10. Таємна зустріч глибокої ночі (4) — 45 розділ
— Коли ці творці блукали по особняку, наче він належав їм одним... Це було дійсно жахливо. Один слуга, як божевільний, запихав їжу в рот, а якась служниця порушила все, до чого торкалася. Вони кололи один одного ножами і витворяли таке, що я навіть не можу описати.
Такі жахи не могли стати громадським центром, тому Берттранд, колишній центр вищого суспільства, щільно закрив двері. Сім’я Отіс була ізольованою в особняку.
Мадам Отіс незабаром покінчила життя самогубством. Єдиний син збожеволів. Ніл Отіс вирішив перервати рід Отісів на своєму синові, але Роджерс не дозволив цього.
— Роджерс взяв дівчину з бідної поважної родини і змусив її вийти заміж за сина Ніла Отіса. У них народилася донька Шарлотта Отіс. Саме вона зробила Бертанд тим, чим він є сьогодні.
За переказами, Роджерс мав особливу симпатію до Шарлотти. Він сам виховав її і виховував, щоб вона стала чудовою премією. Минув час, і в день скромної церемонії повноліття Шарлотти у особняку Роджерс запропонував виконати одне її бажання. Шарлотта захотіла встановити правила для Бертранда. На диво, Роджерс охоче погодився.
- Через ці правила троянди більше не могли вільно запанувати тілами людей. Крім того, вони почали придушувати свої інстинкти протягом дня, прикидаючись звичайними робітниками.
— Ці правила - ті самі правила Бертранда, про які я знаю?
- Можливо. Частиною угоди було інформування всіх нових працівників про правила.
Таким чином, Бертранд знову обірвав вигляд звичайного особняка, хоча й залишився прогнилим до основи.
— За часів Шарлотти Отіс Роджерс знайшов собі розвагу. Він почав видавати себе за наставника, щоб особисто спостерігати і навчати кожного спадкоємця. Він таємно наймав співробітників, яких ніхто не хотів би, якби вони раптово зникли. Усі до одного тіла врешті-решт були захоплені трояндами.
Після того як Алан закінчив свою розповідь, він замовк. Холодний піт виступив у нього на лобі.
- Отже, підведемо підсумки... Мабуть, тіло матері було викрадено трояндою Роджерса.
Її припущення виявились правильним, але від цього легше не стало. Її мати була вбита Роджерсом. Перед тим як впасти в річку, вона вже померла у невідомому місці. Одна. У повній самотності.
Рішель міцно обхопила себе руками, не вміла забити тремтіння.
- Чому... Навіщо йому це робити?
Рози, які викрадали людські тіла. Істота, яка володіє незбагненною силою.
Одного разу Роджерс зізнався, що хотів би залишитися з нею, заявив,що зробить для неї все, чого завгодно. І все ж він забрав найдорожчого для неї чоловіка.
Роджерс Уолтер. Що з ним тепер робити? Що вона, проста людина, могла зробити проти такої істоти? Чого він хотів від неї?
— Наставница.
Рішель різко підняла голову. Алан дивився на неї з похмурим обличчям. Він на мить закрив очі, наче борючись з собою, перш ніж відкрити їх і сказати шокуюю правду:
— Причина, чому Роджерс був такий добрий до тебе, в тому, що він хоче, щоб ми одружилися.
- Що?
Рішель дуже кліпнула, не в силах уявити його слова.
- Чи бачиш... — Алан сильно закупив губу і зрештою опустив голову, ніби хотів уникнути цієї розмови. — Я навідрез не входив до вищого суспільства. Адже це потрібно було, щоб знайти наречену, а я не збирався продовжувати рід Отісів. Тоді Роджерс почав наймати наставниць для близнюків. Жінки з пристойних сімей, які розпочали тяжкі часи і яким дуже бракувало грошей.
Коротше кажучи, стати наставкою близнюків означало бути кандидатом в подружжя Алана Отіса. Це було шоком для Рішель.
« »Вийти заміж... Алана Отіса?»
— З усіх наставниць, яких він наймав до цих пір, йому, здається, ти сподобалася найбільше. Можливо, саме тому він ...
Алан замовк, але Рішель зрозуміла.
Він грався з нею весь цей час.
Його доброта і визнання нічого не означали. Все це було частиною хитрості, щоб приручити і маніпулювати нею за власним бажанням.
« Я довіряла йому".
Вона була вдячна йому за те, що вперше протягом багатьох років наважилася відкритися комусь. Розлюченість, яка, здавалося, вже досягла межі, продовжувала наростати. Вона хотіла закричати, але не змогла видати ні звуку.
Нарешті вона зрозуміла. Роджерс націлився на її матір, щоб утримати її в Бертренді. Хоч би як сильно вона потребувала грошей, вона б ніколи не залишилася, щоб вийти заміж за Алана Отіса, поки була жива її мати.
« Це все через мене".
Її мати померла через неї, тому що вона приїхала в цей палац. Вона сама сказала, що мати була її слабкістю. Коли емоції, що бушували всередині неї, погасли, наче мимочена сірчанка, залишилася тільки глибока ненависть до себе.
Від самого початку вона зробила неправильний вибір. Рішель Говард не повинен був приїжджати до Бертранд.
— Наставница!
Алан швидко схопив Рішель за зап'ястя. Кончики її пальців покручилися в червоний. З задньої сторони шиї, яку вона здувала неначе одержима, закопала кров. Рішель був попустий погляд вниз. Губи Алана здригнулися, він стиснув зуби і опустився перед нею на одне коліно. Їхні очі знову зустрілися.
- Я знаю, про що ти думаєш.
—...
— Але, наставниця, смерть твоєї матері сталася не з вашої вини.
— Нет, это моя вина. Я втекла сюди, як боягуза, і розповіла Роджерсу про свої найглибші страхи...
І зробила свою матір мішенню. Обличчя Алана спотворилося, як ніби він ось-ось заплатить.
- Який сенс звинувачувати когось зараз? Хіба ти не казала, що хочеш зробити вибір без жалю? Так ось що ти мала на увазі?
Рішель без вагань опустилася. Алан відпустив її і відступив на крок.
— Припини. Те, що ти повинна зробити, — це не самозрушення, а помста.
— Я, я.
Помсти. Що можна було взагалі зробити з цією істотою?
Їй здавалося, що вона пливе по величезному безкрайному морі в повній темряві, чіпляючись за крихкий плот. Вона добровільно увійшла в ці підступні води, готуючи зустріти бурю обличчям до обличчя. Але тепер паніка затуманила її розум, і вона не могла знайти виходу. А потім, наче промінь маяка, крізь її замішання прорвався голос Алана.
- Є спосіб помститися. Я знаю як.
Рішель подивилася на нього розсіяним поглядом. Алан слабо посміхнувся.
— Убий мене, наставница.
- Що?
— Тепер я єдиний, хто залишився живим з Отісів. Якщо я помру, рід Отісів зникне. Одержимість Роджерса моєї сім'ї набагато сильніша, ніж можна собі уявити.
- Що ви хочете цим сказати?
— Вбивши мене, ти віднімеш у нього те, що для нього найважливіше. Хіба це не варта помсти?
Те, що Алан розповів про свою смерть, було майже моторошним. Ні, це було божевілля. Його обличчя світилося радістю і полегшенням, як у людини, якій після довгих десятиліть ув'язнення нарешті винесли смертний вирок.
— Убий мене, наставниця, — сказав Алан.
Рішель не знімалась на нього, намагаючись перетравити те, що щойно почула. Минуло кілька хвилин, перш ніж вона змогла щось сказати:
- Містер Отіс ви хочете померти?
— Да.
Слабка усмішка з’явилася на його блідому обличчі.
- Я завжди цього хотів.
У її свідомості яскраво спалахнув образ лягає в рожевому саду Алана Отіса, який показував на вікно своєї кімнати і питав, чи не обернеться його життя, якщо він впаде звідти. Як довго він жив з таким сильним бажанням смерті?
Її погляд ковзнув до блідого зап'ястя Алана. На його внутрішній стороні виднілися сліди ніг, залишених від довгого розпачу. Її серце заныло. Рішель не могла змусити себе що-небудь сказати.
— Знаєш?
Алан перевернув погляд на двері. За нею чулися шаркаючі кроки. Його світло-блакитні очі, зазвичай такі живі, зараз здавалися зануреними в темряву.
- Був час, коли я був щасливим.
Рішель згадала історію Роберта Честера. Історію про містера Отісса та його дружину, які колись славилися своєю глибокою любов'ю один до одного і своїх дітей. Про сім’ю Отісів, яка була дуже гармонійною.
Пені і Ніро були щасливі. Здавалося, що все буде добре. Але правда в тому, що ми були лише крихкими скляними намистинами на долоні у Роджерса.
Очі Алана спалахнули ненавистю.
— Одного разу я відчув аромат троянд, який походить від Пені і Ніро. Ось так Роджерс розбив скляні намистинки. І знаєш, що було найжорстокішим? Рози, які захопили їхні тіла, були не схожі на інших. Вони боялися монстрів, жадали прив'язаностей, прикидалися, що відчувають емоції і поводяться так, ніби вони насправді Пенні та Ніро!
Цей юнак говорив так, ніби його поранили в самому серці. Він вдарив кулаком по столі.
https://literna.net/uk/books/122-laskavo-prosimo-v-osobnyaku-troyand