Гу Фейді плакав дуже стримано, зціпивши зуби, щоб не видати жодного звуку. Це приглушене ридання, що застрягло в його горлі, відгукувалося в серці Су Яна гострим болем, і він сам не помітив, як його очі наповнилися сльозами.
Він обійняв Гу Фейді у відповідь, ніжно погладжуючи його волосся, і після довгого вагання тихо промовив: «...Вибач мені».
Гу Фейді сильніше стиснув пальці на плечах Су Яна, зім'явши його одяг, але так і не підняв голови, продовжуючи мовчати.
Су Ян трохи помовчав і повільно заговорив: «Я насправді... теж не очікував, що все так обернеться».
Через своє походження з іншого світу він підсвідомо зберігав певну відстороненість. Він був психологічно готовий до фіналу зі смертю Святого Сина Демонічної Секти, хоча нинішні обставини зовсім не скидалися на сценарій. Навіть не знаючи, чи зможе він повернутися в реальність після смерті тут, він не відчував справжнього страху.
Замість жаху в його душі панувала туга людини, яка нарешті збагнула свою долю.
Звісно, були й тривога, і паніка. Думка про те, що повернення в реальність означатиме неможливість бути з Гу Фейді, викликала розпач та болісне безсилля. Іноді він думав: незалежно від того, чи прокинеться він у своєму світі, для Гу Фейді це в будь-якому разі буде вічна розлука.
Це було занадто жорстоко.
Але все вже сталося, і він не знав, як це змінити. Він навіть не знав, як втішити Гу Фейді, тому просто обіймав його, тихо поплескуючи по спині.
На щастя, Гу Фейді швидко опанував себе. Він перекотився на бік, накривши очі рукою, і запитав: «Я вгадав, так?»
Зачекавши мить і не почувши відповіді, він додав: «Отже, через те, що в твоєму тілі є крижана сутність, вивчення "Напівзів'ялої Червоної Квітки" призведе до...»
Він зробив кілька глибоких вдихів, але так і не зміг вимовити останнє слово.
Су Ян повернувся до нього обличчям, м'яко відвів його руку від очей і переплів їхні пальці. Глянувши в почервонілі очі Гу Фейді, він тихо сказав: «Я й сам достеменно не знаю, що буде, тому й не казав раніше. Яким би не був результат, життя триває... ми все одно не можемо зупинити час».
Минуло багато часу, перш ніж Гу Фейді заплющив очі й хрипко зітхнув: «Можливо, було б краще... якби я ніколи тебе не зустрічав».
Су Ян здригнувся від цих слів. У носі закрутило, а серце стиснулося від образи. Він не очікував почути таке і мимоволі запитував: «Ти шкодуєш?»
Невже... те, що запеклі вороги намагалися бути разом, і справді не могло закінчитися добре?
Гу Фейді нарешті повернув голову до Су Яна. Він розімкнув губи і після довгої паузи відповів: «Якби я не зустрів тебе, то, ймовірно, загинув би в Ставку Нефритового Дзеркала . Але принаймні тоді...»
Він запнувся від клубка в горлі й продовжив: «...принаймні я б не втягнув тебе в усе це».
Справді, він звинувачував себе.
Су Ян зітхнув і лагідно взяв Гу Фейді за щоки.
«Крижана сутність чи "Напівзів'яла Червона Квітка"...» — вів далі Фейді, — «якби не я, ти б ніколи до них не торкнувся».
«Але ти ж не навмисно», — Су Ян ледь помітно посміхнувся, намагаючись його заспокоїти. — «Ти не збирався стрибати в те озеро, ти не хотів підхопити кров'яну Ґу ... Якщо вже на те пішло, то шпигун, який тебе отруїв, був засланий у Демонічну Секту Кланом Привидів Е'ло. І Клан Привидів, і ті наложники в Секті — все це має до мене значно ближче відношення».
Він прикусив губу й додав: «Можливо, це просто розплата, на яку я заслуговую як Святий Син».
«Але ти не обирав свого походження», — заперечив Гу Фейді. — «Це не ти викрадав тих юнаків. Принаймні, не твоя душа. В чому твоя провина, що ти мусиш через це проходити?»
Су Ян подумав про себе: Може, провина в тому, що я відхилився від сюжету? Якби все йшло за планом, можливо, ні крижана сутність, ні ця техніка ніколи б не з'явилися в його житті.
Але вголос він лише ухильно мовив: «Можливо, провина в бажанні змінити долю...»
Ця фраза пролунала без жодних передмов, але Гу Фейді, здавалося, зрозумів її суть. Він здригнувся і, опустивши погляд, промовив: «Тоді ця кара мала б впасти на мене. Навіть якщо ми мали бути ворогами, це я першим піддався почуттям, яких не мав би відчувати, і потягнув тебе за собою в цю безодню».
Су Ян усміхнувся: «Для танго потрібні двоє».
Гу Фейді змовчав. Су Ян наблизився, невагомо поцілував його в губи й сказав: «Все вже сталося. Замість того, щоб витрачати час на суперечки про те, хто винен, краще просто насолодитися тими днями, що в нас є. Отруту ми вивели, а отже... тепер я можу зробити те, що давно хотів».
Спочатку Гу Фейді не зрозумів, про що йдеться. Він подивився на обличчя Су Яна і помітив легкий рум'янець. Юнак часто кліпав, кінчиком язика облизав губи, а його дихання прискорилося... Раптом Фейді все збагнув.
«Ти...» — він не міг повірити своїм здогадкам, але водночас вагався. — «Ти хочеш... зі мною...»
Су Ян лише посміхнувся, закушуючи губу. Його пальці торкнулися коміра спідньої сорочки Фейді, повільно ковзаючи вздовж витонченої облямівки.
Насправді він теж хвилювався. Раніше він ніколи не цікавився, як саме двоє чоловіків це роблять — знав лише загальні речі з інтернету, але не заглиблювався в деталі. Проте, судячи з реакцій Гу Фейді під час їхньої попередньої близькості, він знав, що той цього хоче. Тому Су Ян був готовий здійснити бажання Фейді до того, як йому доведеться піти.
Су Ян примружився, торкнувся своїм носом до носа Гу Фейді й знову ніжно його поцілував. Фейді підхопив цей поцілунок, обхопивши рукою його підборіддя.
Атмосфера миттєво розжарилася: їхні погляди переплелися, а дихання стало одним на двох. Проте саме в той момент, коли рука Гу Фейді торкнулася паска на одязі Су Яна, за дверима пролунали кроки.
Закохані обмінялися безпорадними поглядами й відсторонилися один від одного, намагаючись заспокоїти серцебиття.
Ло Юй постукав у двері, і в його голосі відчувалася тривога: «Су Ян уже прокинувся? Якщо ні, мені доведеться використати голки, щоб привести його до тями».
Су Ян відкашлявся: «...Прокинувся».
Ло Юй помітно заспокоївся: «Це добре. Я змінив рецепт, ліки треба випити натщесерце перед їдою. Вставай швидше, вже майже полудень, не можна голодувати».
Су Ян: «...Вже встаю».
Коли лікар пішов, Су Ян та Гу Фейді з ніяковістю подивилися один на одного. Настрій для продовження зник, тож вони просто почали вмиватися.
Невдовзі Ло Юй приніс відвар. Дочекавшись, поки Су Ян вип'є все до дна, він перевірив його пульс і попередив: «Хоч паразита більше немає, твої меридіани пошкоджені. Найближчими днями не можна бувати на вітрі, переохолоджуватися чи перевтомлюватися...»
Він на мить затримав погляд на шиї Су Яна, а потім багатозначно глянув на Гу Фейді: «...Також варто знати міру в розвагах, щоб не виснажувати життєву енергію».
Гу Фейді: «...»
Су Ян: «...»
Давши ще кілька настанов, Ло Юй нарешті залишив їх. Коли учні принесли обід, хлопці поїли й сіли грати в «п'ять у ряд» — Су Ян так і не зміг опанувати го, попри всі зусилля Фейді.
Після того, як Гу Фейді явно піддався йому двічі поспіль, Су Ян відклав камінці:
«Не хочу більше, це нецікаво».
«У що тоді пограємо? — запитав Фейді. — Може, потанцюємо?»
Су Ян похитав головою: «Сили зовсім немає, не хочу рухатися...»
Гу Фейді на мить завмер, а потім тихо сказав: «Тоді лягай, відпочинь».
«І спати не хочу. — Су Ян підібгав ноги під себе на дивані й підпер щоку рукою. — Останнім часом я і так забагато сплю. Зараз я не втомлений, просто хочу побути з тобою...»
Гу Фейді трохи подивився на нього, відсунув столик для гри, сів поруч і пригорнув юнака до себе.
«Добре, я просто побуду поруч», — ніжно промовив він.
Су Ян усміхнувся: «Отак просто сидітимемо?»
«М? — не зрозумів Фейді. — Ти хочеш чимось зайнятися?»
Су Ян хитро мружився: «Те, що ми не закінчили вранці... Ти не хочеш продовжити?»
Гу Фейді завагався: «Давай... пізніше, добре?»
«Чому? Ти ж щойно був зовсім не проти».
Фейді провів рукою по його чолу: «Вранці я повівся необачно. Ти ще занадто слабкий, не варто витрачати сили».
Су Ян невдоволено надув губи, що викликало в Гу Фейді посмішку.
«Ти такий...» — він на мить замислився. — «Давай краще я намалюю твій портрет?»
«Ти вмієш малювати?» — здивувався Су Ян.
«Колись мама вчила мене азів. Щоправда, я давно не брав пензля до рук, та й матеріалів тут обмаль... Кольоровий портрет не вийде, але тушшю можна спробувати».
Су Ян підняв брову, згадавши відому сцену з кіно, і зі сміхом запитав: «О, і як ти мене малюватимеш — одягненим чи ні?»
Гу Фейді заціпенів від такої сміливості, а Су Ян сам зайшовся сміхом.
Тільки тепер Фейді зрозумів жарт: «Старший брате...»
«Та жартую я», — Су Ян вмостився зручніше на подушках. — «Якби я дозволив тобі намалювати мене без одягу, хтозна, що б ти потім з тим малюнком робив...»
Гу Фейді: «...»
Су Ян ще трохи посміявся, а потім вибрав зручну позу, обпершись на підлокітник: «Все, малюй».
Гу Фейді підготував папір та туш за письмовим столом. Коли він знову підняв погляд, то побачив, що Су Ян, прихилившись до подушок, непомітно заснув. Кінчик пензля над папером ледь здригнувся.
Він трохи почекав, поки в очах зникне волога, відклав пензель і обережно переніс юнака на ліжко, вкривши ковдрою.
Повернувшись до столу, Гу Фейді довго стояв перед чистим аркушем. Нарешті він почав малювати — спочатку з'явилися ті самі очі, що вміли зачаровувати одним поглядом. Потім — чіткі брови, витончений ніс і губи, які він стільки разів пестив уночі...
Він малював його щоки, які так ідеально лягали в його долоні; лінію підборіддя; волосся, таке приємне на дотик... Шию, плечі, тонкі й довгі пальці... Талію, ноги і білі, наче нефрит, ступні.
Коли останній штрих було зроблено, Гу Фейді довго дивився на постать на папері. Потім він важко опустився в крісло і, заплющивши очі, глибоко зітхнув.