Ся Ань ніколи не думала, що той маленький нічний лоток, на якому головна героїня роману купила свій артефакт, виявиться настільки... легко знайти!
Вночі, коли загорілися ліхтарі, Ся Ань перевдяглася і, замаскувавшись, поїхала зі своїм "придбаним" сином-антагоністом шукати той лоток, який, за легендою роману, працював уже цілих десять років.
Спочатку, коли Ся Ань приїхала на нічний ринок і побачила натовпи людей, повсюди лотки та дрібних торговців, вона подумала, що пошуки займуть чимало часу.
Однак вона навіть не очікувала, що...
Чорт забирай, той легендарний лоток, який працював цілих десять років, виявиться настільки помітним!
Вона просто недбало прогулювалася, тримаючи за руку свого сина-антагоніста, і раптом побачила краєм ока:
"Лотку десять років, чесно і без обману???"
Ся Ань із посмикуванням куточка губ прочитала напис на дерев'яній дошці-вивісці лотка, що був ліворуч від неї, і відчула, що...
Над нею просто знущаються?!
Легендарний лоток, де продавався "чіт-код" головної героїні, міг бути настільки явним?!
Неможливо! Вона, мабуть, помиляється! Так! Точно!
Ся Ань глибоко вдихнула і вже збиралася провести свого сина-антагоніста повз цей лоток.
Аж тут її син-антагоніст здивовано пробурмотів:
"Мамо, той камінь такий гарний".
Почувши голос малюка, Ся Ань підсвідомо повернула голову і з усмішкою сказала:
"Якщо тобі подобається, ми купимо його..."
Не встигла вона договорити останнє слово, як побачила, що камінь, на який вказував хлопчик, здається, був трохи знайомим!
Чому він так схожий на "чіт-код" головної героїні — білий нефритовий кулон "Два дракони граються з перлиною"!
Ся Ань, яка збиралася пройти повз лоток "Лотку десять років", миттєво змінила маршрут і, тримаючи хлопчика за руку, підійшла до прилавка.
"Дівчино, хочете щось купити? Ми працюємо тут десять років! Чесно і без обману! Дивіться і купуйте, що завгодно! Якщо сподобається, я навіть знижку зроблю".
Щойно Ся Ань зупинилася перед лотком, продавець дуже гаряче почав її обслуговувати.
Така палка гостинність трохи збентежила Ся Ань.
Зрештою, це місце, де головна героїня знайшла свій "чіт-код", а це, на хвилиночку, "чіт-код"! Чи потрібно бути настільки простим і доступним?
Вона проігнорувала власника і взяла нефритовий кулон "Два дракони граються з перлиною", що лежав на прилавку.
Взявши в руки нефритовий кулон, який, ймовірно, був "чіт-кодом" головної героїні, Ся Ань уважно його оглянула.
Цей нефритовий кулон був справді звичайним, за винятком дещо гарного дизайну, а якість самого нефриту була просто жахливою, схожою на пластик. Одразу було видно, що це дешева підробка.
Той факт, що така донька з багатої сім'ї, як головна героїня, могла звернути увагу на цей кулон, справді здивував її.
Звісно, як і казала її сестра, логіка автора, мабуть, померла.
Покрутивши кулон деякий час, Ся Ань так і не змогла знайти в ньому нічого особливого.
Зрештою, вона не стала більше гаяти час на дослідження. Вона вважала, що цей лоток і цей кулон, мабуть, і є "чіт-кодом" головної героїні, тому вона стиснула кулон у руці й запитала продавця:
"Продавець, скільки коштує цей кулон?"
Почувши, що Ся Ань запитує про ціну, продавець одразу пожвавішав і усміхнувся Ся Ань:
"Дівчино, кажу вам, цей нефрит лежить у мене вже багато років. З того часу, як я почав тут торгувати, він завжди був тут, але його ніхто не купував. У вас справді гарний смак! Думаю, ви пов'язані з цим нефритом долею, і, можливо, він просто чекав на вас, свою власницю..."
Ся Ань, яка ще трохи сумнівалася, чи справді цей нефрит є тим самим "чіт-кодом", що купила героїня, тепер була на сто відсотків впевнена!
Навіть слова продавця були точнісінько такими ж!
Але коли Ся Ань подумки скаржилася, що слова продавця, які він сказав їй, були ідентичними тим, що він сказав головній героїні в романі, вона почула, як продавець назвав ціну за цей нефритовий кулон.
"Гаразд, дівчино, з огляду на ваш зв'язок із цим нефритом, я зроблю вам знижку. Двісті п'ятдесят, і він ваш".
"..."
Почувши названу ціну, вираз обличчя Ся Ань одразу похмурнішав.
"Двісті п'ятдесят? Чому б вам не сказати "двісті дурнів"!" (Примітка: в оригіналі "250" є сленгом для "дурень" або "ідіот")
Ся Ань безмовно закотила очі. Хоча купити "чіт-код", який може регулювати фізичну форму, за двісті п'ятдесят юанів — це зовсім не невигідно.
Але, чорт забирай, у романі головна героїня купила кулон лише за два з половиною юані!
Чому ж для неї ціна зросла в сто разів і перетворилася на "двісті дурнів"!
"Ей-ей-ей, дівчино, не сердьтеся, не сердьтеся. Якщо вас бентежить ця цифра, тоді так: двісті, двісті, як вам? Нижче вже не можу, інакше я втрачу гроші!"
Дивлячись на щиру гру продавця, якби вона не знала, що в романі головна героїня купила цей кулон лише за два з половиною юані, вона б справді повірила, що продавець продає його їй без прибутку!
Хм! Який недобросовісний продавець! Шахрай! І найголовніше, вона ненавиділа таке дискримінаційне ставлення!
"Два з половиною юані!"
Ся Ань назвала свою ціну, яка була навіть меншою за дріб'язок від ціни, названої продавцем.
"..."
Побачивши, як Ся Ань збиває ціну, продавець остовпів.
Він ніколи не бачив, щоб хтось так торгувався. Продавець уже хотів сказати, що не продасть його, як раптом Ся Ань холодно додала:
"Продавець, на вашій вивісці написано "чесно і без обману". Але ви робите нечесні речі. Цей кулон ви знайшли, і хочете продати мені за двісті юанів. Ви справді вважаєте мене дурепою?"
Щойно Ся Ань це сказала, продавець одразу ж округлив очі і недовірливо подивився на неї.
"Ви... як ви дізналися, що я його знайшов?"
Здогадалася.
Але Ся Ань не сказала цього, а просто вигадала брехню.
"Цей кулон я загубила. Він не коштує нічого, зроблений із пластику. Якби я не була сентиментальною, я б і не запитувала про ціну".
Після слів Ся Ань продавець безпорадно махнув рукою.
"Гаразд, гаразд, якщо вам потрібен цей кулон, беріть. Таку нісенітницю все одно ніхто не купує".
Побачивши, що продавець перестав сперечатися, Ся Ань ледь помітно посміхнулася, дістала з сумки десять юанів і поклала їх на прилавок.
"Ось, десять юанів, здачі не треба".
Сказавши це, Ся Ань взяла за руку свого сина, який був дуже тихим, поки вона торгувалася, і пішла від лотка.
"Мамо, у тебе, мабуть, немає грошей?"
Пройшовши деякий час, маленький хлопчик легенько потягнув Ся Ань за руку і спантеличено пробурмотів.
Ся Ань, яка була щаслива, тримаючи кулон, скривилася, почувши слова свого "придбаного" сина, і засмучено сказала:
"Так, у мами не тільки немає грошей, вона ще й обтяжена боргами".
Щойно вона згадувала про необхідність безпідставно повертати мільйон юанів штрафів, Ся Ань одразу ж дратувалася.
Вона, як маленький Скрудж, хотіла, щоб гроші тільки надходили і ніколи не йшли.
"Ох".
Хлопчик підняв очі на засмучене, явно невдоволене обличчя Ся Ань. Він стиснув губи і подумки склав третє враження про Ся Ань.
Моя мама, здається, дуже бідна. Надалі я обов'язково зароблю для неї багато-багато грошей.
"Але не хвилюйся, у мами скоро будуть гроші!"
Ся Ань усміхнено присіла навпочіпки, стиснула щоки хлопчика і в чудовому настрої сказала.
Тепер, коли у неї був нефритовий кулон для живлення і підвищення фізичної форми, заробити гроші — справа кількох хвилин!
Навіть якщо не бути акторкою, коли її тіло покращиться, вона зможе відкрити якісь курси самооборони для жінок, щоб заробити грошей!
Хоча вона не працювала в мирному світі і не мала жодної професійної навички, якою могла б себе забезпечити, її бойові навички, набуті в боях із зомбі в апокаліпсисі, були не пустими словами!
У будь-якому разі, вона вже вирішила: коли поверне штрафи і заробить трохи грошей на відкриття курсів, вона піде з індустрії розваг.
Щоб не осоромитися, будучи зіркою.
Думаючи про це, Ся Ань ще більше відчула, що цей кулон вона купила дуже вигідно!
Що стосується того, що цей нефритовий кулон — "чіт-код" головної героїні? Що вона вкрала річ головної героїні?
О, вибачте, хто першим встав, того й капці. Хто сказав, що цей безгоспний кулон, який продавався, обов'язково має належати головній героїні?
У будь-якому разі, вона його ні в кого не вкрала, тож взяла зі спокійною совістю.
"Сінченю, давай ще погуляємо. Якщо тобі щось сподобається, можеш сказати мамі, і мама тобі це купить".
Ся Ань у чудовому настрої усміхнено звернулася до Ся Сінченя.
Якби не її слухняний син, вона, можливо, втратила б цей кулон.
Тільки вона не знала, чому її "придбаний" син звернув увагу на цей кулон.
Невже це сила сюжету?
Ся Ань не стала надто багато думати, взяла за худу маленьку ручку хлопчика і продовжила гуляти нічним ринком.
По дорозі Ся Ань водила хлопчика на багато дитячих атракціонів, і вони їли різні закуски, отримуючи велике задоволення.
Навіть Ся Сінчень, який завжди був занадто слухняним і розсудливим, несподівано став "по-дитячому" веселим, і на його обличчі з'явилася яскрава, притаманна його віку, усмішка.
"Мамо, давай купимо акваріум для золотих рибок, яких ми наловили".
Ся Сінчень, дивлячись на золотих рибок, яких вони наловили разом із Ся Ань, з надією сказав.
Побачивши, що Ся Сінчень уперше про щось просить, Ся Ань завагалася.
Золоті рибки, яких ловлять на таких нічних ринках, зазвичай недовговічні, і, можливо, завтра вони всі помруть.
Хоча їй було б байдуже, але...
Дивлячись, як Ся Сінчень любить золотих рибок, їй було шкода засмучувати хлопчика.
Але вона не знала, як це пояснити малюкові, адже вона ніколи не виховувала дітей.
Не встигла Ся Ань придумати, що сказати, як Ся Сінчень помітив її вагання. Він стиснув губи, на його обличчі з'явилася слухняна усмішка, і він дуже розсудливо сказав:
"Мамо, нічого, насправді... я не дуже люблю тримати таких маленьких тваринок. Просто..."
Просто ці золоті рибки були наловлені разом із нею, тому він хотів їх забрати...
Побачивши, що хлопчик знову став таким розсудливим, Ся Ань погладила його по голові і з усмішкою сказала:
"Якщо тобі подобається, бери їх додому. Мама не любить, коли хлопчики такі слабкі. Як хлопець, ти повинен мати свою думку, зрозумів?"
Ех, нехай буде. Якщо вони помруть, вона просто купить ще один акваріум із такими ж золотими рибками.
У будь-якому разі, ці рибки всі на одне обличчя, і їх неможливо відрізнити одна від одної.
"Так! Мамо, Сінчень зрозумів!"
Хлопчик знову яскраво усміхнувся, побачивши, що Ся Ань погодилася.
Мама така добра, не схожа на те, що казали ті люди, і не схожа на... маму зі снів.
Він дуже любить свою маму...
Поївши і погравши, а найголовніше — успішно отримавши нефритовий кулон "Два дракони граються з перлиною", Ся Ань, задоволена, повернулася додому зі своїм трофеєм і слухняним сином.
Коли вони повернулися додому, була вже десята година.
Ся Ань дала хлопчикові змінний одяг, а поки він пішов купатися, вона почала розглядати свій новонабутий "чіт-код" — нефритовий кулон.
"Просто носити його?"
Ся Ань подивилася на кулон із дуже низькоякісного нефриту, знайшла мотузку, недбало прив'язала і повісила собі на шию.
Нічого не відчуває. Чи справді він може покращити фізичну форму?
Ся Ань, яка одягла кулон, справді нічого не відчувала.
Зрештою, бачачи, що вже пізно, вона перестала мучитися.
Тож вона прийняла душ і лягла спати.
"Мамо, на добраніч".
"Синочку, на добраніч".
Коли тепле настінне світло вимкнулося, спальня миттєво поринула в темряву.
Ся Ань і її син поринули у солодкий сон.
У снах вони бачили абсолютно різні картини...
Гм... де я?
Ся Ань розплющила очі і виявила, що опинилася в білому тумані. Туман був настільки густий, що вона навіть не могла розгледіти, що знаходиться навколо.
Що за чорт? Де це я? Невже вона знову подорожувала світами?
Дивлячись на завісу туману, вона навіть не бачила власної руки, якщо та була трохи далі від очей.
Поки Ся Ань дивувалася, де вона, і обережно просувалася вперед крізь туман, вона раптом почула рев дракона.
Хоча вона ніколи не чула реву дракона, вона чомусь природно уявила собі образ дракона, почувши цей звук.
І вигляд цього дракона, здається... був трохи схожий на одного з драконів на кулоні, який вона сьогодні купила?
Це сон? Чи це... кишеньковий простір?
Як людина, що прийшла з апокаліпсису, Ся Ань була добре обізнана з кишеньковими просторами.
В апокаліпсисі було багато людей, які відкрили здібності простору.
І, кажуть, на Північній Базі був навіть один володар здібностей кишенькового простору.
Тому Ся Ань могла зберігати спокій у цій фантастичній ситуації.
Однак це не схоже на кишеньковий простір...
Невже вона справді просто спить...?
Щойно Ся Ань хотіла рушити вперед, щоб спробувати вийти з цього густого білого туману, вона почула...
Свій дуже надокучливий телефонний дзвінок!
Розплющивши очі, Ся Ань подивилася на білу стелю і відчула порожнечу в серці.
Чомусь у неї виникло відчуття, що вона повинна вибратися з того білого туману уві сні.
"Чорт забирай!"
Повернувши голову, вона подивилася на телефон, що лежав на тумбочці, і з легким роздратуванням взяла його.
Однак, коли вона побачила, хто телефонує, її роздратування трохи вщухло.
Побачивши на екрані телефону примітку "Бог Багатства - Щедрий Дурень", Ся Ань швидко відповіла на дзвінок.
Вона дуже хотіла якнайшвидше підписати контракт із цим "Богом Багатства - Щедрий Дурень"!
Тільки після підписання контракту вона зможе заспокоїтися!
Зрештою, без підписаного контракту вони можуть "кинути" її в будь-який момент, і це не давало відчуття безпеки.
"Ало, пане Хань, ви так рано телефонуєте, щоб обговорити підписання контракту?"
Відповівши на дзвінок, Ся Ань не стала розводити балачки і одразу перейшла до суті.
Вона була бідною і боялася дзвінків від колекторів, тому їй дуже потрібно було заробити грошей.
Щоб... вона могла дозволити собі стільки делікатесів у цьому світі~! (= =)
"Ха-ха, міс Ся Ань, ви, як завжди, прямолінійна. Так, я хочу обговорити підписання контракту. Ви зараз у місті Б?"
Хань Юе вже звик до такої прямої розмови Ся Ань.
Крім того, Хань Юе також був прямою людиною, яка не любила обхідних шляхів, тому йому подобалося спілкуватися з такою людиною, як Ся Ань.
"Так, я в місті Б, і готова підписати контракт у будь-який час".
Ся Ань примружила очі від радості, почувши про підписання контракту.
Тепер їй справді не потрібно було хвилюватися про штрафи за порушення контракту, які залишила оригінальна власниця!
"Чудово, тоді ви сьогодні по обіді..."
Записавши час і місце, названі Хань Юе, Ся Ань подякувала і поклала слухавку.
"Ха~!"
Вона потягнулася, і, чи то через те, що питання зі штрафами було вирішене, чи то через гарний сон, вона відчувала себе бадьорою і значно краще.
Її настрій також покращився.
Але незабаром її гарний настрій був безжально зруйнований.
"Мамо, від тебе... трохи смердить".
"Що? Смердить?"
Дивлячись на хлопчика, який тер очі і бурмотів про неприємний запах, Ся Ань підсвідомо підняла руку і побачила...
"...?!!!"
Що за чорт! Чому її піжама покрита шаром бруду?!