Дорогою до кімнати Ло Юя тривога в серці Су Яна ставала дедалі сильнішою.
Він відчував, що саме тут отримає остаточну відповідь щодо крижаної сутності та своїх бойових технік. Чи слова Ді Лін про «шкоду для здоров'я» означали лише слабкість, чи вони несли в собі вирок... смерть?
У підсвідомості Су Ян все ще вважав цей світ вигаданим, і в глибині душі не мав справжнього страху перед небуттям. Проте думка про розлуку з Гу Фейді нарешті змусила його відчути справжній жах.
На мить у нього навіть виникло бажання втекти. Можливо, якщо він не почує вироку, то й страшне майбутнє не настане?
Але зрештою він переступив поріг, і учень допоміг йому перевдягнутися. Ло Юй без зайвих слів наказав Су Яну сісти і почав перевіряти його пульс.
За кілька хвилин лікар відвів руку і суворо запитав:
«У твоєму тілі вирує неймовірно холодна енергія. Де ти її знайшов? На сніговій горі, у льодовиках чи в крижаному джерелі?»
Су Ян не став нічого приховувати:
«У Ставок Нефритового Дзеркала, що в Малому Нефритовому Павільйоні. Сестра казала, що це крижана сутність ставка».
«Крижана сутність...» — Ло Юй замислився на мить. — «Хіба вона не казала тобі, що після приборкання такої речі не можна вивчати занадто багато холодних технік, інакше це зруйнує твоє тіло?»
Су Ян прикусив губу: «...Казала».
Ло Юй розгнівано хмикнув: «То ти просто шукав смерті, коли продовжував вивчати техніки школи Чистого холоду, а наостанок ще й опанував "Напівзів'ялу Червону Квітку"?»
Су Ян опустив очі, уникаючи погляду лікаря: «На той момент я вже вивчив "Шести Пекельних Квіткових Поховань" та "Дев'ять Холодів, Квітка Розкривається". За словами сестри, вивчення нових технік лише вкоротило б мені віку, але вона не казала... наскільки все серйозно». — Він зробив паузу і додав: «До того ж, якби я не вивчив "Напівзів'ялу Червону Квітку", кров'яна Ґу у тілі Гу Фейді... я б не зміг її вивести».
Ло Юй знав призначення цієї техніки. Почувши це, він зрозумів, що Су Ян не мав іншого вибору. Проте він все одно роздратовано зціпив зуби: «Ти думаєш, що "Напівзів'яла Червона Квітка" — це якась проста вправа? Це уривок іншої техніки, він незавершений. Його колись викрали і нашвидкуруч змінили лише для екстрених випадків, саме тому його згодом заборонили! Навіть якби у тебе не було крижаної сутності, ця техніка пошкодила б твої меридіани, а з твоїм станом...»
Су Ян перервав його: «Я помру?»
Ло Юй відрізав: «Ти сам зробив усе, щоб це сталося. Як ти думаєш?»
Су Ян не знайшов відповіді. В кімнаті запала тиша, яку врешті порушив лікар.
«Щоб силоміць вивести отруту Клану Привидів Е'ло, справді потрібна була лише ця техніка», — зітхнув він. — «Зрештою, вона походить із наших земель, це частина знань про керування паразитами». — Він подивився на Су Яна: «Тобі пощастило, що у твоїх жилах тече половина крові нашого королівського роду. Тільки це дозволило тобі витримати таку внутрішню енергію. Будь на твоєму місці хтось інший, він би не те що на гору не піднявся — він би помер від першого ж осіннього вітру».
Другу частину фрази Су Ян майже не почув. Він приголомшено перепитав: «...Кров... королівського роду?»
Ло Юй уважно подивився на юнака, вивчаючи риси його обличчя. Цей розріз очей, цей вигин брів... вони точнісінько повторювали образ людини, що вже почала стиратися з пам'яті.
«Твою матір звали Е'ло Цзінь. Вона була... моєю рідною сестрою».
Су Ян застиг на місці.
«Отже», — продовжив Ло Юй, — «я твій дядько».
Юнак остаточно розгубився. Дядько? Звідки у Святого Сина Демонічної Секти взявся дядько?
Ло Юй, не звертаючи уваги на його шок, підійшов до столу і взяв квіткову шпильку: «Твоя мати в моїй пам'яті назавжди залишилася тією впертою маленькою дівчинкою. Колись вона потай втекла з крижаних рівнин, щоб знайти мене. Тоді я взяв її з собою, і ми разом із твоїм батьком та майстром Гу подорожували світом. Коли ми проходили через місто Сюньшуй, вона вчепилася в мене, вимагаючи купити цю шпильку».
Він зітхнув: «Минуло двадцять років... Відтоді, як твій батько забрав її до Міста Диявола, а я був змушений ховатися тут від людей королівства, ми більше не бачилися».
Су Ян мовчав, намагаючись перетравити новину. Виходило, що він — не просто син Голови Секти, а й родич правителів Клану Привидів Е'ло. Це було занадто складно.
Ло Юй гірко всміхнувся:
«Я не думав, що побачу цю шпильку знову, коли Цзінь-ер уже немає, а її син став таким дорослим».
Він глянув на Су Яна, але в його очах не було родинного тепла.
«Чесно кажучи, я не хотів тебе рятувати. Вчинки Су Хуайчжу тоді розлютили мене. Знаючи характер твоєї матері, вона б теж не хотіла, щоб ти народився. Але раз ти прийшов до мене через отруту нашого клану, я маю допомогти. Що ж, ти все-таки мій племінник, побачитися було варто».
Емоції Ло Юя змінювалися так швидко, що Су Ян зовсім знітився.
«Отрута у твоєму тілі зараз безпечна», — повернувся до справи лікар. — «Техніка пригнічує її, і вона не завдасть шкоди ще кілька десятиліть. Але крижана сутність... вона висмокче твоє життя за рік або два».
Су Ян здригнувся: «Рік чи два?»
Ло Юй хмикнув: «Якщо ти і далі будеш так марнувати енергію, то можеш зустрітися з предками вже за кілька днів».
Су Ян нарешті відчув справжню паніку: «Чи можна це якось відстрочити? Якщо я перестану практикувати бойові мистецтва... якщо я відмовлюся від внутрішньої сили, це допоможе?»
«Відмовитися від сили? Для цього довелося б зруйнувати твої меридіани, і ти миттєво замерзнеш на смерть через ту саму крижану сутність».
Ло Юй став серйозним: «Рідкісні скарби природи не лише дарують силу, вони вкрай небезпечні. Коли ти приборкував її, ти точно був на межі смерті, просто міг не помітити цього через марення. Я впевнений... тоді була людина, яка знову і знову повертала тебе до життя. Тільки так ти зміг вижити».
Су Ян вперше про це чув. Згадавши печеру під джерелом, він одразу зрозумів, хто це був. Гу Фейді казав, що Су Ян тричі врятував його... але виходить, що і Гу Фейді не раз рятував його самого. Їхні долі переплелися так тісно, що їх вже не розірвати.
Але часу лишилося так мало.
«І що ж робити?» — розгублено запитав він. — «Невже справді лише рік чи два?»
«Ви з Гу Фейді кохаєте одне одного?» — запитав Ло Юй.
Су Ян кивнув.
«У вас уже була близькість?» — прямим текстом запитав лікар.
Су Ян занімів від несподіванки, а потім відчув, як обличчя запекло.
«...Ще ні».
Ло Юй з полегшенням видихнув: «На щастя».
«Чому?»
«Хоча ти пригнічуєш отруту, вона все ще в тобі. Зазвичай це не страшно, але... під час інтимної близькості вона активується і перейде до твого партнера. Кілька разів — нічого, але якщо це триватиме, його тіло не витримає, і він помре молодим».
Су Ян мовчав. За мить він сказав: «Тоді я тим паче хочу, щоб ви вивели отруту».
Ло Юй підняв брову: «Он як?»
Су Яну було ніяково під цим проникливим поглядом, але він наполягав: «Оскільки у мене мало часу, я... не хочу залишати по собі жалів».
«Для цього знову знадобиться твоя техніка "Напівзів'яла Червона Квітка". І ти знаєш, чим це закінчиться для тебе».
Су Ян знову не знав, що обрати.
«Що ти обереш:» — запитав Ло Юй. — «Рік чи два просто поруч, чи місяць або два справжньої близькості?»
Це був неможливий вибір. Су Ян знав, що і він, і Гу Фейді прагнуть належати одне одному повністю, але він також хотів бути з ним якнайдовше.
«Це стосується вас обох», — додав лікар. — «Ти маєш порадитися з ним».
«Ні», — твердо відповів Су Ян. — «Я не хочу, щоб він знав про термін мого життя чи небезпеку технік».
Він не хотів, щоб Гу Фейді вважав себе винним у його смерті. Навіть якщо це було правдою, такий тягар був би занадто важким.
«Якщо є спосіб зробити так, щоб він не дізнався...»
Ло Юй важко зітхнув: «Ти будеш слабшати, він не зможе цього не помітити. І навіть якщо ти приховаєш це, його біль у день твого відходу буде лише сильнішим».
Су Ян прикусив губу: «Краще швидкий удар, ніж довгі тортури...»
«Не поспішай, у тебе ще є час подумати», — сказав Ло Юй. — «Ви можете залишитися тут на деякий час».
Су Ян кивнув. Раптом він згадав про інше: «Пане лікарю...»
«Що таке?»
«У джерелі Гу Фейді помітив у мене на спині слова під татуюванням. Він відмовився казати, що там написано, і виглядав дуже пригніченим. Можете... подивитися ви?»
Ло Юй примружив очі: «Слова?»
Він наказав Су Яну роздягнутися до пояса і повернутися спиною. Лікар довго вивчав малюнок, обводячи пальцями шрами. Коли він прибрав руку, на його обличчі була ціла гама емоцій: від гніву до глибокого болю.
«Що там?» — занепокоєно запитав Су Ян.
Ло Юй заплющив очі і тихо промовив: «У магії нашого клану є прокляття, до якого рідко наважуються торкатися навіть великі шамани. Воно зветься Прокляття крові привидів».
Він сів за стіл, взяв папір і пензель. Його рука злегка тремтіла.
«Щоб воно подіяло, потрібна кров найближчого родича. І в момент завершення... цей родич має стати жертвою», — голос Ло Юя здригнувся. — «Таке прокляття може накласти лише відьма, навчена великим шаманом».
Він вивів на папері шістнадцять ієрогліфів. Це було те, що приховувалося під шкірою Су Яна:
⟪Лиха доля несе нещастя, відплата небесна кара. Су Яну віку не знати, життя обірветься до повноліття⟫.