Хоча Північна Крижана Рівнина скута вічною мерзлотою, тут все ж таки є одна зелена мілина, що нагадує райський куточок. У центрі цієї мілини розкинулося чимале озеро з теплою водою.
Завдяки теплу від води прибережна смуга озера вкрита соковитою зеленою травою, і саме тут, на березі, розташований королівський двір Клану Привидів Е'ло.
Зараз був полудень, небо видавалося напрочуд світлим, а бліде сонце блукало низько над південним обрієм, наче було неспроможне дати бодай краплю справжнього тепла.
Біля теплого озера нерухомо стояла висока й худорлява постать. Чоловік був загорнутий у чорне лисяче хутро. Якби не біла пара, що виривалася з його вуст разом із диханням, він здавався б бездиханною статуєю.
Один із особистих гвардійців королівського двору Клану Привидів поспіхом наблизився до озера і опустився на одне коліно позаду чоловіка, гучно доповідаючи: «Ваша Величносте, розвідники армії Чорного Пір'я повідомляють, що південний імператорський двір стягує війська до кордонів пустелі. Схоже, вони мають намір піти війною на наш королівський двір Е'ло.»
Постать біля озера не ворухнулася.
Гвардієць зачекав мить, але не втримав тривоги і покликав знову: «Ваша Величносте!»
Минуло ще чимало часу, перш ніж пролунав хрипкий голос: «Зрозумів. Накажи лівій гвардії мобілізувати сили Чорного Пір'я та зосередити їх на південному кордоні, щоб запобігти прориву ворожої армії.»
Почувши це, гвардієць полегшено зітхнув і схилив голову. Потім додав: «Крім того, на південно-східному кордоні Павільйон Парячих Хмар та Вілла Тисячі Кленів поширюють брехливі чутки про те, що спадщина Святого Меча знаходиться у нас. Вони підбурюють школи центральних рівнин до нападів. Чи варто... приділити цьому більше уваги?»
«Про це мені відомо», — відповів чоловік. — «Я вже наказав Табору Тіней та Табору Сотні Гарту розібратися з цим. Більше не доповідай.»
«Слухаюсь.»
Побачивши, що гвардієць все ще стоїть на місці, Е'ло Цзюе нарешті злегка повернув голову.
Його обличчя було таким же виснаженим, як і тіло, а очі виглядали мертвими, що додавало йому похмурого і зловісного вигляду.
«У тебе є ще щось?» — запитав він холодно. — «Якщо ні, то йди геть.»
Королівський гвардієць негайно схилив голову: «Ваша Величносте, розвідники Чорного Пір'я вистежили молодого главу Павільйону Парячих Хмар та Святого Сина Демонічної Секти. Їхня мета — Вежа Білих Шаманів. Вони зазіхають на Ґу Білого Полум'я Великої Відьми... Чи залишається в силі наказ убити молодого главу Павільйону і взяти живим Святого Сина?»
Почувши це, Е'ло Цзюе холодно й глузливо хмикнув.
«Вежа Білих Шаманів...» — він примружився. — «Ґу Білого Полум'я... Не думав, що вони зацікавляться тією річчю.»
Гвардієць запитав: «Ваша Величносте, чи наказати правій гвардії Чорного Пір'я відправити підкріплення до Вежі Білих Шаманів?»
Е'ло Цзюе майже не роздумував. Він усміхнувся: «Не варто. Ліва гвардія вирушила на кордон протистояти імператорській армії, а права має охороняти двір, вільних людей немає. До того ж...»
Він знову хмикнув і змінив тон: «Іди і передай наказ скасувати розпорядження Табору Тіней про вбивство. Якщо розвідники знайдуть Святого Сина Демонічної Секти, нехай не сміють піднімати на нього руку.»
Гвардієць здивувався: «Ваша Величносте... хочете заманити їх у пастку?»
Е'ло Цзюе усміхнувся і похитав головою: «Не питай зайвого, у мене свої плани. Йди.»
«Слухаюсь.»
Гвардієць шанобливо вклонився, відступив на кілька кроків і пішов геть.
Погляд Е'ло Цзюе впав на застелену туманом гладь озера. Через мить він підняв обидві руки і почав повільно погладжувати на лівому зап'ясті браслет, який зовсім не пасував до його похмурого вигляду.
Цей браслет був сплетений з незліченних яскравих клаптиків тканини, переплетених золотою ниткою, і прикрашений круглим золотим поросям. На його худорлявому зап'ясті браслет сидів дуже тісно — очевидно, він давно вже не підходив йому за віком, але через якийсь особливий сенс він носив його донині.
«Святий Син Демонічної Секти, Су Ян...»
Е'ло Цзюе раптом заговорив пошепки, знову холодно всміхнувся і замовк. Потім, опустивши очі на браслет, тихо додав: «Твій син... Якщо він схожий на тебе, я збережу йому життя, це не завадить...»
...
Су Ян змахнув мечем, відбиваючи удар солдата армії Чорного Пір'я, і швидко відступив, прикриваючи Гу Фейді від кількох стріл.
Цього разу вони зіткнулися з цілим загоном Чорного Пір'я. Хоча бойові навички ворогів поступалися майстерності вбивць із Табору Тіней, їх було занадто багато. Навіть діючи злагоджено, Су Ян та Гу Фейді билися з останніх сил. Якби лучники вдалині не боялися порушити наказ «взяти Су Яна живим», юнаки навряд чи протрималися б так довго без важких поранень.
Коли вони погодилися стати приманкою для Ло Іня, той залишив їм на допомогу того самого вбивцю з Табору Тіней, з яким вони зустрілися в лісі.
Але зараз ворогів було надто багато, і той чоловік не міг відкрито втрутитися. Су Яну та Гу Фейді доводилося самим проривати кільце оточення.
Так, просто вирватися було достатньо.
До Малих Холодів залишалося трохи більше доби, і вони вже були дуже близько до Вежі Білих Шаманів. Тимчасовий відступ дозволяв їм заплутати сліди і не дати королівському двору здогадатися, що вони планують напад саме в день Малих Холодів.
Су Ян, прикриваючи Гу Фейді, ударом "Змах смарагду" поранив ватажка загону і вже збирався добити його.
Але той ледь відбив атаку і, бачачи, що четверо його солдатів уже вбиті, поспіхом закричав: «Не втримаємо! Відступаємо!»
Залишки загону діяли злагоджено: ніхто не піддав сумніву наказ. Вони миттєво сховали зброю і зникли вдалині.
Су Ян не став їх наздоганяти. Він схопив Гу Фейді за руку, і вони разом зникли у гущавині хвойного лісу.
«Цікаво, чому цей Е'ло Цзюе наказав не вбивати мене?» — Су Ян насупився, згрібаючи з гілок чистий сніг, щоб промити легку рану на руці Гу Фейді. — «Він зміг убити власного брата заради трону, тож навряд чи він з тих, хто цінує кровні зв'язки. Невже йому шкода вбивати якогось там племінника?»
Гу Фейді поміркував і відповів: «Можливо... це через твою кров королівської лінії Клану Привидів.»
Згадавши таємниці про Ґу Білого Полум'я, які розповідав Ло Інь, та про те, як Е'ло Цзюе захопив владу над відьмами та шаманами, Су Ян погодився: це припущення виглядало цілком логічним.
Швидко обробивши дрібні рани, вони по черзі підстрахували один одного, щоб відновити внутрішню силу в медитації.
Вбивця, залишений Ло Інем, мовчки чатував неподалік. Побачивши, що обоє закінчили медитацію, він знову безшумно зник серед дерев.
Хоча сонцестояння вже минуло, на цій далекій півночі день був надзвичайно коротким. Минуло лише кілька годин, і знову почало темніти.
Ніч принесла пітьму, що обмежувала огляд і схиляла до сну. Це був би найкращий час для засади, але, на диво, ця ніч для Су Яна та Гу Фейді минула спокійно. Навіть примарні сови не кружляли над їхніми головами.
Коли місяць почав схилятися до заходу, наближаючи світанок, небо раптом затягнуло густими хмарами. Вони сховали зорі, і навколо знову стало непроглядно темно.
Ло Інь з'явився беззвучно. Його обличчя було похмурим.
«Ми помилилися», — промовив він, звівши брови. — «Е'ло Цзюе не надіслав підкріплення до Вежі Білих Шаманів. Навпаки, він посилив охорону королівського двору... І до того ж скасував наказ про ваше вбивство. Тепер мені буде важко вчасно змішатися з армією Чорного Пір'я.»
Гу Фейді стривожився: «Скасував наказ? Як таке можливо?»
Ло Інь відповів: «Скасувати наказ про вбивство і залишити Вежу Білих Шаманів без підкріплення — це дуже дивне рішення. Хай як на це дивитися, воно нагадує пастку.»
Гу Фейді додав: «Якщо Е'ло Цзюе потрібна королівська кров мого Старшого брата, можливо... він готує засідку в самій Вежі, щоб схопити його живим? Наскільки сильна Велика Відьма, яка зараз там перебуває?»
На це запитання Ло Інь не мав відповіді.
Він завагався: «Ані я, ані дядько поки не можемо проникнути у Вежу Білих Шаманів. Відомо лише, що теперішня Велика Відьма майже не з'являється на людях. Кількість відьом скоротилася вдвічі, і ті, хто вижив після перевороту, — це вірні люди Е'ло Цзюе.»
Почувши це, Су Ян прикусив губу: «Незалежно від того, пастка там чи засідка, нам потрібна вогняна Ґу, тож ми маємо туди йти. Ло Інь, завтра — Малі Холоди. Якщо піде сніг, ми почнемо операцію... Ти теж зможеш використати цей момент. Коли ми будемо біля двору, тобі буде легше знайти своїх людей.»
Ло Інь на мить задумався: «Схоже, іншого виходу немає. Я піду до дядька, розповім про зміни в плані, а потім повернуся до вас.»
Сказавши це, він зник.
Су Ян та Гу Фейді стояли в тіні велетенської сосни, прихилившись до стовбура і тримаючись за руки.
«Ця місія може виявитися значно небезпечнішою, ніж ми очікували», — тихо промовив Гу Фейді.
Су Ян повернувся до нього і всміхнувся: «Чому це ти раптом втратив впевненість?»
Гу Фейді відповів: «Це поле бою, тут занадто багато невідомого. Бачиш, рішення Е'ло Цзюе виявилося несподіваним для всіх нас. Коли піде сніг і ми увірвемося до Вежі Білих Шаманів, ми не знаємо, з якими труднощами зіткнемося.»
Су Ян легенько стиснув його руку і засміявся: «То ти зараз нервуєш чи боїшся?»
Гу Фейді з усмішкою подивився на Су Яна: «Якби я був сам по собі, я б не нервував і не боявся.»
Він підняв вільну руку і ніжно поправив пасмо волосся на скроні Су Яна.
«Але зараз ідеться про твоє життя, тому я хвилююся», — сказав він. — «Якщо результат цього бою буде не таким, як ми сподіваємося, можливо, тоді краще було б...»
«Ти став боягузом», — удавано насмішкувато промовив Су Ян. — «Ми вже дійшли сюди, про що ще хвилюватися?»
Через довгий час Гу Фейді зітхнув, похитав головою і витиснув із себе посмішку: «Через кохання народжується страх, через кохання народжується тривога... Я не хочу, щоб з тобою щось сталося, але я не маю такої влади, щоб зупинити все це... І я не встиг стати достатньо сильним.»
Почувши ці слова, Су Ян засміявся.
Його очі світилися відданістю та ніжністю. Він довго дивився на Гу Фейді, а потім сказав: «Тобі не треба хвилюватися про все це... Зараз ти маєш зробити лише одну річ.»
Гу Фейді не зрозумів: «Яку?»
Су Ян обійняв Гу Фейді за шию і, лукаво піднявши брову, прошепотів: «...Поцілуй мене.»