі був вираз занепокоєння.
«Тільки...»
Побачивши, що Сяо Бай такий нерішучий, Сяо Хей сказав прямо і рішуче:
«Це не так просто, і, можливо, це взагалі неможливо».
Сяо Хей скривився і сказав дуже невдоволено.
«Сучасний світ не такий, як був наш світ, де була духовна енергія і можна було культивувати. Навіть ми з Сяо Баєм пригнічені цим світом без духовної енергії. Навіть якщо в просторі ще є трохи духовної енергії, її недостатньо для культивування...»
Почувши, як Сяо Хей так багато говорить і скаржиться, Ся Ань одразу перервала його скарги.
«Говори по суті! Який саме спосіб?»
Після того, як Ся Ань його перервала, Сяо Хей знову скривився і пробурмотів:
«Суть у тому, що без духовної енергії не можна культивувати, без культивування неможливо силоміць вигнати зайву душу. Ми можемо лише попросити його піти самому. Якщо він сам не захоче йти, то ми справді не зможемо вигнати його з тіла Сяо Сіна».
Слова Сяо Хея одразу приголомшили Ся Ань.
У цей момент вона зрозуміла, що мав на увазі Сяо Хей, коли сказав, що це «не так просто, і, можливо, це взагалі неможливо».
«Крім цього способу... хіба немає іншого?»
Ся Ань пробурмотіла.
Чесно кажучи, вона не була впевнена, що зможе переконати головного антагоніста добровільно піти.
Цей головний антагоніст був зрілим розумом, небезпечною людиною з високим IQ, і впертим психопатом.
Якщо він зміг заволодіти тілом Ся Сінченя, то, мабуть, його одержимість була надто сильною. Він, безсумнівно, хотів помститися і повернути героїню, а це означало, що він точно не піде...
Ся Ань не мала жодної впевненості, що зможе переконати такого головного антагоніста добровільно піти.
«Господине, крім цього способу, немає інших».
Сяо Бай підлетів до Ся Ань і потерся своєю маленькою головою об її підборіддя, намагаючись втішити її.
«Саме так, крім цього способу, у тебе немає інших. І навіть цей спосіб вимагатиме багато духовної енергії з простору. Можливо...»
Сяо Хей хотів щось сказати, побачивши пригнічений настрій Ся Ань, але Сяо Бай одразу ж його перебив.
«Господине! Спробуйте! Можливо, він погодиться!»
Сказавши це, Сяо Бай кинув погляд на Сяо Хея.
Цей погляд змусив Сяо Хея дуже роздратовано замовкнути, його червоні очі були сповнені образи.
Але в цей час Ся Ань була повністю зосереджена на Ся Сінчені, тому не помітила дрібних рухів двох драконів і не стала більше думати.
...
Отримавши цей метод, Ся Ань почала обмірковувати, як вигнати головного антагоніста Фу Юя з тіла Ся Сінченя.
Продумавши цілу ніч, Ся Ань так і не змогла придумати хорошого способу.
Але Ся Ань завжди була людиною дії, і навіть якщо вона не придумала жодного способу за цілу ніч, вона не впадала у відчай.
Все одно, крім цього, у неї не було іншого вибору.
Тому вона вирішила бути відвертою і поговорити з головним антагоністом Фу Юєм.
Тому, після того, як Ся Ань нагодувала дітей, вона відіслала Ґу Шумо і знову привела Ся Сінченя до кабінету.
«Сяо Сін, мама хоче поговорити з тим Фу Юєм, що в тебе в голові».
У цей момент Ся Ань була дуже рада, що її кабінет має хорошу звукоізоляцію.
Інакше, якби тут був маленький Ґу Шумо, їм було б незручно обговорювати справи вдома.
Почувши слова Ся Ань, маленький хлопець кивнув і слухняно погодився.
«Добре, мамо, я буду перекладачем для мами».
Дивлячись на слухняну посмішку маленького хлопця, Ся Ань злегка стиснула губи, глибоко вдихнула і нарешті сказала:
«Ні, Сяо Сін, мамі не потрібен перекладач, мамі просто потрібно, щоб ти трохи поспав...»
Сказавши це, Ся Ань одягла нефритовий кулон з подвійним драконом, що висів у неї на шиї, на шию маленькому хлопцеві. І незабаром маленький хлопець раптом заплющив очі і міцно заснув.
Ся Ань, яка була готова, обережно обійняла маленького хлопця, який раптово заснув, а потім знову глибоко вдихнула —
«Можна, Сяо Хей».
Щойно Ся Ань це сказала, маленький хлопець, який щойно заснув, знову розплющив очі.
Однак, коли маленький хлопець знову розплющив очі, його аура була зовсім іншою.
Його зовнішність, його риси обличчя, хоча і були такими ж, як і раніше, але все ж можна було чітко побачити, що ця «дитина» перед нею була не тим маленьким хлопцем, що був раніше.
В його чорних очах прозирала холодність і зловісність.
«Мамо, привіт».
Маленький хлопець посміхнувся, дивлячись на Ся Ань, його тон був трохи легковажним.
Ся Ань, побачивши, що її слухняного і милого сина «замінив» Фу Юй, холодно відштовхнула Фу Юя.
«Я не твоя мама».
«Мамо, ти справді холодна».
Фу Юй легенько засміявся. Хоча він був у тілі восьмирічної дитини, його манера триматися зовсім не була дитячою.
Була лише насмішка та зухвалість.
«Фу Юй, я не хочу ходити навколо. Я шукала тебе лише для того, щоб попросити тебе покинути тіло Сяо Сіна».
Ся Ань, не звертаючи уваги на ставлення Фу Юя, рішуче заявила про свою мету.
І сказавши це, вона все ще трохи нервово дивилася на це тіло, яке належало її синові, але було зайняте головним антагоністом.
«Сяо Сін...»
Така розумна людина, як Фу Юй, не міг не помітити напруги в серці Ся Ань за її холодним обличчям.
Він легко посміхнувся і тихо промовив ім'я Сяо Сіна.
«Сін... Сяє, як зірка... як добре, як добре...»
Фу Юй кілька разів повторив «як добре», збиваючи Ся Ань з пантелику, яка не розуміла, що має на увазі цей головний антагоніст.
Проте, наступні слова головного антагоніста Фу Юя ще більше збентежили Ся Ань.
«Чому ти не з'явилася в моєму світі?»
«Що? Що ти маєш на увазі?»
Ся Ань здивовано подивилася на головного антагоніста, який зайняв тіло її сина, і була розгублена.
«Іноді я справді заздрю своєму минулому «Я», і навіть ревную настільки, що хочу все знищити...»
Фу Юй палко дивився на Ся Ань, його чорні очі були схожі на бездонне озеро, викликаючи страх, з холодним відтінком, що проникав у душу.
Дивлячись на такого трохи хворобливого Фу Юя, серце Ся Ань одразу стиснулося.
«Він — це ти, ти — це він, не роби нічого нерозумного».
Ся Ань справді боялася, що цей божевільний Фу Юй у своєму шаленстві може «вбити» навіть самого себе.
Зрештою, він був справжнім, абсолютним божевільним, здатним на будь-що.