10. Таємна зустріч глибокої ночі (8) — 49 розділ
Алан здивувався на неї і деякий час не міг вимовити ні слова. Його погляд метался між правилами Бертранда, Рішель і порожнім простором перед ним. Його мозок явно працював на межі своїх можливостей.
Після довгої напряженої паузи Алан енергійно потерти обличчя і, затинаючись, заговорив:
— Це... що ти намагаєшся допомогти моїй родині. Та й я не в тому становищі, щоб відмовляти. Але навіщо тобі так безглуздо ризикувати життям?
— Я не збираюся вмирати.
— Як це рішення може прийняти людина, яка не хоче помирати? Та ти практично собі копаєш могилу!
Його голос збільшився від хвилювання, але тон Рішель став тільки спокійніше:
- Я розумію, що це здається безглуздим, і так, це буде небезпечно - що підніматися на четвертий поверх, пробиратися на кухню.
— І навіть знаючи це?
« Але послухайте, пане Отіс, — Рішель присунула до себе чистий аркуш паперу. — Інколи виникають ситуації, в яких неможливо розібратися, якщо не уникнути небезпеки віч - на - віч.
—...
— Я думаю, це якраз той випадок.
Вона обмокла перо в чорнила і простягла йому.
- Роджерс не збирається відпускати Отісів, вірно? Щоб продовжити рід, мені доведеться вийти за вас заміж, містер Отіс. І після цього кошмар, з яким ми зіткнулися, повториться зі наступним поколінням. Але це не означає, що я буду підтримувати вашу смерть.
— Гм.
- Отже, у нас залишається тільки один вихід: ризикнути, зануритися в небезпеку і знайти третій шлях. Той, який не приведе до смерті чи до подібної на смерть шлюбу.
Алан глибоко задумувався над перо у своїй руці.
— Якщо є хоч найменша можливість, я нею скористаюся. Містер Отіс, не могли б ви намалювати мені карту особняка, хоча б найпростішою?
Рішель терпеливо чекав на відповідь, усвідомлюючи серйозність свого питання. Через мить Алан міцно стиснув пір’я і рішуче опустився на стілець.
- Ти впевнена, що на кухні щось є?
- Обставини дозволяють припустити це. Я хочу довіритися Шарлотті Отіс, яка намагалася допомогти.
— Ху-у, - глибоко зітхнув Алан і почав малювати. — Да. Треба зібратися. Кухня і четвертий поверх.
Хоча в його тоні було чути смирення, за ним з’являлася стальна непохитність. Обличчя Рішель просяяло.
— Мистер Отис!
- Що? Чому ти така щаслива?
- Я думала, що вам знадобиться більше часу для прийняття рішення.
- Це проблема моєї родини. Якщо ти ризикуєш всім, то найменшим, що я можу зробити - підтримати тебе.
бути обережним перед лицем небезпеки не так вже й погано. Крім того, страх, який містер Отіс відчуває перед Бертрандом, набагато сильніший за мій.
- Я знаю багато. Безумовно.
Коли Алан проводив лінію на аркуші, його рука забарилась і рум’янка стала блідою.
— Тому... Я не можу уникнути думки, що наставниця, можливо, права щодо кухні.
- Ви щось бачили?
Алан вагався, чи варто висловлювати свої думки. Чи його здогади правдиві? Чи ж ця історія не настільки лякає, що навіть хоробра людина засміялась б? Через мить він зібрався з духом і сказав:
— Після того, як Пенні і Ніро стали жертвами троянд, і незабаром після зникнення мого батька...
Рішель уважно слухала.
- Тоді я все ще міг розмовляти зі своєю матір'ю. Одного дня вона раптом почала ходити на кухню.
— На кухню?
Алан прикусив губу і кивнув.
Я не міг зрозуміти чому, тому вчепився до її спідниці і вимагав пояснень. Мама сказала: « Хоч би як сильно я ненавиділа його, мені потрібно подбати про харчування».
Попіклуватися про його харчування.
Отже, на кухні заховано щось таке, що зобов'язувало господиню особняка сама приносити їжу?
Алан продовжував малювати, тихо кажучи:
— Після цього моя мати заходила на кухню кілька днів. Але одного дня вона просто перестала. У той час вона вже була настільки психічно зламана, що не могла підтримувати нормальної розмови. Я почав думати, чому мама перестала ходити на кухню, і раптом мене осінило.
—...
- Що сталося з моїм батьком після того, як Бертранд закрився? Куди він міг поділися?
Ці слова, наче ніж, вдарили Рішель у груди. Алан вичавив гірку посмішку і відклав перо.
- Я підозрюю... Роджерс міг сховати мого батька на четвертому поверсі, у своїх володіннях. А моя мати приносила йому їжу. Не знаю, чи був це наказ Роджерса або воля моєї матері.
Зрештою мати стала свідком смерті батька, і вона повністю збожеволіла.
- Ось що я думаю.
Алан присунув карту ближче до Рішель. Але вона не зреагувала. Навіть щирі слова потіхи не мали змісту. Алан хрипло розсміявся, голос звучав напружено і неприродно.
- Не роби таке обличчя. Я маю на увазі, що наставниця, ймовірно, права. На кухні може зберігатися щось важливе, наприклад, навіть тайна сходи на четвертий поверх. Якщо ні, то навіщо ще моя мати ходила туди так часто? Вона могла просто примовити доставляти їжу, а не йти туди сама.
Слова Алана підтвердили її план і зміцнили рішучість, хоча в той момент вона не могла відчути радості. Після довгого мовчання Рішель сказала:
- Все вийде. Я впевнена в цьому.
Звісно.
Алан голосно відкашлювався, намагаючись розрядити ситуацію. Вказуючи на карту, він почав своє пояснення:
— Як наставниця може помітити, кухня знаходиться на першому цокальному поверсі. Туди є тільки один вхід, перед яким знаходиться їдальня для слуг.
— И кухня поруч.
- Я тільки в загальному знаю розташування. Сам там ніколи не бував, як уже казав.
Повчаючи на кухні тук-тукАлан схрестив руки на грудях.
- Шеф-повар не підкоряється Роджерсу, але переді мною він відстає. Я відверну його увагу, поки заставка проникне всередину і перевірить, чи немає чогось незвичайного.
— Ви впевнені? Я могла б зіграти роль приманки...
- Повір мені, в якості приманки я протримаюся довше.
Но.
Його погляд летів до блідого обличчя Алана, ніби ніколи не бачив сонячного світла. Помітивши це, він рикнув:
- Чому ти приймаєш мене за паперову ляльку? Я чудово справлюсь, поки ти не повернешся, так що просто зосередься на своїй ролі!
- Я буду діяти так швидко, як тільки зможу.
Незадоволення Алана було помітне у різкому дихання. Рішель відвела погляд.
— Ми не повинні відкладати це надовго. Давайте почнемо завтра на світанку.
- Хороша ідея.
- А що буде, коли ми закінчимо? Шеф-повар не буде переслідувати нас?
— Я разбурчу сніданок, який він приготував. Замість того щоб ганятися за нами, він залишиться його переробляти. Повір мені, його одержимість кулінарією не піддається уяві.
На цьому плані вони і вирішили зупинитися. Алан передав Рішель її ліхтар і додав:
— Зустрінемось тут завтра рівно о першій ночі.
*
Після розмови Рішель сказала, що їй пора йти, але Алан відповів.
- Зараз вони дуже активні. Просто залишайся тут до шести.
Рішель без заперечень погодилась і влаштувалася на дивані в кутку кабінету. Алан теж вліз на диван навпроти неї, очевидно, бажаючи трохи поспати. У кімнаті запанувала тиша, але в ній не було ніяковості. Можливо, це було через те, що вони відкрили один одному свої душі. У цьому дивному комфорті Рішель на деякий час задрімала і потім самостійно прокинулася. Години показували рівно 6 ранку.
Коли вона сіла, Алан теж встав.
— Мистер Отис, я піду.
- Я піду з тобою... Мені потрібно повернутися до своєї кімнати.
Його голос був хрипким, з нотками сонливості. Ранковий сонячне світло стиснулося в кімнату, падаючи на пряді попільно-світлі волосся молодого. Голубина його очей, тепер зовсім прокинулися, була такою ж ясною, як небо після дощу. Рішель раптом по-новому усвідомила, що Алан Отіс володіє такою ж дивовижною зовнішністю, як і Роджерс. Але якщо краса Роджерса була як п’яна квітка, то Алан нагадував крижану скульптуру, яку вирізали тисячу днів і ночей.
Несподівано вона пригадала історію, яку Алан розповів про Роджера і сім’ю Отіс. У цьому світі є багато людей, які хочуть багатства і слави. Чому з усіх них Роджерс вибрав саме Ніла Отіса? На це питання вона ніколи не зможе знайти відповіді, якщо не запитає Роджерса безпосередньо. Після цікавості Рішель вийшла з бібліотеки.
— О, ви обидва рано встали, — почувся знайомий голос.
— Проклятье.
Перед тим як Рішель змогла визначити, хто це сказав, слова зруйнувалися. Алан миттєво ступив вперед і заложив її собою. Рішель, подивившись через плече юнака, побачила чудового чоловіка з червоними очима.
- Що трапилося, Алан?
Роджерс спокійно посміхнувся. Червонка в його очах зникла, наче була ілюзією, і його веселки знову знайшли карій колір. Він продовжував говорити м’яким тоном.
- Ти думаєш, я заподіяв би шкоди Рішель?
— В сторону.
— А, добре. Звичайно.
Дивно, але Роджерс без заперечень відступив. Він не намагався зрозуміти, чому вони були разом чи що обговорювали.
Він просто сказав:
— Ви двоє, здається добре поладнали. Приємно це бачити. Сподіваюсь, вам і далі буде приємно проводити час разом.
Потім, не вагаючись, він повернувся і пішов до своєї кімнати.
Рішель та Алан змінили свої нерозумні погляди, і вони не в силах приховати своєї сумної думки. Роджерс повинен був точно здогадатися про їх домовленість проти нього тільки по одному тому факту, що вони були разом.
То чому ж він залишив їх у спокої?
https://literna.net/uk/books/122-laskavo-prosimo-v-osobnyaku-troyand