08. Подорож додому (2) — 37 розділ
Небо було пасмурним, і на час похорону пішов сильний дощ. Погана погода чекала, тож ніхто, у тому числі Рішель, не знеохочувався. На темному кладовищі відкрилися чорні парасольки. Рішель з парасолем обійшла всіх засмучених, подякувавши їм і попрощавшись. Ті, хто був на похоронах, висловили занепокоєння з приводу її блідого обличчя, але у відповідь лише отримували хмурую посмішку.
Рішель безупинно ходила по кімнаті. Вона не хотіла занурюватися в роздуми, бо боялася думати про свою матір. Вона була так зайнята, намагаючись знайти собі заняття, що в наступну мить виявилася сидячий у вітальні матері.
— Відпочинь трохи, Рішель.
Її подруга Маргарет, яка залишилась до кінця, ніжно взяла Рішель за руку. Її красиві блакитні очі наповнилися сльозами.
- Ти зараз звалишся з ніг.
За звичкою Рішель мало не відповіла, що все гаразд, але якби вона це сказала, з очей її подруги потекли б сльози, подібні до цінних каменів. Зрештою Рішель передумала і кивнула.
— Я так и зроблю. Спасибі тобі, Мег.
— Не за що. Ех-е, про що я зараз тільки думала? Я хотіла приготувати нашого Рішель щось смачненьке. Вона цілий день нічого не їла.
— Хм? Почекай, моя любов Мег. Ти збираєшся готувати?
- Так, Роббі, я добре подбаю про Рішель!
Маргарет попрямувала на кухню у піднесеному настрої. Стривожена Джо - Енн поспішила за нею.
— Зачекайте хвилинку, міс Мэг! Що ви збираєтеся готувати?
— Ну не знаю. Може, тушене м'ясо? Або киш? Де у вас яйця, Джо - Енн? М? А де жаровня?
— Ох ты, боже мой. Боже мой.
Навіть не дивлячись на Джо - Енн, можна було зрозуміти, що перелякана жінка охрестилася. Роберт і Рішель подивилися один на одного й потиснули плечима.
Тим часом прийшла Анна з чайником гарячого чаю.
— Мисс, я трохи приберусь.
— Убірка? Давай я помогу тебе.
- Це моя робота! Міс, відпочивайте, будь ласка.
Анна підскочила і швидко вийшла з вітальні. Тепер там залишились тільки два чоловіки — Рішель і Роберт Честер.
Роберт підібрав брову і відразу ж опустив її.
— Боже мій, як важко на мене лягає. Мені залишили найважливішу місію. Пригостити вас чаєм, міледі? З молоком чи ні?
- Ні, будь ласка.
- Добре, зараз все буде готово.
Роберт нахилив своє м'язисте тіло вперед і обережно налив чай. Вираз його обличчя був максимально серйозним. Рішель з радістю спостерігала за ним.
Роберт Честер, чоловік Марґаріт, був головою престижної сім’ї Честер і компетентним бізнесменом. Спочатку Рішель було важко з ним розмовляти, але Роберт був глибоко закоханий в Марґарет. Кожного разу, коли Рішель ставало ніяково, він просив її почуватися комфортно, тому що вона була для Маргарет як рідна сестра, і тому він теж бачив в ній молодшу сестру. Завдяки цьому навіть насторожена Рішель вважала його добрим старшим братом. Роберт Честер є хорошою людиною. Вона дуже зраділа, що такий чоловік став чоловіком Маргарет. Коли Рішель побачила, наскільки вони щасливі разом, у неї потепліло на серці.
Її мати і батько колись теж були щасливою парою...
— Ришель...
Рішель дрознула, виринаючи зі своїх думок. Роберт дав їй чайну чашку.
дякую.
- Спробуй. Моя леді Честер захоплюється моєю майстерністю.
Роберт ковтнув чаю. Рішель теж обережно зробила ковток. Ароматний. Напружене серце трохи розслабилося.
— Хм, ты в порядке? — Послідовно питання.
Рішель оглянулася на Роберта. На його сильному обличчі чигало занепокоєння.
— Ні, безглуздо питати чи ти в порядку. Звичайно, тобі важко. Але не намагайся впоратися з цим самотужки. Говори про все, що хочеш, і не бійся поділитися своїм горем. Ми з Мэг будемо поруч с тобою будь-коли. Ти ж знаєш про це, правда?
— Да. Дуже дякую.
— Не варто подяки! А чому б тобі не поїхати з нами до Лінта? Не варто залишатися одній в такий момент. Тобі потрібно чимось зайнятися, щоб позбутися депресії.
Роберт підняв великий палець. Рішель тихо розсміялася. Їй хотілося негайно прийняти цю пропозицію, але...
— Повертайся, обов'язково.
Слова Алана зачепили живе.
Рішель потерла ручку чайної чашки.
— Я дуже рада, що отримала цю пропозицію, але мушу повернутися в Сильвестр.
— Да, да. Ти ж працюєш на Отісів. Я забув.
Роберт зморщився і потертий затилицю. Рішель поставила чашку з чаєм на стіл і тут же згадала. Роберт знає сім'ю Отіс. Її серце забилося. Можливо, це чудова нагода з’ясувати ситуацію Отіса шість років тому.
Рішель сковтнула і стискувала руки.
- Роберте, я чула ти близький до Отісів.
все це в минулому. Коли сім’я Отіс припинила громадську діяльність, наші особисті стосунки з ними теж зникли. Тепер ми спілкуємося тільки офіційно.
- Розумію... Ти, мабуть, був дуже здивований.
Однак Роберт сміливо відповів:
— Чесно кажучи, не дуже. Отіси з самого початку були залюдниками, і я розумів, що цей день коли-небудь прийде. Але для теперішнього покоління Отісів, які були дуже активні в суспільстві, це незвично.
Отіси були з самого початку залюдниками?
Рішель заморгала, а Роберт розсміявся.
— О, Рішель, ти багато чого хотіла б дізнатися про Отісів?
- Що-що?
- Тобі не потрібно так соромитися. Це ж "ти" самі Отіси? Рідко можна зустріти людину, якій вони не цікаві. Тим більше все не ясно для Рішель, яка працює на них? Отіси — незвичайна сім’я.
Після того як він розпитував охолоджений чай, то взявся за підборіддя. Він любив розповідати історії і був дуже вдячний за те, що з'явилася гарна тема для розмови.
- З чого мені почати... Сім’я Отіс була добре відомою. Побічна гілка сьогодні не існує графського роду Сільвестр? Але вони були бідні, як церковні миші.
— Бідність і Отіс - зовсім не сумісні слова.
- Так воно і є, але це точно було так. Вони жили в особняку Сильвестр і зносили ганьбу. Але одного дня раптом все перевернулося з ніг на голову.
Роберт енергійно змахнув кулаком у повітрі.
— Ніл Отіс, тодішній голова сім’ї Отіс, якого всі ігнорували, виявився власником надзвичайно золотого рук. Кожен бізнес, до якого він торкався, приносив великий прибуток. Тому здавалося, що богиня удачі посміхається тільки йому.
Рішель знала про Ніла Отіса. Чоловік з портретом на третьому поверсі Бертранда. Чоловік, який відродив сім’ю Отіс і фактично став першим головою будинку.
Роберт продовжив розповідати історію.
- Я чув, що Ніл Отіс був дуже успішним. Він взяв у жінки аристократку і купив маєток Бертранд, який належав Сільвестру. У той час Бертанд вважався одним з найгарніших особняків у країні.
- Це був символ Сильвієстра.
— Тоді померла остання представниця віття Сільвестерів, а графство Сильверс залишилося ім’ям. Однак Ніл Отіс заплатив величезну ціну. Він привласнув усіх художників та ремісників, щоб провести масштабну реконструкцію особняка, так що це не могло б привернути велику увагу світських кіл.
Якщо цьому особняку приділяли стільки уваги, чому зараз він не приймає гостей?
Роберт продовжив, не давши Рішель часу поставити запитання.
— Коли будівництво Бертранд закінчились, Ніл Отіс зібрав усіх відомих у суспільстві людей, щоб показати його. Потім він назвав Бертранд "Особняк Рози".
- Особливик Рози.
— Я чув, що Роза прозвали його молодшого брата, який помер і не був забезпечений багатством. Чи ж не вражає те, наскільки сильна була його братерська любов, коли символом Отісів стало прізвисько молодшого брата?
—...
— Звичайно, тепер його називають Бертранд. Тепер, можливо, ніхто не пам’ятає, що раніше він називався « Оборонець Рози ».
Нет, нет. Це не так.
Ще одна людина, яку Бертранд назвав "Особняком Рози".
Ласкаво просимо в спеціальний Роза.
Цей лист написано для того, щоб допомогти вам безпечно і спокійно жити в особняку протягом наступного року.
Той невідомий, який написав правила Бертранда.
« Боже мой».
Чому вона ніколи не думала, хто написав принцип Бертранда і чому в листі Бертранд названо "Особник Рози"?
https://literna.net/uk/books/122-laskavo-prosimo-v-osobnyaku-troyand