Гу Фейді пильно вдивлявся в очі Су Яна, і погляд його був сповнений складних почуттів.
За мить він тихо промовив: «Так».
Пальці Су Яна, що все ще лежали на потилиці Гу Фейді, повільно ковзнули вниз, оминаючи шию, і торкнулися його коміра. На Фейді були лише спідня сорочка та халат, комір яких вільно перехрещувався, не зав'язаний туго. Су Яну варто було лише злегка потягнути, як охайність зникла.
Призахідне сонце зазирало у вікно, і його помаранчеве сяйво відбивалося на обличчі Су Яна, забарвлюючи його очі у теплий, золотаво-карий колір.
Гу Фейді миттєво зрозумів намір юнака.
«Старший брате», — зітхнув він, — «твоє тіло...»
«З моїм тілом усе гаразд», — Су Ян навмисне додав у голос гугнявих ноток, намагаючись підлизатися. — «Просто трохи бракує сил... Тож, молодший брате, будь активнішим, добре?»
Гу Фейді продовжував опиратися: «Старший Ло казав, що ти слабкий, не можна...»
Су Ян, кліпаючи очима, подивився на нього: «Ти казав, що виконаєш мої бажання».
Гу Фейді: «Але це не включає...»
Су Ян: «Ти казав, що виконаєш мої бажання».
«Будь слухняним, я не можу...»
«Ти казав, що виконаєш мої бажання».
«Старший брат...»
«Ти казав, що ніколи не відмовиш жодному моєму проханню».
Гу Фейді перехопив руку Су Яна, яка розстібала його одяг, і безпорадно мовив: «Тобі треба більше відпочивати».
З цими словами він збирався підвестися, але Су Ян міцно вхопив його за край халата.
«Не дозволяй мені піти з жалем у серці, добре?» — тихо промовив Су Ян.
Гу Фейді здригнувся всім тілом. Його пальці так сильно стиснули чашу з-під ліків, що тонкий фарфор не витримав і з гучним тріском розлетівся. Уламки посипалися на підлогу, розлітаючись на всі боки.
Су Ян злякався і миттю підхопився на ліжку: «Ти не поранився?»
Не промовивши ні слова, Гу Фейді відкинув залишки чаші. Він опустив очі і притиснув до губ тремтячі пальці, на яких виднілися дві маленькі подряпини, злизуючи крапельки крові.
Бачачи, що Гу Фейді сидить до нього спиною і мовчить, Су Ян запанікував.
«Вибач», — він відкинув ковдру, збираючись встати. — «Я просто бовкнув дурницю, не бери до...»
Друга половина фрази потонула у раптовому поцілунку.
Гу Фейді схопив Су Яна за комір сорочки, притягнув до себе, і цей поцілунок, що почався з нестримного гніву, поступово став м'яким, перетворюючись на глибоку ніжність. Він тривав нескінченно. Тільки коли Су Яну стало важко дихати і він почав штовхати Фейді у плечі, той повільно відсторонився.
В очах Гу Фейді блищало складне поєднання болю та надії. Голос його був хрипким: «...Ти не підеш».
Су Ян важко дихав, намагаючись заспокоїти серцебиття. Трохи оговтавшись, він усміхнувся і, дивлячись на Фейді, промовив: «Подаруй мені глибші спогади».
Гу Фейді вдивлявся в його очі, його кадик смикнувся, але він не міг вимовити ні слова.
«І собі теж...» — додав Су Ян. — «...залиш щось таке, що неможливо забути повік, добре?»
Гу Фейді міцно обійняв Су Яна, ховаючи обличчя на його шиї. Су Ян обхопив його руками, тихо чекаючи на відповідь.
Минуло багато часу, перш ніж Гу Фейді зітхнув біля його вуха, поцілував у чоло і встав. Су Ян миттєво знітився, сів на ліжко і загорнувся у ковдру з головою. Йому більше не хотілося нічого казати, щоб це не виглядало так, ніби він випрошує милостиню.
Однак Гу Фейді швидко повернувся. Він поставив на тумбочку біля подушки маленьку круглу металеву баночку, ніжно обійняв Су Яна і поцілував у губи.
«Якщо тобі стане зле, обов'язково скажи», — серйозно промовив він.
Су Ян зиркнув на баночку і грайливо підняв брову.
«О», — він не втримався від сміху, дражнячи Фейді. — «Це ж мазь від укусів комах? Навіщо вона тут?»
Гу Фейді лише безпорадно зітхнув: «Тобі обов'язково ставити такі питання саме зараз?»
Су Ян усміхнувся: «Я просто згадав той випадок...»
...Голос зник у довгому поцілунку.
...
На західному краї неба останні відблиски червоного згасали, перетворюючись на глибокий синьо-фіолетовий колір хмар. На небосхилі тихо спалахнули зорі — то була ясна зимова ніч без снігу. У тихому дворику лише пара від гарячого джерела повільно розсіювалася у повітрі, та час від часу десь об каміння розбивалися краплі води з чистим дзвоном.
Раптом знявся вітер, вкриваючи зморшками поверхню теплої води та розгойдуючи вічнозелені дерева, припорошені тонким шаром снігу. Сніжинки злітали з гілок, наче влаштовуючи у дворику власну маленьку завірюху. Хвойні гілки гойдалися в ритмі вітру, тихо шелестячи та наповнюючи подвір'я життям...
...
Гу Фейді обіймав Су Яна зі спини, цілуючи його волосся на потилиці. Су Ян почувався зовсім млявим, він не хотів ворушити навіть кінчиками пальців. Проте, як не дивно, він не заснув одразу від утоми, а навпаки — відчув дивовижну легкість у тілі та душі. Можливо, це через те, що нещодавні сльози, в яких змішалися відчай безодні та найглибша прихильність, виплеснули назовні весь накопичений негатив.
Вони довго лежали в обіймах, аж поки Гу Фейді тихо покликав: «Старший брат...»
Су Ян лише ледь чутно мукнув у відповідь.
«Ти як?» — запитав Фейді.
Су Ян помовчав, а потім хрипко відповів: «...Втомився».
Гу Фейді ніжно поцілував його у щоку: «Потерпи ще трохи, добре? Я приберу ліжко».
Він встав, загорнув Су Яна у ковдру і переніс на диван поруч. Потім запалив свічку, дістав чисту постіль, прибрав безлад, приготував чистий одяг і приніс велике цебро гарячої води з джерела, щоб вимити Су Яна.
Після дбайливого вмивання Гу Фейді за допомогою внутрішньої сили висушив волосся юнака. Вони перевдяглися у сухі сорочки, загасили свічку і лягли разом. Проте Су Яну чомусь зовсім перехотілося спати. Він довго намагався заснути із заплющеними очима, але врешті-решт розплющив їх і... зустрівся поглядом із очима, що сяяли у темряві.
Гу Фейді здивувався: «Старший брате, ти не спиш?»
Су Ян кліпнув очима: «...Не хочеться. Не можу заснути».
Гу Фейді притягнув його ближче: «Старший брат...»
«М-м?»
Гу Фейді завагався, а потім невпевнено запитав: «Старший брате... тобі сподобалося те, що було щойно?»
Від цього питання Су Яну стало і смішно, і ніяково, а вуха миттєво спалахнули жаром.
«Навіщо про це питати...» — пробурмотів він.
Гу Фейді провів рукою по його щоці: «Я хочу знати... чи залишиться це для тебе прекрасним спогадом, чи чимось негідним...»
Су Ян не знав, що відповісти. Він йшов на це з почуттям жертовності, бажаючи, щоб їхнє кохання спалахнуло найяскравіше в ці останні хвилини... Навіть якщо він згорить, як метелик у вогні, це принаймні закарбує у пам'яті щось вічне. Він не любив відчаю, але та мить, коли кохання досягло піку і стало полум'ям, що освітлює все навколо, була до біса прекрасною... Навіть якщо за цим слідує темрява, він не шкодував би.
Тим паче, зараз він не відчував темряви. Він відчував... наче відродження.
Гу Фейді продовжував наполягати: «Старший брате, ну то як?»
Су Ян прикусив губу, перехопив пальці Фейді біля свого вуха і вирішив змінити тему: «Мені завжди було цікаво, відколи ти почав мене так називати? Раніше ж звертався лише на ім'я?»
Гу Фейді відповів не одразу. Він опустив очі, а його пальці повільно ковзнули по обличчю Су Яна до його спини. Крізь сорочку він не міг торкнутися шкіри, але знав, що там є давні шрами, які складаються у болісне прокляття.
Минуло багато часу, перш ніж він промовив: «...Я просто не хочу асоціацій із поганими речами».
Су Ян зрозумів — Фейді згадав про ті шістнадцять ієрогліфів прокляття на його спині, де було вказане його ім'я.
Су Ян... лихо, визначене долею. Воно несло в собі ауру трагічної неминучості.
З огляду на це, це дійсно було не дуже вдале ім'я.
«Завжди називати мене старшим братом теж дивно...» — сказав Су Ян. — «Краще клич мене на моє дитяче ім'я».
Гу Фейді здивувався: «У тебе є дитяче ім'я?»
Су Ян усміхнувся, дивлячись у його очі: «Це ім'я моєї душі. Колись... бабуся завжди так мене звала».
«Як саме?»
Су Ян прикусив губу: «Сяо-сяо».
Гу Фейді на мить завмер: «Сяо-сяо? Який саме ієрогліф? "Світанок" чи...»
Су Ян відповів: «Той, що означає "маленький"».
Гу Фейді тихо засміявся: «Дуже миле ім'я».
«А ти?» — запитав Су Ян. — «У тебе є таке?»
Гу Фейді похитав головою: «Я не знаю. Батьки завжди звали мене лише на ім'я, відколи я себе пам'ятаю».
«То як мені тебе звати? Ти кажеш моє прізвисько, а я не можу кликати тебе просто на ім'я та прізвище...»
Гу Фейді раптом розсміявся.
«Чого ти?» — здивувався Су Ян.
Фейді ніжно погладив його по щоці: «Чому б тобі не звати мене так... як ти звав мене щойно?»
Су Ян не одразу зрозумів. А коли до нього дійшло, обличчя спалахнуло: «Гу Фейді!»
Гу Фейді розсміявся і сказав: «Тоді ти так ласкаво називав мене «геге, геге», а потім став таким суворим?».
«Я старший за тебе!» — пирхнув Су Ян.
«Справді? І в чому ж ти старший?» — Гу Фейді наблизився до нього. — «Тебе звуть "Маленький", як ти можеш бути старшим?»
Су Ян не знайшов слів. Він палаючим від сорому обличчям штовхнув Гу Фейді: «Ти що, як той песик Тедді? Знову за своє? Я втомився... Ти ж казав, що тобі шкода мене чіпати...»
Гу Фейді, проігнорувавши незрозуміле порівняння, знайшов губи Су Яна і ніжно поцілував їх.
«Не чіпати тебе... я просто не можу втриматися», — він тихо засміявся, переплів їхні пальці і притиснув руку Су Яна до своїх грудей, більше не пустуючи.
Ніч ставала глибшою, вітер вщух, і навколо знову запанувала тиша. Світло зірок та тонкий серп місяця освітлювали кімнату крізь щілину у вікні, падаючи на двох закоханих, що заснули в обіймах один одного. Це було спокійно і прекрасно.