10. Таємна зустріч глибокої ночі (2) — 43 розділи
Несподівано почувся різкий голос, який застав служницю заміряти на місці. Вона кинула погляд через плече Рішель, потім розвернулася і повільно пішла геть. Рішель обернулася і побачила хлопця з попільно-світлим волоссям, який недбало притулився до стіни.
- Навіщо ти взагалі говорила з нею?
- Я подумала, вона щось скаже. Дякую за допомогу.
— Неважно.
Алан махнув рукою і кинув у її бік якийсь предмет. Рішель сказала йому. Це виявилася баночка з мазью, яку вона дала йому п'ять днів тому.
— Я добре нею скористався.
З цими словами він пройшов повз неї, наче це було все, що він хотів зробити. Рішель розгубилась і попрямувала до своєї кімнати.
- Легше...
Баночка з мазью вважалася дивно легкою. Навіть якщо б він наносив мазь на все тіло, вона не могла закінчитися всього за п'ять днів. Рішель швидко відчинила кришку. Як і очікувалося, банани були спустошені. Замість мазі там стояв маленький листочок паперу. Оглянувши кімнату, Рішель знайшла записку.
[Приходь до мене в кабінет завтра о першій ночі.]
- Що?
Після півночі, о першій ночі? Але це ж ... "Їх" час.
Вона відчула полегшення від того, що це був не відмова, і, здається, Алан дійсно хотів сказати щось важливе.
"Але чому в такий час?"
Це питання викликало у неї тупий біль в голові. Чи варто їй ризикнути і застосовувати слова Алана, чи проігнорувати їх та шукати інший шлях?
Вона знову опинилася на роздоріжжі.
*
Тік-так, тікач - Тикала секундна стрілка. Час перевалився за північ, і до призначеного Аланом часу зібрання залишалося зовсім мало. Пальці Рішель забабанили по столі. Хоча вона думала, що є на роздоріжжі, насправді альтернативи не існувало. Вона повинна піти. Це єдиний спосіб знайти відповіді на питання про смерть її матері, які вона відчайдушно шукала.
Зійшовши з духом, Рішель встала і накинула шаль та забрала стару олійну лампу. Була година ночі - час, вказаний в правилах Бертранда як « часу». Вийти зараз означало зустрітися з тим самим жахом, який вона пережила раніше. Але, на відміну від минулого разу, вона діяла з власної волі.
Слабка усмішка гралася на її губах, коли вона возилася з ручкою лампи. Напруження посилювалось, і вони погрожували задушити. Вона робила це не для себе, а щоб розкрити правду про смерть своєї матері. Коли вона поверталася в Бертранд, то вже була готова до зустрічі з небезпекою. Проте вона не хотіла помирати прямо зараз, тому і намагалася забезпечити себе мінімальним захистом для світильника.
—...
Зморщивши ніс, Рішель запалила лампу і мовчки дивилася, як тріпотять тепле червоне полум'я.
За правилами Бертранда, якщо хтось відважиться вийти зі своєї кімнати вночі, він завжди повинен мати джерело світла. Хоча причина цього була неясною, Рішель пам'ятала, як світло, яке Роджерс приніс з собою, врятував її в той відчайдушний момент, коли « вони» схопили його. Він розгнівив гнітючу темряву і згрішив. Лампа, яку вона дала Роджерс тоді може і не відлякувати "х" так сильно, як його присутність, але Рішель вірила, що за допомогою неї безпечно дістанеться до кабінету.
Зробивши глибокий вдих, вона встала перед дверима і притиснулася до неї вухом. Снаружі був чутний шопот.
"Похоже, що їх багато..."
Чи зможе вона залишитися неушкодженою? Від цієї страхітливої думки її пробрало холодом, ніби підібрав різкий зимовий вітер, але Рішель швидко похитала головою. Тривога тільки затягне її на цій небезпечній дорозі.
Вона зможе. У неї все буде добре.
Коли Рішель повторювала ці слова знову і знову, вона зрештою відчула полегшення. Знову притиснувшись вухом до дверей, вона уважно прислухалася.
—...
Поки що ніхто з них, здавалося, не виявляв інтерес до її кімнати. Це було невеличке полегшення. Все було б важче, якби вона зіткнулася з одним із "ніх" одразу ж, як тільки відкрила би двері.
Рішель змила дверну ручку, щоб уявити собі дорогу до місця призначення. Кабінет Алана Отісів знаходився недалеко: треба було вийти з кімнати, пройти вперед і повернути ліворуч. Не було потреби підніматися або спускатися сходами, тільки згорнути за кут. У такій темряві це був відносно простий шлях.
« Я думаю, що зможу дістатися, якщо відкрию двері і відразу побіжу. Цього разу у мене є лампа".
Найбільше Рішель довіряла Алану. Він врятував її, при цьому сам пострадав. Вона вірила в його дії і розпачливе прохання про допомогу. Він не вимагав би від неї неможливого.
Вона ще міцніша за дверну ручку. Рішення вже було прийнято, подальші коливання — марнування часу.
Хіба в день похорону матері вона не поклялася, що ніколи не буде тягнути і відкладати те, чого вирішила зробити?
І тому...»
А тепер, вперед!
Рішель відчинила двері. Світло з її кімнати не могло розвіяти густу темряву коридора. Багато очей одночасно кинулися в бік Рішель, висихнувши у темряві. Слабке бормотування смоли, яке може змінити тягар смертельної тиші. Але це не мало значення. Часу на роздуми не було. Рішель, не озираючись назад, пішла по коридору наліво.
—!
"Вони" з запізненням зрозуміли, що відбувається і почали переслідувати її. Дивні, незнайомі крики наближалися до неї. Здавалося, ніби її ось-ось схоплять за волосся. Рішель бігла так швидко, як ніколи в житті. Загорнувши за ріг, вона пішла до кабінету.
« ЗАПИТАЄ... Він же не так далеко?»
Дихання стирло, а олійна лампа в руці давала дуже мало світла, щоб розсіювати гнітючу темряву. Гірше того, мерехтливий вогник зменшився з кожною секундою.
Вона стримувала зуби, щоб не прикусити язика. М'язи її ніг протестували. Раптом хтось схопив її за шаль. Не вагаючись, Рішель скинула її з плечей.
« Прошу, будь ласка...»
Де кабінет? Коли він з'явиться?
Тонкий холодний палець, ні, багато пальців торкнулися тканини її блузки. Полум’я лампи зменшилось до розміру нігтя.
Такими темпами її могли зловити.
— Наставница!
У цей момент зверху на Рішель засяяв сліпуче світло. Прямо перед нею відчинилися двері.
— Ах!
Те, чи знеохочувалось її виснаження і вона почала падати вперед.
Ні! Якщо вона зараз впаде, її схоплять!
— Проклятье! - Виручився про себе Алан, перш ніж вона впала.
За її холодними плечима розлилося тепло, таке заспокійливе, що захотів залишитися так назавжди, а позаду неї пролунав звук зачинуваних дверей. У той же момент Рішель впала вперед, але болю вона не відчула. Тіло Алана вдарило так сильно. Над її головою пролунав тихий стогін.
— игх...
Рішель застигла на місці. Вона почула гучний стукіт серця в міцному грудях.
— Якщо ти не заснула, то чи не могла б ти сльозити з мене? - Роздратовано згризнувся той, на кого вона впала.
Рішель вискочила, як оштпарована. Алан Отіс, який був у стані тяжко дихати під обличчям, прикривав очі руками.
Цього разу Рішель була надзвичайно збуджена. Це було неможливо не помітити.
— Прос...простите!
— Забудь.
Алан сів, потираючи плечі. Її увагу привернули прямі, чітко окреслені лінії. Його плечі були термже, ніж здавалося, і вона зрозуміла, яким зрілим він був насправді.
Про що вона тільки думала? Мабуть, збожеволіла!
Обличчя Рішель спалахнуло, і вона поспішно відвела погляд від його спини, оглядаючи обстановку. Вздовж стін і центральної кімнати рядами стояли високі книжкові полиці. Більше схоже на невелику бібліотеку, ніж на кабінет. Хоча Рішель і раніше тут була, це був перший раз, коли вона змогла розглянути інтер'єр.
Отже, ось як він виглядає.
- Дивовижний кабінет...
« Це місце призначено для первістків родини Отіс », — пояснив Алан, поправляючи свій одяг. - Тут ніхто не завадить нам, так що можеш розслабитися.
Алан швидко заходив вперед, потім озирнувся через плече.
- Чого встала? Проходи.
- Що? А, да!
Невдовзі Рішель побачила великий стіл і кілька стільців, наче спеціально підготовлених для зібрання. Алан висунув найближчий стілець і сів, жестом запропонувавши Рішель зробити те ж саме.
— Садись куди хочеш.
— Да...
Вона вагалася відсунула убік від нього стілець і сіла. Між ними зависло незручне мовчання.
https://literna.net/uk/books/122-laskavo-prosimo-v-osobnyaku-troyand