03. Нове життя (4) — 14 розділ
Рішель не могла зрозуміти, про що він говорив.
- Що?
— Наставница, я чув, що ти випускниця престижної школи.
Алан Отіс підвівся. Оскільки на ньому була лише тоненька сорочка, було добре видно, як перекочувалися під шкірою м’язи його тіла.
- То що думає розумна і всезнаюча наставниця? Я помру, якщо впадемо з цього вікна?
Блідне обличчя Алана повністю видавалося з тіні троянд. На лівій щоці виднівся червонуватий синець. Губа була розбита, і з неї складилася кров. Це виглядало так, ніби хтось дав йому щітку. З огляду на стан рани, це трапилося не так давно.
Рішель знову поглянула на вікно третього поверху.
- Можливо, якщо вам пощастить.
- Якщо пощастить? Невже ти маєш смерть до категорії "щастя"?
— Це ліпше, ніж залишатися калікою або бути в комі і тягарем для своєї сім’ї.
Вони дивилися один на одного. Алан відвернувся першим.
- Гадаю, у наставниці життя теж було не з легких. Але, якщо чесно, тут є хтось, хто так не думає.
Юнак заглушив порив вітру. Їй здалося, що останні його слова прозвучали якось самознищення.
- У будь-якому випадку, я почув твою думку. Мені краще відмовитися від цієї ідеї. Удача була не на моєму боці з самого народження.
Алан Отіс встав, від'їхавши, ніби закінчив свої справи. Піднявшись за ним, Рішель швидко простягнула руку до нього.
— Вы в порядке? Чи можу я чимось вам допомогти?
- Не чіпай мене. Мені не потрібна допомога.
Алан холодно вдарив Рішель по руці. Її обличчя злегка почервоніло від сорому, але потім його змінилося занепокоєння.
- Але ви виглядаєте не дуже добре. Ви прилегли через запаморочення? Якщо відчуваєте себе некомфортно поруч зі мною, то я назву когось іншого.
- Досить! Я просто приліг.
Він роздратовано підвів брови і знову подивився на вікно своєї кімнати.
— Це була репетиція. Мені було цікаво, як це.
Чи варто їй запитувати, для чого була потрібна ця репетиція? Або ж їй слід запитати, чому синець з’явився на його щоці?
Але навіть якщо вона дійсно запитає, чи він відповідає?
Коли Рішель вагалася, Алан Отіс почав ламати траву з тіла. Біла сорочка була вся у плямах від трави, але, здавалося, його це зовсім не турбувало. На них навіяло вітерком ранньої весни, який не можна було назвати теплішим. Тонкий світлий волосся молодого чоловіка розвіявся на повітрі. Вони були подібні до великого пшеничного поля, яке сяяло золотом у променях заходу сонця.
Відкинувши своє волосся, Алан оглянувся на Рішель.
— Тебе уже пора. Ти ж шукала близнюків?
- Що? Звідки ви знаєте?
— Вони побігли до роща, що була в тому напрямку. Знайди їх і приведи.
— Ах, гай!
Ось де вони! Обличчя Рішель просяяло.
- Дякую, що сказали мені...
— И.
На її голову впала тінь. Алан Отіс підійшов ближче і подивився на неї зверху вниз. Рішель рефлекторно надихнула. Повітря змішалося із відсвіжуючим, але водночас різким ароматом. Це запах його тіла. Дивний і знайомий аромат, не той запах троянд, до якого вона звикла за останній місяць.
Рішель знала, що це за запах.
"Це..."
Без сумніву, запах дезінфекційного засобу. Він був настільки сильний, що вона мимовільно прийняла його за запах тіла. Рішель сама цього не усвідомлюючи, вона змінила свій погляд на груди Алана. Зрізай тонку сорочку, яка промокла і прилипла до шкіри.
Звідки у нього стільки шрамів?
Хто посмів підняти руку на спадкоємця сім'ї Отіс?
- Тобі не треба сувати ніс у свої справи.
Рішель різко підняла голову. Ясні небесно-блаки очі хлопця занурилися в темряву.
— Притворись, що не знаєш. Якщо хочеш вижити тут.
Розгубившись, вона спробувала запитати:
- Що ви...
Але Алан байдуже пройшов повз. Він додав тихим голосом, ніби звертаючись до самого себе:
- Що ж, врешті-решт ти станеш таким же.
Хлопчина швидко зник. Залишились тільки троянди, безсильна наставниця і запах дезінфекційного засобу в повітрі. Рішель обережно сіла на місце, де лежав Алан Отіс. Вона оперлася хвостами про землю і задрила голову, щоб подивитися на третій поверх особняка.
Раптом її осінило.
Якщо кинути тіло з того вікна, то з великою ймовірністю воно впаде тут.
*
Рішель побігла в напрямку, вказаному Аланом, і наткнулась на маленьку гамірку у куті саду.
Так, близнюки були там.
« Як вони сюди потрапили? »
Вона сховалася за товстим деревом, перекладаючи подих. Діти з невинними обличчями топали ногами по брудній воді. Їхній щасливий вигляд змусив її заспокоїтися.
« Здається, їм весело".
Чи варто їй дати їм пограти ще трохи? Одяг іспанка можна переодягнутися, а бруд на голові та тілі змити. Але менш ніж через три секунди її великодушно пропало. Вона побачила, як діти бігли в багно.
Рішель, яка побіліла, з’явилася перед ними.
— Пенни! Ніро!
— и-агх! Відьма тут! — Закричали близнюки, скинувши руки вгору. Потім, задихаючись, вони роздмухувалися сміхом, прекрасним і чистим, як сонячне світло.
Вона сама майже посміхнулася від щастя, але не повинна була дозволяти цьому продовжуватись. Рішель нахмурила брови, уперевши руки в боці.
— Пені, Ниро. Ви зникли, не сказавши мені ні слова, і я занепокоїлася.
— Простите! Не їжте нас!
Діти знову розсміялися. Зрештою Рішель посміхнулась.
— Я поняла, зрозуміла. Мені вас не перемогти.
Вона дістала носовичок і витерла обличчя та руки близнюків. На них все ще залишалося багато бруду, але поки було прийнятно.
Рішель присіла на коточки перед дітьми, сховавши в кишеню брудну хустинку.
- Пообіцяйте, що коли ви захочете піти наступного разу, спершу розкажете про це наставці. Якщо Пені і Ніро підуть одні й постраждають, вона буде дуже, дуже засмучена.
— Ладно.
— Якщо ми пообіцяємо, то ви не будете нас їсти? — Мило запитали близнюків, використовуючи шанобливу форму навернення для особливих випадків.
На мить Рішель задумалась, чому вони все ще просять не їсти їх, але швидко зрозуміла.
« Вони, напевно, читали казку про відьом, що пожирають дітей».
Така література шкідлива для дітей, отже вона повинна буде накладати порядок на книжковій полиці.
У будь-якому випадку, ті що говорили пошепки близнюки з їхніми піднятими бровами були дуже милі. Рішель легонько вщипнула їх за щічки.
— Нет? Я збираюся помити вас дочіст, полити соусом-підливкою і проковтнути за один раз.
— Кья-ха!
- Допоможіть!
Діти, які заспокоїлися, заступилися сміхом. Рішель ніжно повиганяв їх по пухких щічках і встала.
Відсутня спідниця, вона весело проговорила:
- Давайте повернемося. Вам потрібно помити і переодягнутися.
— Фи.
— Я не хочу миться.
— Нет. Якщо так все і залишити, вас знайдуть шкідливі мікроби. І тоді ви підхопите дуже, дуже серйозну хворобу.
- Хвороба?
— Да. Тому вам потрібно швидко помитися. Що ж, давайте візьмемо наставницю за руки і підемо.
Коли вона простягла руки, діти відразу ж схопили їх. Усі троє попрямували через сад до особняка. Коли вони увійшли в вестибюль, до Рішель дійшов густий аромат троянд. Чотири служниці, які робили там прибирання одночасно повернули голови і подивилися на неї. На їхніх обличчях розцвіли усмішка.
- Привіт, наставниця Говард.
— Да, здрастуйте.
Коли вони привітали одне одного, служниці повернулися до своїх обов’язків. Молодих панів, вкритих брудом, вони немов і не бачили. Рішель завжди була збентежена, коли таке траплялося.
Вона соромилася посміхнулася і знову звернулася до них:
- Вибачте, але не могли б ви приготувати трохи води для міс Пенні і молодого майстра Ніро, щоб вони могли помитися?
— Да.
Хоча слуги поводилися з молодими господарями так, ніби їх тут не було, вони ніколи не відмовляли, коли їх просили про щось. Дві служниці пішли, щоб приготувати ванну, і Рішель пішла за ними та водила дітей.
« У нас залишилось мало часу на обід. Що робити?»
Поки ванна готувалася, їй потрібно було якомога швидше годувати їм щось на зразок бутерброда. Після кількох годин перекусу буде поданий, так що цього вистачить для втамування голоду.
На щастя, зараз діти спокійні, тому що щойно принесли неприємності...
— Э? Мамо!
Ось це поворот. Вона повинна була бути обережною!
Перед тим як Рішель змогла зупинити дітей, вони кинулися в розсипну, наче стріли. З коридору зліва виходила мадам Отіс. Вона сьогодні теж була прекрасною. Довга кремова сукня, розшита діамантами, переливалася усіма квітами веселки. Рішель побігла з усіх ніг за дітьми, але Пенні і Ніро першими добралися до матері.
— Мама!
Кончики дитячих пальців підійшли до підлоги мадам Отіс. Ришель поблезно. Мадам і так відкинула своїх власних дітей, а якщо вони забруднюють це дороге плаття, тоді ...
Річель, очевидно, переживала і хвилювалася, що мадам Отіс відчує огиду до цього, а дітям буде боляче через те, як мама їх знехтувала.
Але те, що сталося далі, для Рішель було абсолютно за межами здорового глузду.
Бам!
Роздався звук потужного удару, і Пені відлетіла в сторону. Ніро зіткнувся з нею і теж впав.
Рішель, остолбенів, дивилась на мадам Отіс. Та вона пильно подивилася на неї після того, як з розмаху вдарила свою дитину парасолькою від сонця.
https://literna.net/uk/books/122-laskavo-prosimo-v-osobnyaku-troyand