13. Місце, яке є, але його немає (1) — 64 розділі
Вона заніміла від здивування. Мало того, що вони знали про її з Аланом план пройтися на четвертий поверх, так ще й стверджували, ніби вони там загинуть.
"Значить Роджерс не буде терпіти, якщо ми туди знуємось?"
Чи є щось, чого вона до цих пір не зрозуміла?
Рішель присіва, щоб опинитися на одному рівні з близнюками, і обережно запитала:
— Умрём? Що це означає?
— Не ходіть поблизу, а поясните прямо, — нетерпляче втрутився Алан. Від різкого тону близнюки втискали голови у плечі.
- Четвертий поверх - це його простір.
— Туди можуть входити тільки ті, кому він дозволив.
— Звичайно, так і повинно бути! Але чому це обов'язково означає, що ми помремо...
— Заспокойся, Алане, — Рішель підняла руку і постаралася говорити як можна м’якше: « Якщо Роджерс не дозволить туди потрапити? »
— Нет.
— Не так.
Близнюки люто замочили головами:
— Якщо ти не дозволиш, то наповниш його гнів.
- І цей гнів стане прокляттям, що притягнеться до тебе.
На мить у очах дітей затрясся страх.
— А прокляття веде до зникнення.
— Мало-помалу зникає.
Отже, якщо вистачити, виходить так: той хто увійде на четвертий поверх без дозволу буде проклятий Роджерсом. А той, хто отримав це прокляття, мабуть, побачить свою смерть, « майже зникаючи ». Рішель злегка нахмурилася.
— Але Жаклін, здається, вільно ходила на четвертий поверх...
- Мамі він дозволив. Їй нічого не загрожувало.
- Але ж ми з наставницею не маємо.
Алан і Рішель переглянулися.
Як видно, Роджерс все ще дозволяв їм блукати по особняку, йому було щось від них потрібно. Здавалося навіть, ніби він тільки і чекає, що вони ввійдуть на четвертий поверх. Але все це залишалося лише здогадами. Можливо, він просто розважався, спостерігаючи за їхньою марною спробою. Врешті-решт, ні в чому не можна було бути впевненим. А ризикувати життям заради такої невизначеності не коштувало. Близнюки пішли до людей, які вагалися.
- І все ж ви хочете туди потрапити, так?
- Ми допоможемо.
Алан стиснув губи. Він кинув швидкий погляд в сторону особняка, потім схрестив руки на грудях і подивився близнюкам у очі.
- І як саме ви збираєтеся нам допомогти?
— Ми просто підемо разом на четвертий поверх.
— Ми можемо прийняти його гнів на себе.
Голоси близнюків були спокійні, тому їхні слова звучали правдиво. Алан обернувся до Рішель, ніби питаючи її думки. Рішель поставила найвагоміше і водночас неприємне запитання, яке їй так хотілося уникнути:
— Якщо ви гніваєтесь, то що станеться з вами?
Близнюки мовчки підняли очі на дівчину. На їх абсолютно білих щоках просувався легкий рум'янець. Діти заспівали пісню почесно, і їхні слова були сповнені любові:
— Нам подобається наставниця.
— Вона завжди була доброю.
— По-справжньому ніжною.
- Від неї було тепло.
- З нас тепер достатньо.
— Мами більше немає, так що нам можна йти.
— Але перед тим як піти, ми хочемо подякувати наставці.
— Ми були б дуже раді, якби так сталося.
Близнюки, розлившись у посмішку, боязко подивилися на Алана:
- І ще... Алан.
— Прости нас.
— Ми хочемо, щоб ти був щасливим, Алан.
— Дуже хочемо.
Вони так і не пояснили, чому просять прощення.
Алан довго згорнув близнюків поглядом, але зрештою, так нічого і не сказавши, відвернувся. Діти обережно притиснулися до Рішель, як завжди, коли бачили її. Рішель також обняла їх у відповідь, і вони м’яко прикрили повіки.
- Як тепло.
- Дякую, що завжди обіймаєш нас.
ти теж повинна бути щасливою.
- Дуже-дуже щаслива.
Це були прощання. В носу защекотало. Жар підвів очі. Рішель ще міцніше притиснула дітей до себе і опустила голову.
— Да, буду.
Від них походить аромат троянд. Він був настільки явний, що його не можна було заперечувати навіть під час сну.
- Дякую.
Рішель зрозуміла, що їй дуже важко забути цей аромат. Можливо, все життя.
*
Оскільки час наближався до шести років, Рішель відразу повернулася на кухню.
але ми можемо захистити тільки одного.
- Пройті повинен хтось з вас.
Діти сказали це якраз тоді, коли Рішель перевіряла ключ від дверей на четвертий поверх. Близнюки винні в опущенні голови.
що ми такі слабкі.
- Він надто сильний, з ним важко.
— Ясно.
Алан, нахмурившись, з'їхав оком і повернувся до Рішель:
- Тоді йди ти.
— Я?
— Ви двоє, однієї людини точно зможете захистити? — запитав юнак. Близнюки тут же підскочили.
— Сможем!
- Вона точно не постраждає!
— Чудово, — знизився Алан Легонько. - Ти піднімешся на четвертий поверх і дізнаєшся, що саме приховує Роджерс. Врешті-решт, саме « сторонній» має знати його справжнє ім'я, так що буде краще, якщо ти сама побачиш правду, хоч би якою вона була.
— Ладно. Покладись на мене, — кивнула Рішель.
Дякую. А я поки що відволіку його увагу.
- Відвернеш увагу? Що ти збираєшся робити?
— Устрою маленький дебош. У цьому я кращий. Крім того, після випадку з мамою у мене є вагома причина.
Алан кинув погляд на величезні поніжні годинники. Він помітив, як хвилинна стрілка повільно наближалася до дванадцяти. Його рука, що лежала на плечі Рішель, знову трохи стиснулася.
- Запам'ятай. Якщо ти увійдеш всередину і відчуєш, що щось не так, то негайно виходь.
— Да. І ти теж, Алане, не роби нічого нерозсудливого.
— Ладно. Зустрінемося знову неушкодженими.
Поквапившись мить, Алан приохотив Рішель і через три секунди відрізався, наче обпечений.
— Ну, тоді... Мені пора.
Він кашлянув і, повернувшись, пішов геть. Рішель мовчала, коли дивилася на нього. Підійшли близнюки почали перешіптуватися між собою:
- Алан такий соромливий.
— Так, виявляється Алан сором'язливий.
- Стенсигенний? — Вона запитала її, але діти лише усміхнулися і розбили руками.
Нам теж час.
- Час іти.
У ту ж мить годинник пробили о шостій ранку. Це був сигнал до відсилання.
*
Як і очікувалося, ключ з червоною відміткою підійшов ідеально. Варто було вставити його в замкову щілину і повернути, як двері на четвертий поверх, до цього не піддалася ніяким зусиллям, плавно відчинилися. За нею панувала темрява.
— Как темно...
Навіть коли Рішель піднесла олійну лампу ближче, густий морок не відступив. Він здавався живим.
- Ми підемо вперед.
— А ви, наставниця, йдіть за нами.
- Лампа не знадобиться.
- Залишіть її, тільки руки позичати буде.
Рішель послухалась їх. Близнюки взяли її за руки і бігли в темряву. Все тіло окутала вологість, наче вона увійшла в густий туман. Було трохи неприємно, але страху вона не відчувала.
"Щоб піднятися на четвертий поверх, доведеться довго йти."
Під ногами відчувався твердий камінь. Рішель знайшла сходи і підняла ногу.
Крок.
Два.
Три.
И... чотири.
Раптом зверху з’явилася м’яке світло, і темрява розсіялася. Рішель прикралася, а потім обережно розкрила повіки. Перед її очима здіймалися двері, зарослі трояндами.
- Це і є місце, яке існує та не існує одночасно.
- Його оселю, куди ніхто не має доступу.
Близнюки стиснули руки одне одного ще міцніше. У їхніх голосих явно чулося напруження.
Відчайдушна Рішела озирнулася по сторонах. Вона виявилася в не маленькій, але у той же час і не великій кімнаті, пофарбованій в темно-червоні відтінки. У ній не було нічого, крім величезних дверей. Оглянувшись, вона побачила прямокутник темряви - ту саму, з якої вони щойно вийшли.
- Отже, ми на четвертому поверсі?
— Верно.
- Це простір, створений його силою.
— Боже мой...
Щоб подолати відстань від підвалу до четвертого поверху, потрібно лише чотири кроки. Це було настільки дивовижно, що без перебільшення можна назвати магією. Однак Рішель швидко розчарувалася. Вона і так знала, що Роджерс володіє надзвичайною силою, і в неї не було часу дивуватися. Як тільки вона знову знайшла самовладання, близнюки відпустили її руки.
- Ми тут чекаємо.
- Ми будемо охороняти наставницю.
— Тобі потрібно відкрити ті двері і увійти.
- Сподіваємося, ти знайдеш те, що шукаєш.
Ці слова підштовхнули Рішель до дверей. Похмурившись, вона відступила на кілька кроків назад. У цей самий момент вона помітила щось дивне: кінчики пальців дітей чернелі і розсипалися в прах.
Увага! Можливо, цей переклад ще не готовий.
Його статус: йде переклад
https://literna.net/uk/books/122-laskavo-prosimo-v-osobnyaku-troyand