Воїни Центральних Рівнин під проводом Павільйону Парячих Хмар швидко відступили до поселень на околицях Демонічної Секти, здалеку спостерігаючи за Островом Квітучого Бамбука, що перетворився на море вогню.
Ймовірно, щоб запобігти поширенню пожежі через мости, Квіткові Слуги та служителі Залу Лотоса, що залишилися в секті, швидко перерубали всі підвісні мости, що вели до Острова Квітучого Бамбука. Острів перетворився на ізольований посеред води смолоскип, який освітлював ущелину, де розташовувалася резиденція секти, роблячи її світлою, наче вдень.
Водна гладь відбивала заграву пожежі, що вигравала в очах Гу Жохая.
Через довгий час він промовив: «Спадщина Святого Меча згоріла у вогні разом із Главою Демонічної Секти. Мені не вдалося здобути її, я справді не виправдав покладених на мене сподівань.»
Вілла Тисячі Кленів та Монастир Підвісної Допомоги заздалегідь узгодили свої дії з Павільйоном Парячих Хмар, а Храму Багряної Хмари, що залишився, теж не було в чому їх дорікнути — зрештою, те, як скринька в руках Глави секти впала у вогонь, бачив не один чоловік. Тож їм залишалося лише промовити кілька чергових офіційних фраз.
Брама Безмежжя явно мала більше побоювань щодо Павільйону Парячих Хмар; вони запропонували дочекатися, поки вогонь згасне, і піднятися на Острів Квітучого Бамбука для перевірки, щоб відшукати тіло Глави секти.
«Невідомо, як довго палатиме цей вогонь, до того ж тут ще багато залишків Демонічної Секти... Ми привели недостатньо еліти, якщо сутички триватимуть, кількість жертв може зрости», — вчасно втрутився лідер Монастиря Підвісної Допомоги. — «Також слід врахувати запаси їжі та води, необхідні для зворотного шляху. Це пустельне Місто Диявола — не те місце, де варто затримуватися надовго.»
Воїни Брами Безмежжя обмінялися поглядами, про щось тихо порадилися, але зрештою так і не запропонували кращого рішення.
Гу Жохай швидко повів сили Павільйону Парячих Хмар та Вілли Тисячі Кленів назад, Монастир Підвісної Допомоги та Храм Багряної Хмари рушили слідом за ними.
Кільком людям із Брами Безмежжя теж не залишалося нічого іншого, як припинити зволікання і приєднатися до основної колони, що покидала резиденцію секти, повертаючись до Міста Диявола.
Коли східний край неба почав біліти, загін світу бойових мистецтв, що проник у самі надра Демонічної Секти, нарешті благополучно вийшов із Міста Диявола і з'єднався з іншими силами, які залишилися чекати тут.
Дізнавшись, що Павільйон Парячих Хмар не здобув спадщини Святого Меча, чимало воїнів виказали невдоволення; було очевидно, що вони мали значно гірші підозри та сумніви щодо такого результату.
Фань Сі поглянув на Пу Ліньюнь, яка благополучно повернулася і стояла поруч із Гу Жохаєм, і нарешті з полегшенням видихнув; його натягнуті нерви нарешті розслабилися.
Почувши шепотіння навколишнього зброду, він примружився, схрестив руки на грудях і, дивлячись на Гу Жохая, глузливо промовив: «Главо Альянсу Гу, це вже занадто. Ми чекали тут і не знаємо, чи справді була та велика пожежа, і чи справді... спадщина Святого Меча згоріла, чи, можливо, ви, великі сили, просто поділили її між собою.»
Пу Ліньюнь, почувши це, розгнівано вигукнула: «Ти, боягузе! Ти не наважився увійти до Міста Диявола, а тепер верзеш тут казна-що!»
Однак Гу Жохай відповів: «Це не має значення. Навіть якщо спадщина Святого Меча в руках Глави секти була знищена, Клан Привидів Е'ло має таку саму копію.»
Ці слова викликали справжній переполох.
Першими висловили сумнів люди з Брами Безмежжя: «Звідки у Глави Альянсу Гу такі відомості? Наша Брама Безмежжя ніколи не знала, що Клан Привидів Е'ло також...»
Гу Жохай усміхнувся: «Звісно, ці відомості від Глави Демонічної Секти. Він колись об'єднувався з Кланом Привидів Е'ло, щоб влаштувати засідку на наших воїнів, тож вони мали укласти приватну угоду. Без вигоди, що змусила б їх діяти, навіщо б їм було потай об'єднуватися?»
Воїни Брами Безмежжя заціпеніли від цього запитання, не знаючи, що відповісти.
Гу Жохай легко засміявся і продовжив: «Демонічна Секта використала спадщину Святого Меча як предмет угоди для союзу з Кланом Привидів Е'ло. Таким чином, ця спадщина все ще зберігається у Клані Привидів. Якщо ви все ще бажаєте здобути її, мій Павільйон Парячих Хмар може продовжити вести вас углиб крижаної рівнини, щоб дати бій Клану Привидів Е'ло.»
Почувши це, лідер Монастиря Підвісної Допомоги промовив: «Клан Привидів Е'ло відрізняється від Демонічної Секти. Це закордонна держава, де майже весь народ — воїни. Нам, лише силам нашого світу бойових мистецтв, навряд чи вдасться з ними впоратися.»
Гу Жохай відповів: «Ця справа... не термінова. Ми можемо повернутися до кордонів центральних рівнин і обговорити це знову, можливо, доведеться надіслати більше елітних бійців.»
З цими словами він кинув погляд на Фань Сі і повернувся до загону Павільйону Парячих Хмар: «Готуйтеся до повернення.»
Люди з Павільйону Парячих Хмар та Вілли Тисячі Кленів швидко вирушили в дорогу, Храм Багряної Хмари та Монастир Підвісної Допомоги теж не забарилися.
Побачивши, що союзні війська розходяться, Фань Сі «вкрай неохоче» повів Школу Зеленого Завісу слідом за великими силами. Решта малих шкіл та сект, звісно, теж приєдналися до них, не наважуючись залишатися в пустелі наодинці.
Кілька воїнів Брами Безмежжя, побачивши це, знову про щось тихо порадилися; один із них потайки відокремився і пішов геть, а решта кинулися наздоганяти основну колону.
...
Су Ян та Гу Фейді йшли за Су Хуайчжу таємним ходом під забороненою зоною секти. Вони пройшли під дном озера в ущелині й дісталися природного грота з підземною річкою. Далі вони рухалися вздовж річища, поки не опинилися під вузьким отвором колодязя Карез.
«Здається, що в пустелі мало води, але підземна водна система пронизує її вздовж і впоперек. Цей річковий шлях має багато виходів через колодязі, що ідеально підходить для того, щоб ми могли розділитися», — промовив Су Хуайчжу.
Сказавши це, він взяв у Фен Ліня кістяний свисток завдовжки з фалангу пальця і передав його Су Яну та Гу Фейді: «Це кістяний свисток для дресирування птахів Клану Привидів Е'ло. Колись його вдосконалила одна відьма, що втекла до нашої секти. Звук, який він видає, людське вухо не чує, але його можна використовувати для відлякування примарних сов.»
Су Ян взяв свисток і запитав: «Ми діятимемо окремо?»
Су Хуайчжу кивнув: «Цього разу ми проникаємо на крижану рівнину, наша ціль — Клан Привидів Е'ло. Вони не стільки організація бойових мистецтв, скільки закордонна держава: у них є військові патрулі, розвідники, а також поселення звичайних пастухів... Діючи порізно, легше переховуватися, і не доведеться хвилюватися, що нас усіх викриють разом.»
Су Ян кивнув і сховав свисток.
«Вчора було зимове сонцестояння. Приблизно на початку Малих Холодів сили світу бойових мистев почнуть відволікати військову міць Клану Привидів на півдні. Того дня, можливо, піде сніг; як тільки почнеться хуртовина — це буде наш шанс для удару.»
Су Хуайчжу на мить замислився і продовжив: «Цього разу ми обійдемо територію з півночі, щоб проникнути до Клану Привидів і здійснити вбивство ватажка. Нам потрібно знайти спосіб вижити на крижаній рівні пів місяця... Через пів місяця нефритова підвіска фенікса у Су Яна може втратити свою силу, тому ваша спільна ціль — Вежа Білих Відьом Клану Привидів Е'ло. Гу Фейді, ти маєш докласти всіх зусиль, щоб здобути Ґу Білого Полум'я до того, як нефритова підвіска фенікса перестане діяти.»
Цей графік був надзвичайно щільним, він майже не залишав права на помилку. Гу Фейді мимоволі напружився і глибоко вдихнув, після чого кивнув: «Я обов'язково це зроблю.»
Він не сказав «спробую». Оскільки йшлося про життя і смерть Су Яна, він не міг просто докласти зусиль — він мав зробити це за будь-яку ціну.
Су Хуайчжу, бачачи його непохитну рішучість, злегка кивнув і додав: «Крижана рівнина сувора, до того ж зараз зима, тож будьте обережні.»
З цими словами він кивнув Мей Шисаню, щоб той приніс пакунки, і передав їх юнакам. Потім він звернувся до Су Яна: «Раніше ти наказував кухні приготувати одну страву; я побачив, що вона добре підходить як провізія, тож наказав наготувати її вдосталь. Також для проникнення на крижану рівнину чорний та білий одяг допоможе приховати пересування. Тут є кілька комплектів, які раніше готували для Квіткових Слуг; можливо, вони будуть не зовсім за розміром, але згодяться.»
Взявши речі, які явно були поспіхом виділені для них, Гу Фейді опустив вії і вклонився: «Дякую, старший.»
«Якщо на крижаній рівні ви випадково натрапите на розвідників або мандрівних воїнів Клану Привидів... пам'ятайте, намагайтеся не залишати свідків», — сказав Су Хуайчжу, дивлячись на Су Яна і наголошуючи: «Не будь м'якосердим і не вагайся. Ти маєш розуміти, що це поле бою; якщо вони не помруть, то помреш ти... і той, кого ти любиш.»
Су Ян прикусив губу, але зрештою твердо поглянув на Су Хуайчжу і впевнено кивнув.
Погляд Су Хуайчжу затримався між ними двома, а потім повільно перемістився на меч Сусінь* на поясі Гу Фейді.
Через мить він передав свій тонкий меч Су Яну: «Цей меч «Цзюньгу*» віднині належить тобі.»
Су Ян сторопіло прийняв тонкий меч, не знаючи, як реагувати.
Тільки коли Гу Фейді тихо підказав йому, він зняв зі свого пояса тонкий меч без імені та обмінявся ним із Су Хуайчжу.
Су Хуайчжу взяв меч, знову на мить подивився на юнаків і врочисто промовив: «Бережіть один одного.»
Сказавши це, він не чекав на відповідь, а розвернувся і пішов іншим шляхом уздовж підземної річки до наступного виходу.
У слабких променях світанку, що пробивалися крізь отвір колодязя, Су Ян подивився на сріблясто-білий «Цзюньгу». Йому здалося, що цей вчинок Глави секти був дещо дивним.
Глава Демонічної Секти знав, що він не справжній Су Ян, і в його словах не було наміру передавати йому владу над сектою, та й для передачі меча як останньої волі це було не дуже схоже. Навіщо ж він віддав йому цей меч?
Гу Фейді також подивився на тонкий меч у руках Су Яна, його погляд впав на назву, викарбувану на кінці руків'я.
«Це...» — він насупився, простягнув руку, щоб взяти меч, і, вдивляючись у ці два ієрогліфи, тихо промовив: «...Це почерк мого батька.»
Су Ян здивувався: «Що?»
Гу Фейді не відповів. Замість цього він швидко підняв свій меч Сусінь і подивився на ієрогліфи «Сусінь», також викарбувані на кінці руків'я.
Почерк був витонченим і гарним, але в кожному повороті та рисці відчувалася прихована жага вбивства — точно такий самий, як у тому листі, який колись передав йому Су Хуайчжу. Раніше він не звертав на це уваги, але тепер, тримаючи два мечі поруч, ця маленька деталь породила в його голові вкрай дивні думки...
Казали, що раніше двоє старших були дуже близькими друзями, але... наскільки близькими вони були насправді? Чому, попри те, що вони давно стали ворогами, вони все ще носили при собі зброю з іменами, викарбуваними рукою іншого, і... ставилися до них як до скарбу?
«Що не так із цими ієрогліфами?» — Су Ян не розумів, у чому річ. — «Є якась проблема?»
Гу Фейді повернув меч Цзюньгу Су Яну і відповів: «Нічого. Коли вони були молодими і разом перебували в Малому Нефритовому Павільйоні, вони були дуже близькі. Можливо, тоді вони і викарбували імена на мечах один одного.»
Су Ян не надав цьому значення, просто сказав «о» і подивився на отвір у склепінні грота: «Ми виходимо зараз? Скоро розвидниться.»
Гу Фейді кивнув: «Вирушаймо...»
Юнаки переодягнулися в білий верхній одяг із пакунків, повністю обмотали голови хустками, сховавши чорне волосся та обличчя, і тільки після цього, чіпляючись за щілини в стінах колодязя, вибралися з підземного грота назовні.
Вони все ще перебували в пустелі, навколо височіло чимало велетенських каменів, а вдалині виднілися контури Міста Диявола. На східному краї неба вже почало з'являтися бліде золото вранішнього сонця, небо було чистим і сіро-блакитним.
«Цього разу нам доведеться йти без коней, буде важко», — Гу Фейді взяв Су Яна за руку і запитав: «Ти впораєшся?»
Су Ян пирхнув і задер підборіддя: «Раніше я був слабким через отруйну Ґу та крижану сутність Нефритового ставка, а не тому, що я справді кволий... Тепер, коли у мене є нефритова підвіска фенікса від наставниці, я, звісно, буду в порядку! Гей, не думай, що якщо я був тобою... ну, ти знаєш... то ти справді можеш ставитися до мене як до дівчини. Стережися, якщо я колись почну опиратися, ти мене не втримаєш...»
На ці слова Гу Фейді лише посміхнувся, нічого не заперечуючи.
Тримаючись за руки, вони йшли безкрайньою пустелею назустріч північному краю, скутому вічною кригою.
Сонце почало сходити, і рожево-помаранчеве світло осяяло їхні постаті, витягуючи їхні спільні тіні далеко вперед...
~~~~~
Сусінь* - Нічна Душа, Давнє бажання або Потаємні помисли.
Цзюньгу* - Заради тебе або Пам'яті про друга.