Невдовзі загін під проводом Павільйону Парячих Хмар повністю зник за багатошаровими каменями Міста Диявола, побитими вітровою ерозією.
Гу Фейді та Су Ян зробили коло, оминувши загін майстрів Центральних Рівнин, що залишилися на варті зовні, і зайшли в Місто Диявола з іншого боку.
Дорожні знаки, встановлені Демонічною Сектою в Місті Диявола, були викладені з каміння, більшість із них були вмуровані в землю біля підніжжя скелястих стовпів. Ці позначки не були складними, їх було легко розпізнати, якщо знати правила, але для звичайного перехожого, не знайомого з порядками секти, це було просто звичайне розсипане каміння.
Минулого разу, коли вони заглиблювалися в територію секти, Су Яну було незручно розповідати Гу Фейді про ці знаки, бо їх супроводжували Квіткові Слуги. Цього разу вони були лише вдвох, тож Су Ян пояснив Гу Фейді правила розстановки дорожніх міток секти.
Навчившись розрізняти дорогу, Гу Фейді з усмішкою зауважив: «Ти отак навчаєш мене розпізнавати знаки Демонічної Секти, не боїшся, що в майбутньому я використаю це проти неї?»
Су Ян кинув на нього красномовний погляд і відказав: «Невже ти думаєш, що ми зараз йдемо туди, щоб зробити для секти якусь добру справу?»
Гу Фейді, сміючись, легенько ляснув Су Яна по голові.
Наразі вони не могли точно визначити місцеперебування Павільйону Парячих Хмар, тому, порадившись, вирішили прямувати безпосередньо до головного осередку Демонічної Секти.
Пройшовши зовсім небагато, коли вони оминули чергову групу скель, то несподівано натрапили на загін із трьох осіб — це були Квіткові Слуги Зали Сливи, що патрулювали місцевість.
Зіткнувшись, обидві сторони на мить завмерли.
Одразу після цього Квітковий Слуга ледь помітно кивнув і похмуро промовив: «Мей Ершиці вітає Святого Сина. Невідомо лише, чому Святий Син прибув у супроводі молодого наступника Павільйону Парячих Хмар?»
Су Ян поклав руку на плече Гу Фейді й усміхнувся: «Він тепер не наступник Павільйону Парячих Хмар, а дружина Святого Сина Демонічної Секти, тож, звісно, він супроводжує мене».
Гу Фейді з незворушним обличчям подивився на слугу, злегка розвернув стопи, концентруючи внутрішню силу та готуючись до бою.
Слуга промовив: «Прошу вибачення, Святий Сину, але я не можу пропустити вас до головного осередку секти».
Су Ян підняв брову: «Хм? Ти збираєшся мене зупинити?»
Слуга зробив жест двом підлеглим за спиною, вихопив криву шаблю і звернувся до Су Яна: «Прошу вибачити за зухвалість!»
Щойно слова злетіли з його вуст, він кинувся вперед. Лезо його шаблі закрутилося, наче повний місяць, завдаючи удару Су Яну — здавалося, він не просто хотів змусити їх відступити, а мав намір убити Су Яна на місці.
Су Ян уже збирався вихопити меч, але Гу Фейді зупинив його рух. Гу Фейді заблокував шаблю своїм мечем Сусінь і, злегка повернувши голову, сказав: «Побережи внутрішню силу».
Сказавши це, він сам став проти трьох Квіткових Слуг, проте стримував себе, не намагаючись поцілити в їхні смертельні точки.
Однак ці троє, здавалося, були готові померти: двоє скували Гу Фейді боєм, а третій кинувся на Су Яна.
Ситуація була явно неправильною, Гу Фейді насупився, розвернув меч Сусінь, важко поранивши двох противників, і повернувся на допомогу Су Яну.
Су Ян теж не чекав склавши руки: він таки вихопив меч і вступив у бій зі слугою.
«Може, досить використовувати Павільйон Парячих Хмар як привід?» — він примружився, дивлячись на слугу перед собою. — «До тебе я вже зустрічав людей із зали Орхідеї, які намагалися мене вбити... Отже, це правда, що в секті хтось намагається захопити владу?»
Почувши це питання, в очах слуги раптом спалахнула ненависть. Він процідив крізь зуби: «Якщо так, то я тим більше не можу дозволити тобі повернутися в секту і попередити главу!»
З цими словами він перехопив шаблю, і його техніка стала значно гострішою — кожен удар був спрямований у життєво важливі органи Су Яна, без жодного жалю.
Су Ян відбив лезо противника і крикнув Гу Фейді: «Не стримуйся!»
Насправді в цьому не було потреби: Гу Фейді вже чув їхню розмову і двома прийомами, «Переляканий лебідь» та «Опадаючий пісок», миттєво вбив двох зрадників.
Су Ян подивився в очі Мей Ершиці, сповнені жаги вбивства, подумки зітхнув і одним рухом встромив лезо йому в серце.
Щоб припинити цей бій, він мусив діяти на ураження.
Йому не подобалося це відчуття, але... такий уже цей бойовий світ, таке поле бою: якщо ти вже тут, то вибору немає.
«Що робити з тілами?» — він повернувся до Гу Фейді, намагаючись говорити спокійно. — «Залишимо тут?»
Гу Фейді подивився на Су Яна, помітивши його пригнічений стан, підійшов і підбадьорливо обійняв його.
«Немає часу ними займатися, залишимо тут», — сказав він. — «Тобі... не варто брати це близько до серця. Якщо справді не хочеш піднімати руку на людей секти, залиш це мені. Я зроблю те, чого ти не хочеш робити».
Су Ян похитав головою і всміхнувся: «Я не можу завжди дозволяти тобі вбивати замість мене. Якщо я вже беру участь у цих справах бойового світу, то маю робити те, що можу».
З цими словами він сховав тонкий меч і переплів свій мізинець із мізинцем Гу Фейді: «Коли цей безлад закінчиться, давай житимемо в Малому Нефритовому Павільйоні постійно?»
Гу Фейді стиснув руку Су Яна і з усмішкою пообіцяв: «Добре».
...
Наближався полудень, сонце стояло високо.
Палке проміння швидко прогріло суху пустку, вітер у Місті Диявола став теплішим, потроху розвіюючи крижаний подих суворої зими.
Вони прихилилися під скелею, щоб перекусити сухпайком. Су Ян струснув бурдюк із водою і зауважив: «Води лишилося небагато, треба швидше дістатися головного осередку».
Гу Фейді кивнув, доїдаючи останній шматок коржа, і зосереджено подивився на нагромадження скель вдалині.
«Що сталося?» — запитав Су Ян. — «Хвилюєшся за Павільйон Парячих Хмар, боїшся, що вони теж зустрінуть людей секти?»
«Я не дуже хвилююся, що вони вступлять у бій», — відповів Гу Фейді. — «Але в цьому Місті Диявола дуже небезпечно, якщо хтось відіб'ється від основної групи».
Сказавши це, він сам же похитав головою: «Втім, хвилюватися марно. Оскільки вони сюди прийшли, мабуть, були готові. Ходімо, маємо дбати про себе».
Вони йшли ще пів дня, і коли сонце почало схилятися на захід, раптом почули поблизу дзвін зброї — десь йшов бій.
«Підемо подивимося?» — губами запитав Гу Фейді.
Су Ян кивнув, і вони, змінивши напрямок, потай наблизилися до місця сутички.
Несподівано для них, там не було армії Павільйону Парячих Хмар. Лише Пу Ліньюнь з одним охоронцем Павільйону відбивалися від чотирьох Квіткових Слуг секти. Неподалік у кутку лежали без свідомості ще троє: один охоронець Павільйону та двоє Квіткових Слуг.
Чисельна перевага була не на боці Пу Ліньюнь, вона відбивалася з останніх сил, поступово відступаючи. Охоронець поруч із нею теж отримав кілька поранень, і його рухи ставали дедалі важчими.
Побачивши це, Гу Фейді та Су Ян обмінялися поглядами й, не ховаючись, кинулися в бій, допомагаючи відбити нападників.
«Старший брате!» — радісно вигукнула Пу Ліньюнь. — «Як ви тут опинилися!»
Гу Фейді замість відповіді запитав: «Чому ти тут сама?»
Пу Ліньюнь розповіла: «Коли ми зайшли в Місто Диявола, на нас напали Квіткові Слуги. Зав'язався бій... У тій плутанині я випадково відбилася від загону і... трохи заблукала...»
Поки брат і сестра розмовляли, Квіткові Слуги Демонічної Секти, побачивши Су Яна разом із людьми Павільйону Парячих Хмар, на мить розгубилися.
Перезирнувшись, один із них вийшов уперед і гучно промовив: «Підлеглий Мей Ши вітає Святого Сина... Прошу вас не втручатися в цю справу!»
Су Ян хмикнув: «О, ви хочете зупинити мене і не дати повернутися в осередок секти?»
Мей Ши відповів: «Глава наказав не пускати нікого, включаючи розісланих підлеглих Залів Орхідеї та Сливи, а також... вас, Святий Сину».
Су Ян підняв брови й усміхнувся: «Як так? Цього разу вже не кажете, що хочете мене вбити?»
Почувши це, Мей Ши вражено витріщився на Су Яна.
За його спиною один зі слуг примружився і подав знак іншому, після чого — ці двоє разом змахнули шаблями й різко вдарили Мей Ши у спину!
Але Мей Ши, на диво, був напоготові: він розвернувся і мечем заблокував їхні леза.
«Святий Сину!» — тихо покликав він. — «У секті заколот, прошу вас, не втручайтеся, йдіть звідси якнайшвидше!»
Сказавши це, він не встояв проти двох нападників: важка шабля встромилася йому в живіт. Він похитнувся, відступаючи на кілька кроків, і саме в цей момент інший нападник замахнувся для вирішального удару — здавалося, смерть неминуча.
Але наступної миті шаблю зупинив довгий меч Гу Фейді — Сусінь.
Гу Фейді кинувся вперед, відкинув двох зрадників і разом із Пу Ліньюнь убив їх.
Су Ян повільно підійшов до важкопораненого Мей Ши, який не міг підвестися. Тримаючи меч напоготові, він запитав: «Ти не з ними заодно?»
Мей Ши сидів на колінах, затискаючи рану на животі. Він із зусиллям підвів погляд на Су Яна і промовив: «Я служив главі на Острові Квітучого Бамбука, я належу до його особистих людей... Цього разу криза в секті... криза не така велика, глава має свій план... Прошу, Святий Сину... заради власної безпеки, тримайтеся осторонь...»
Су Ян не прибирав меча від його горла і запитав: «Чому я маю тобі вірити?»
Мей Ши важко дихав. Помовчавши, він сказав: «Якщо Святий Син не вірить, може перевірити татуювання Маньчжушахуа* на моїй спині».
Татуювання Маньчжушахуа?
Су Ян вперше про це чув, але не хотів виказувати свою необізнаність перед слугою, тому запитально подивився на Гу Фейді.
Гу Фейді на мить замислився і сказав: «Про це поговоримо пізніше. Що робити з цим слугою?»
Не встиг Су Ян відповісти, як Мей Ши тривожно вигукнув: «Святий Сину! Благаю вас, не повертайтеся в осередок секти...»
«Ти ж сам сказав, що криза в секті не велика?» — насупився Су Ян. — «Якщо не велика, чому мені не можна повертатися?»
Мей Ши відкрив рота, але не знайшов, що відповісти.
Су Ян зітхнув, дістав із-за пазухи пакунок із ліками й кинув його слузі: «Знайди безпечне місце і оброби рану. І не лізь у мої справи».
Коли Наставниця давала йому нефритову підвіску фенікса, вона згадувала, що йому з Гу Фейді варто навідатися до Міста Диявола. Хоча вона не казала прямо, що вони мають зайти в осередок секти, але така вказівка точно не означала просто погуляти околицями.
Тому він не міг не втрутитися в події секти, інакше міг би втратити шанс у майбутньому потрапити до Клану Привидів Е'ло на крижаних рівнинах.
До того ж у глибині душі Су Ян усе ще мав певні побоювання щодо сюжету з оточенням Демонічної Секти. Якби він міг уникнути цього раніше — нехай, але оскільки він уже тут, він хотів ще раз пересвідчитися: чи справді він зможе втекти від долі Святого Сина.
З цією думкою Су Ян повернувся до Гу Фейді: «Ходімо, нам треба якнайшвидше дістатися головного осередку».
Гу Фейді кивнув: «Добре».
~~~~~
Назва квітки мандзюсага (або манзюсака) походить із санскриту (manjusaka) і в китайській мові записується як 曼珠沙華 (Mànzhūshāhuá).
У реальному світі це Лікоріс променистий (Lycoris radiata), також відомий як Червона павукова лілія. Вона виглядає дуже специфічно: тонкі, загнуті пелюстки, що нагадують лапи павука або язики полум'я.
Символізм у літературі (особливо в «маньхуа» та «уся»)
У контексті Демонічної Секти це татуювання обрано не випадково:
Квітка смерті: В Азії вірять, що ці квіти ростуть на берегах річки, яка розділяє світ живих і світ мертвих. Вони вказують шлях душам до переродження.
Розлука: Згідно з легендою, листя цієї квітки ніколи не бачить її цвіту. Коли розпускаються квіти — листя опадає, а коли виростає листя — квіти в'януть. Це символ закоханих, які ніколи не зможуть зустрітися.
Приналежність до темряви: Через асоціації з потойбіччям її часто використовують як символ організацій, пов'язаних із убивствами, магією або демонічними культами.
Те, що Мей Ши(Десять) має таке татуювання, вказує на його найвищий рівень відданості. Зазвичай такі мітки мають лише наближені до глави особи (еліта), що підтверджує його слова про «особистих людей» (діксі) Су Хуайчжу.