07. Пояснення (2) — 34 розділ
— А-а-акх!
Мадам Отіс сильно зжилась, і з її горла вирвав душорозривний крик. Її дико махаючі руки скидали на підлогу весь чай і напої, які стояли на столі.
- Я вб'ю тебе! Я вб'ю тебе! Я вб'ю тебе, Рік Отіс!
- Мадам Отіс!
— Умри! Помри!
Безпосередньо махаючи руками і ногами, мадам виглядала так, ніби ось-ось впаде. Рішель поспішно відсунула уламки скла і кинула її заспокоїти.
—!
Раптом двері вітальні відчинилися. Було декілька служниць, а за ними головний покоївець Джозефіна. У них у всіх був однаковий вираз обличчя, як у ляльок вилікуваних по одній формі. Вони спокійно посміхалися, наче їм було ніби у їхніх господині нападки. Це виглядало безглуздо. Рішель інстинктивно загородила мадам Отіс.
- Що відбувається, Джозефіна? Ось так, загрозливо ...
Служниці зовсім не звертали уваги на Рішель. Вони спокійно пройшли повз неї і схопили мадам Отіс за руки та потилицю.
— Боже мой! Эй! Що ви зараз робите?
Рішель злякалась і спробувала прикрити мадам Отіс, але дві служниці перешкоджали їй шлях. Неймовірно могутня сила відкинула її до стіни. Зрештою Рішель довелося просто дивитися, як мадам Отіс безцеремонно всмиряють. Служниці заламали своїй господині руки, притиснувши їх до її спини, а потім закрили їй рот. Мадам Отіс деякий час намагалася боротися, але зрештою закрила очі. Тоді Джозефіна рушила. Вона уважно подивилася в обличчя мадам Отіс і жестом показала на двері, як би закликаючи вивести її. Потім вона з добрим виразом обличчя звернулася до Рішель:
- Привіт, наставниця Говард.
Рішель не могла відповісти. Але що вона могла сказати?
Джозефіна негайно залишила приміщення. Рішель залишилася одна в розгромленій порожній кімнаті. Вона застила на місці і довгий час не могла поворухнутися.
*
Коли Рішель побачила напад мадам Отіс, вона прийшла в себе лише наступного дня. Голос мадам Отіс, яка звивалася і кричала, що хоче, щоб він помер, постійно звучав у вухах. Рішель мовчазно дивилася у вікно.
- ...ца.
—...
— Наставница!
- Що?
Рішель повернула голову на роздратований дитячий голос. Пені і Ніро втупилися на неї, перевівши руки у бік.
- Чому ви не відповідаєте?
— М-м, простите. Наставниця дещо замислилася... Що трапилося?
що Пені і Ніро голодні!
Пенні затонула ногами. Ніро, який стояв поряд з нею, теж енергійно закивав.
— Голодны! Голодны!
- Не могли б ви принести нам щось смачненьке? А?
Сьогодні вранці діти пропустили сніданок, сказавши, що не голодні. Рішель глянула на годинник. Одинадцять ранку. Такі витівки вже не мали великого значення. Рішель спокійно піднялася зі свого місця.
- Добре, наставниця пойде довідається чи є щось поїсти для вас.
— Да!
Діти знову почали грати в кубики. Рішель безшумно вийшла з дитячої.
"Що сталося з сім'єю Отіс?"
У тихому коридорі нікого не було, так що було приємно привести в порядок думки. Інформація, яку вона дізналася на даний момент, пронеслася в голові:
1. Містер і мадам Отіс спочатку любили один одного. Містер Отіс дуже зворушливо доглядав за мадам.
2. Отіси колись були дуже дружною родиною і активно брали участь у громадському житті.
3. Сім'я Отісів ось уже шість років як замкнулася в цьому особняку. Сьогодні містер Отіс вже не знає, що сталося.
4. Мадам Отіс відчуває таку велику огиду до свого чоловіка, що у неї починається напад.
5. Мадам Отіс не любить своїх дітей, особливо близнюків.
6. Працівники особняка - не зовсім звичайні "люди".
7. Роджерс Уолтер приїхав до цього будинку шість років тому. Як не дивно, він, здається, вільний від правил особняка.
Ось і весь обсяг інформації, яку вона отримала. Цього було недостатньо, щоб зробити якийсь висновок. Очевидно, шість років тому відбулося щось, що змінило все. Щось у неї з'явилося сильне інтуїтивне відчуття, що вона повинна дізнатися про цей інцидент.
« Як я можу зібрати інформацію? »
Алан Отіс відмовляється розмовляти з нею. У мадам Отіс спостерігається епілептичний приступ. Близнюки були надто малі, а всі працівники не були « людьними». У особняку не з ким поговорити, а вже про збирання інформації. Розпитати Роджерса - це вже занадто.
Прийшов час безцільно поб'вати коридором, оцінюючи текстуру килима. Хтось сказав їй:
- Добрий день.
Коли вона підняла голову, то побачила незнайому їй служницю, яка неприродно посміхалася.
— А як щодо маленьких трояндочок?
Маленькі трояндочки? Що це означає?
Рішель злегка нахмурилася, перш ніж згадати, що написано в правилах Бертранда:
[11. Оскільки в особняку небагато нових членів родини, старі працівники завжди хочуть пожартувати над новачками.
Якщо ви залишилися з кимось наодинці, і він сказав або зробив щось дивне, пригадайте, що нічого не бачили і не чули, а потім негайно йдіть. Не варто бути допитливими в цьому домі.]
Рішель озиралася і, природно, не побачила нікого, крім них. Вона підняла ногу, щоб пройти повз себе і вдаючи, що нічого не знає про те, як цього вимагає правило. І раптом подумала: чи можливо, що в беззв'язковій базікання працівників може бути якась інформація?
Вона не збиралася відповідати, але, може, трохи послухати...
Рішель зупинилася. Коли вона подивилася на служницю, та все ще посміхалася. Її темні очі були розфокусовані. Коли стало очевидно, що Рішель не збирається йти, вона заговорила:
- Вони не ті троянди, які потрібні. Зайняли місце не згідно з правилами. Не заслужив, їм просто пощастило. Просто підійшли під умови, які хотів "він".
Що за звук?
Хто ці "вони" і хто такий « він»?
Крім того, троянди є відповідними. Чи мала вона на увазі « різні » рослини, які заповнюють увесь Бартранд?
Вона не могла зрозуміти жодного слова, починаючи з маленької троянди. У неї не було сил. Як і очікувалося, це було марно.
Рішель хотіла пройти повз служницю. Але щось було не так. Обличчя служниці, яке тільки що широко посміхалося, раптово перекосилося. Вона виглядала так, ніби вона була переляканою, чи то плачею. Її очі були спрямовані назад, а не на Рішель. У момент усвідомлення по всьому тілу Рішель пробіг раптовий холод. Здавалося, що над нею схилилося щось дуже величезне і небезпечне. Рішель повільно обернулася.
Його яскраві очі червоного кольору пильно дивилися на неї.
— Роджерс?
У Роджерса очі завжди були такого... яскраво-червоного кольору?
Але червоний колір швидко зник, немов ілюзія. Мабуть, її на мить осліпив сонячне світло, яке проникло у вікно, і тому вона помилялася.
Роджерс, який все ще дивився на неї, підвів кутки рота. Не такий опис, але якась самотня усмішка.
— Рішель, — сказав Роджерс і замовк.
Тінь від його довгого волосся то накрила родимку під оком, то відступала назад.
Через деякий час Роджерс простягнув руку.
- Знаю, що зараз час невідповідний, але можу я пригостити тебе чаєм?
*
Роджерс провів її в маленьку чайну кімнату на третьому поверсі. Рішель ніяк не міг замахатись руками.
- Час прийому їжі ще не настав, чи можна пити чай?
- Все гаразд, я пригощаю тебе. Але, на жаль, не можу запропонувати жодної їжі до нього.
Все гаразд, тому що він пригощає.
Роджерс підняв заварковий чайник під її недовірливим поглядом. Жест, яким він налив чай, був найбільш елегантним з усіх його видних. Навіть члени королівської родини, які виростали в суворих умовах, не могли порівнятися з нею.
— Це чайне листя, змішане з трояндами, якими пишається Бертранд, і я не знаю, чи вони тобі сподобаються.
Роджерс поставив чашку перед Рішель. Тонкий аромат троянд наповнив кімнату, як ніби квіти були тільки що зібрані і заварені повністю. Чорний чай був чудовий, він добре пахнув і не мав терпкого прибастку. Але Рішель злегка змочила губи і відвела чашку. Вона не хотіла нічого ковтати.
Спостерігаючи за Рішельсом, Роджерс нарешті сказав:
— Рішель. Я знаю, чим ти займалася останнім часом.
https://literna.net/uk/books/122-laskavo-prosimo-v-osobnyaku-troyand