04. Візіт (5) — 23 розділи
Для того щоб заспокоїти серце, що б’ється, потрібно було багато часу. Роджерс мовчки чекав, коли на обличчі Рішель знову з'явиться стримана усмішка. Він запитав:
- Це не так вже й погано, правда? Іноді корисно виплеснути все, що накопичилося в душі.
— Вы прав.
Рішель подивилася на свої руки. Вона настільки сильно стискала їх, що білі вм’ятини на шкірі почервоніли.
Коли вона підняла погляд, то побачила гарне доброзичливе обличчя Роджерса. Рішель прикрила очі і посміхнулася. Це була не її звичайна робоча усмішка, а посмішка від усього серця.
- Насправді це було дуже корисно.
Зазирнімо в очі Роджерса. Здавалося, в його погляді прослизнуло те чи почуття ностальгії, то він ніби дивився зараз на щось надзвичайно чарівне. А може, це була радість від того, що він знайшов те, чого так сильно хотів.
Перед тим як Рішель встиг збагнути ситуацію, Роджерс піднявся зі свого місця.
- Я б хотів ще трохи поспілкуватися з леді Говард, але, на жаль, час чаю підходить до кінця. Нам пора йти.
Рідшенька особа Роджерса була такою ж привітною, як і зазвичай. Він простягнув їй руку, щоб супроводжувати її. Рішель відкинула від себе нахлинули думки і взяла його за руку.
- Я завжди отримую допомогу від містера Роджерса. Віковічні вибачення і вдячність.
— Допомагати леді Говард - це єдина радість у моєму житті.
Його очі ігриво блищили. Рішель тихо засміялася, а потім кинула погляд в сторону Роджерса. Надмірна прихильність є тягарем. Вона вагалася перед несподіваним проявом доброти. Їй було важко відкрити своє серце новій людині. Ця стара дурна звичка з'явилася після того, як Томас Троллоп, далекий родич, який отримав все від Ховарди, обманом навісив на неї борги. Вона повторювала собі, що просто стала проявляти обережність після того, як її жорстоко обдурили, але в глибині душі знала що це не так. Насправді вона просто злякалася. Вона боялася, що доброта іншої людини в майбутньому обернеться проти неї. Вона боялася, що через нові стосунки їй буде боляче.
Злякалася і збочилась. Сбежала. Скільки хороших зв’язків вона пропустила?
Роджерс сказав, що люди схильні інстинктивно уникати конфліктів і мінімізувати свої втрати. Він сказав, що втікати не означає бути боягузливим чи бідним. Це, безумовно, дуже потішило Рішель. Але почуття вини за її поведінку і характер все ще залишалося. Глибоко вкорінене прагнення Рішель до самознищення продовжувало роз’єднувати її серце.
Но.
« Тепер я знаю, що робити»
Він сказав, що озиратися назад і займатися самоаналізом — це спроба стати кращою. Хіба не настав час перестати займатися самобічуванням і рухатися вперед?
Рішель напружувала плечі. Вона ще не впевнена, в який бік рухатися далі. Але знала, що хоче зробити перший крок вперед.
Вона злегка стиснула руку Роджерса. Він подивився на Рішель.
Леді Говард?
— Зови меня Рішель, Роджерс.
Роджерс широко відчинив очі. Вітер ранньої весни, наповнений ароматом троянд, торкнувся щок, і чомусь він був неймовірно гарячим. Серце Рішельчі почало прискорюватись.
— Ах...
Роджерс прикрив рот рукою. Він повернув голову, його плечі злегка піднімалися і потім він не міг більше стримуватися та розлютився хохотом. Це був дуже веселий, радісний сміх.
— Я дуже, дуже щасливий. Рішель, дякую.
- Не смійся так.
— Нет, не уходи. Я не сміявся над тобою.
Роджерс схопив її за руку, коли вона спробувала відсторонитися. Його губи шанобливо торкалися пальців Рішель. Він виглядав більш ніж щасливим, надзвичайно дивлячись в її очі насиченого зеленого кольору.
— Давай підемо разом, Рішель.
*
Коли вона повернулася в особняку, мадам Говард стояла у головному холі біля вхідних дверей, а не у вітальні. Вона розглядала золоту статуетку дитини-ангела, але потім подивилася на свою дочку.
- Твоїй матері потрібно зараз виїхати.
Рішель була трохи здивована, бо не сумнівалася, що вона настоїть на тому, щоб залишитися в Бертренді ще кілька днів. Мадам Говард пройшла повз свою дочку з широко розкритими очима.
— Мадам Отіс дуже елегантна і сповнена гідності. Я була надто груба з такою людиною. Цього разу я зробила дуже поспішний крок.
— Мама.
- Добре, працюй заради мадам Отіс. Ти їй до душі. У домі, де панує велика влада, лежить господарська господиня Рішель. Все буде марно, якщо подобатися тільки чоловікові...
Її мати, схоже, все ще вірила, що дочка приїхала в Бертранд, щоб стати господинею. Її настрій впав. Однак Рішель намагалася міцно стояти на ногах.
— Мама.
- Чому ти продовжуєш кликати мене?
- Мамо, ніколи більше не приїжджайте до Бертранд.
Очі матері і дочки зустрілися. Потім світле, без єдиної зморшки обличчя мадам Говард нахмурилося.
- Чи є причина, чому мати не повинна приїздити туди, де знаходиться її дочка? Невже ти дійсно збираєшся розірвати стосунки зі своєю матір'ю? Як ти можеш бути такою бездушною?
- Небезпечно подорожувати поїздом самотужки. А що, коли ви постраждаєте?
Темно-карія широко відкриті очі мадам Говард розслабилися. У цей момент Рішель зрозуміла, що пройшло багато часу з тих пір, як вона востаннє говорила матері добрі слова. Мати і дочка, які колись без краплі сумніву любили та дбали один про одного, в якийсь момент стали метати одне в одному гострі клинки.
Рішель піддала раптовий приступ смутку і обережно взяла матір за руку. Мадам Говард не відлучилася.
- Я не зможу повернутися додому через контракт рік. Але я повернуся відразу після його закінчення.
Рішель Говард образила свою матір. Це незаперечно. Але вона все ще любить її. Вона хоче, щоб вони знову стали любити один одного матір'ю і донькою, якими вони були. Вона хотіла, щоб вони більше не завдавали болю під час зібрань і усміхалися та ділилися особистими історіями.
Коли вчинки іншої людини завдають вам глибокої шкоди, це означає, що ви любите її. Той, хто нічого не означає для вас, не може ранити.
Мати Рішель забирала величезне місце в її серці.
"Тому тільки один раз".
Спробувати ще раз. Цього разу, замість того щоб звинувачувати чи благати, треба говорити по душі, а не втікати. У неї поки що не вистачає сміливості почати розмову з матір'ю. Але якщо вона побуде в розлуці з нею деякий час, якщо він ще трохи подорослішає...
Чи ж це не буде можливим?
— Я обов'язково повернуся додому через рік. Сподіваюся, що тоді зможу більше спілкуватися з тобою. Як у дитинстві.
—...
- Саме це я і хочу сказати... Ти можеш мене почекати? Мама.
Вперше вона назвала її так після смерті батька.
Мадам Говард повернула голову. Вона подивилася на букет троянд у білій вазі.
Через деякий час вона відповіла:
- Чому ти так гарно говориш?
Її голос був трохи хрипким. Мадам Говард прочистила горло і знову подивилася на Рішель.
— Да, Ришель. Побачимося через рік. До тих пір...
Обличчя мадам Говард трохи почервоніло.
— Мамо, спробуйте трохи докласти зусиль, — сказала Рішель. Вона ніколи раніше не чула, щоб її мати так говорила.
Невже вона чекала, що її донька першого простягне руку?
Нескінченне знання багатого життя, різка мова. Можливо, все це було неправильним способом виразити своє горе і провину. Не те щоб це не було безсердечно, але Рішель була рада, що в її матері з'явилося бажання поговорити.
На її обличчі з'явилася усмішка. Така ж невинна усмішка, як у дитинстві, коли вона знала тільки світлу сторону світу. Це була маленька можливість знайти щастя, за якою вона і так вже бігла і нарешті змогла вхопитися за її край.
- Чому ти так посміхаєшся?
Мадам Говард запнулася. Рішель ніяковіє потерти затилицю.
— Просто тому, що мені це подобається. Це погано?
— Ні, виглядає непогано... але я не знаю. Здається, я п'яна ароматом троянд. Моє серце продовжує тріпотіти.
Не знаючи, що робити, пані Говард приїла губу і засівала до дверей. Перед особняком чекала прекрасна карета. Схоже, мадам Отіс приготувала її для гостей. Рішель допомогла матері сісти всередину. Дверцята закрили, і мадам Говард висунула голову з вікна карети. Трохи похитнувшись, вона простягнула руку.
— Добре проводь час... Береги себя.
Рішель підійшла і схопила матір за руку. Рука була вбрана у мереживну рукавичку, але вона ясно відчула тепло.
— Мамо, стережіться.
Мадам Говард трохи посміхнулася. Це була не фальшива, а природна сором'язлива усмішка.
Після короткого прощання екіпаж трону впав. Рішель довго дивилася на головні ворота особняка, які відкрилися і закрились.
« Коли ми зустрінемося через рік...»
Вона сподівалася, що в той час зможе привітатися з матір’ю теплими обіймами.
Рішель щиро молилася, навіть не знаючи, що сьогоднішній теплий рука її матері буде останнім теплом, яке вона коли-небудь відчує від неї.
https://literna.net/uk/books/122-laskavo-prosimo-v-osobnyaku-troyand