Щойно Ґу Фейді закінчив говорити, група добре озброєних воїнів ввалилася у двері трактиру.
Вони були явно добре навчені. Їхній лідер тихо віддав кілька наказів, і воїни розійшлися, зайнявши позиції по всьому трактиру.
Тоді лідер схопив працівника і запитав: «Де ваш господар?»
Працівник, який, мабуть, бачив, як Мей Шисань затримував людей, підсвідомо підняв голову і глянув на коридор другого поверху.
Ґу Фейді схопив Су Яна, затягнув його до кімнати, зачинив двері на засув і швидко сказав: «Швидко збирайся, ми негайно їдемо».
Су Ян зрозумів, що ситуація критична, і не ставлячи запитань, швидко згорнув свій пакунок.
У цей час у коридорі вже почулися кроки. Господар трактиру та працівник стояли, притулившись до стіни, перезираючись і тремтячи, не наважуючись робити різких рухів.
«Ходімо!» — Ґу Фейді відчинив вікно. Усі троє, використовуючи легку ходу, вискочили у двір і попрямували до стайні.
Однак у стайні вже були охоронці.
Ґу Фейді ледь чутно цокнув язиком, змінив кроки і, використовуючи іншу техніку руху, не схожу на техніку "Ластівка б'є вітром" Павільйону Парячих Хмар, кинувся в натовп, оглушаючи охоронців піхвами меча.
«Хто тут?!» — інший воїн негайно вихопив меч і сердито крикнув: «Тут воїни Храму Багряної Хмари. Ми чули, що тут демон із Демонічної Секти. Не смійте тут влаштовувати безлад!»
Почувши слова "Демонічна Секта", Су Ян злегка завагався. Однак він не мав такої бойової бази, як Ґу Фейді, і крім "Кроку, що плекає квіти", він не знав іншої техніки легкої ходи.
Але воїни вже оточували їх, і він не мав часу приховувати свою особистість. Він міг лише прориватися з максимальною швидкістю, щоб наздогнати Ґу Фейді.
«"Крок, що плекає квіти"» — Хтось одразу впізнав його і крикнув: «Зупиніть їх!»
Бойові навички Су Яна та Ґу Фейді були високими, а об'єднавши зусилля, вони були незрівнянні зі звичайними воїнами. Навіть не використовуючи техніку рухів та фехтування Павільйону Парячих Хмар, Ґу Фейді прорвав оточення за дуже короткий час. Су Ян і Мей Шисань, чиї особистості вже були розкриті і яким не потрібно було більше стримуватися, рухалися легко. Вони вмить скочили на коней і вирвалися з оточення.
Коли лідер пошукової групи в трактирі вибіг, він побачив лише їхні віддалені спини.
Оскільки їхній маршрут був помічений, Ґу Фейді змушений був відвести Су Яна з головної дороги і зробити гак через ліс. Щоб позбутися погоні, вони вирішили йти вздовж гірської річки до найближчого села, там трохи змінити зовнішність, а потім вирушити далі.
«Чому хтось знає про моє місцеперебування?» — не розумів Су Ян. - «Невже та пара братів мене впізнала? Не схоже на те».
Ґу Фейді сказав: «Небагато людей у світі бойових мистецтв Центральної рівнини бачили тебе, але завжди знайдеться декілька... Ти подорожував Центральною рівниною кілька років тому, можливо, це хтось, хто схрещував з тобою мечі тоді».
Це виходило за межі пам'яті Су Яна, і він міг лише мовчки кивнути: «Напевно».
«Ні, є ще одна можливість,» — втрутився Мей Шисань.
«Яка?» — в один голос запитали Су Ян і Ґу Фейді.
Мей Шисань сказав: «Чи пам'ятаєте ви, коли ви розпустили Залу Жовтої Лілії і відпустили тих юнаків у світ бойових мистецтв? Якщо вірити вашим словам, п'ятнадцяти-шістнадцятирічний хлопець наштовхнувся на вас і побачив ваше обличчя... Цілком можливо, що це був хтось із колишньої Зали Жовтої Лілії».
Су Ян замовк.
Він пригадав хлопця, який зіткнувся з ним учора. Здавалося, він справді був досить гарний, того типу "жалігідного вигляду", який подобався Святому Сину Демонічної Секти.
Ґу Фейді підняв брову: «Зала Жовтої Лілії? Ця назва звучить... той хлопець був твоїм хлопчиком-наложником?»
У Су Яна закололо в потилиці, і він негайно пояснив: «Я взагалі не заходив у Залу Жовтої Лілії, я їх навіть не пам'ятаю!»
Мей Шисань помовчав, а потім сказав: «Ви... раніше щодня ходили до Зали Жовтої Лілії, щоб подивитися на тих хлопців, іноді спостерігали за 'тренуваннями' Зали Хризантем. Деяких м'яких за характером ви навіть змушували допомагати вам одягатися та купатися...»
«Шисань!» — здивовано вигукнув Су Ян. - Замовкни!»
Потім він повернувся до Ґу Фейді, двічі фальшиво засміявся і сказав: «Це був не я, справді! Повір мені!»
Ґу Фейді дивився на Су Яна з напівусмішкою, змушуючи його покритися холодним потом.
Тільки коли Су Ян явно занепокоївся, хитаючись на сідлі, немов у нього там були прибиті цвяхи, Ґу Фейді нарешті засміявся: «Добре, я тобі вірю».
Су Ян зітхнув з полегшенням.
Ґу Фейді додав: «Оскільки вони бачили твоє обличчя, тоді ти не повинен був їх відпускати».
Су Ян отетерів: «Але... але їх же викрали до Демонічної Секти. Хіба я мав тримати їх замкненими все життя?»
Ґу Фейді зітхнув: «Твоє серце надто милосердне, ти справді не пристосований до цього світу бойових мистецтв. Коли повернемося зі снігової гори, я відправлю тебе на гору Мейчжу. Якщо буде можливість, ти повинен залишитися в Павільйоні Малого Нефриту».
Су Ян: «...»
«Однак, якщо багато людей на Центральній рівнині можуть тебе впізнати, ця подорож стане проблемою,» — нахмурився Ґу Фейді.
«Ти можеш знайти охоронців Павільйону Парячих Хмар," — глухо сказав Су Ян, сидячи на коні. - «Ми можемо розділитися. Без мене тобі буде легше відновити свою ідентичність Молодого Майстра Павільйону Парячих Хмар і відправити повідомлення?»
Він знав, що Ґу Фейді переодягнувся і всюди переховується, бо не хоче створювати проблем Павільйону Парячих Хмар. Зрештою, якщо Павільйон Парячих Хмар, як лідер світу бойових мистецтв Центральної рівнини, знову заплутається з Демонічною Сектою, як він зможе зберегти авторитет?
Тому супроводжувати його на південно-західну снігову гору може лише Ґу Фейді як людина, а не як Молодий Майстер Павільйону Парячих Хмар.
Ґу Фейді, однак, похитав головою і сказав: «Це не лише через тебе».
Зробивши паузу, він пояснив Су Яну: «Якщо я відкрито повернуся до Павільйону Парячих Хмар як Молодий Майстер, тоді сили світу бойових мистецтв Центральної рівнини почнуть ще завзятіше вимагати, щоб мій батько наказав йти в похід проти Демонічної Секти. І... мій вік такий, що якщо я повернуся відкрито, безліч маленьких шкіл та сект знову почнуть надсилати своїх доньок та племінниць...»
Су Ян: «...»
Су Ян глузливо хмикнув: «Який ти мрійник!»
Ґу Фейді повернув голову і усміхнувся Су Яну: «Тому, коли я повернуся до Павільйону, моя особистість має залишатися таємницею. Доки офіційно я все ще вважаюся зниклим, мені буде легше просити батька дозволити мені супроводити тебе на снігову гору для лікування».
Почувши це, Су Ян раптом трохи занервував. Прикусивши губу, він запитав: «Лідер Альянсу Ґу... Він погодиться, щоб ти зв'язувався зі мною, Святим Сином Демонічної Секти?»
Ґу Фейді сказав: «Мій батько — розумна людина, і він не відчуває особливої огиди до Демонічної Секти. Ти зняв з мене отруту і позбавив Ґу, по суті, врятував мені життя. Він обов'язково погодиться, щоб я супроводив тебе на гору за лікуванням».
Су Ян кивнув. Хоча він все ще не був повністю впевнений, але оскільки Ґу Фейді так сказав, він повірив йому.
...
Тільки коли настав вечір, вони здалеку побачили обриси гірського села.
Однак, коли вони збиралися в'їхати в село, Су Ян раптом відчув сильне серцебиття, після чого його охопив холод. Він підсвідомо натягнув повіддя, і його кінь уповільнив хід.
Ґу Фейді одразу помітив недобре, під'їхав до Су Яна і нахмурившись запитав: «Знову напад холоду?»
Цього разу реакція Льодової сутності Холодного Ставу була не такою сильною, як раніше, і Су Ян ще міг сидіти прямо.
Він стискав у руці повіддя і кивнув: «Можливо... Вранці я придушив отруту "Напівзів'ялою Червоною Квіткою", а ввечері... не бачу сонця, тож...»
Ґу Фейді простягнув руку, стиснув зап'ястя Су Яна і відчув, що воно крижане. Він зітхнув, перестрибнув на коня Су Яна, обійняв його, взяв повіддя і погнав коня вперед.
Су Ян притулився до Ґу Фейді, відчуваючи, як його повільно обгортає тепла внутрішня сила. Він із полегшенням заплющив очі, намагаючись боротися з хвилями холоду, що накочувалися на його тіло.
Нарешті вони дісталися гірського села. Коли Мей Шисань знайшов селян, готових їх прийняти на ночівлю, Су Ян уже був непритомний.
Ґу Фейді обережно підняв його на руки, вибачився перед господарями і відразу заніс Су Яна в бічну кімнату, закутавши його в товсту ковдру.
Хоча була осінь, температура була далекою від того, щоб селяни могли дозволити собі палити жаровню. Ковдра була трохи вологою та холодною. Побачивши це, Ґу Фейді зітхнув, наказав Мей Шисаню чергувати надворі, а сам заліз під ковдру до Су Яна, міцно обійняв його і почав зігрівати внутрішньою силою.
Су Ян тремтів від холоду і несвідомо тулився до Ґу Фейді уві сні, швидко ховаючи обличчя в його шиї.
Його подих був трохи холодним, прискореним від дискомфорту, і раз у раз обпалював шкіру на шиї Ґу Фейді.
Горло Ґу Фейді сіпнулося, і він примружив очі.
Після довгих вагань він підняв руку, обхопив обличчя Су Яна і поцілував його холодні губи.
Спочатку це було ніжне торкання і всмоктування, потім — трохи нетерпляче облизування і легке покусування. Зрештою, Ґу Фейді не втримався, просунув язик у рот Су Яна, проникаючи за його зуби, майже жадібно захоплюючи його подих.
Їхні тіла тісно притиснулися одне до одного. Долоня Ґу Фейді ковзала по спині Су Яна. Від лопаток до попереку, а потім назад уздовж хребта, охоплюючи його шию.
Він цілував пристрасно, несвідомо притискаючи Су Яна під собою. У його диханні відчувалося глибоке бажання.
Температура тіла Су Яна поступово відновлювалася під час цього інтимного поцілунку та обіймів. Уві сні він підсвідомо звивався, шукаючи більш зручного положення.
Його подих повільно нагрівався, перетворюючись із крижаного на гарячий, і з його горла несвідомо вирвався тихий стогін.
Ґу Фейді трохи підвів голову, пильно дивлячись на Су Яна в темряві. Він заплющив і розплющив очі, довго вагаючись, але, нарешті, ніби прийнявши рішення, його пальці тремтяче потягнулися розв'язати пояс Су Яна.
Саме тоді Мей Шисань за дверима раптом крикнув: «Хто тут!»
Ґу Фейді миттєво скочив з ліжка, вихопив свій довгий меч і зайняв оборону в темряві.
Одночасно з брязкотом зброї за дверима пролунав гучний тріск — це було розбито віконне скло.
Нападників було багато, всі вони були в чорному одязі, їхні обличчя замотані тканиною, і вони ховалися в темряві кімнати, що майже унеможливлювало їхнє відстеження.
Ґу Фейді стояв біля ліжка Су Яна, не відходячи ні на крок. Він зосередив внутрішню силу на вухах, розпізнаючи положення за звуком, і безжально вбивав усіх вбивць, які наважувалися наблизитися.
Однак нападників було занадто багато, і Мей Шисаню за дверима було дуже важко. Незабаром він отримав поранення.
Ґу Фейді один проти чотирьох у кімнаті, обмежений освітленням, і не маючи змоги використовувати справжнє Фехтування Яструба Павільйону Парячих Хмар, ледве стримував їх.
Лезо вдарило по зап'ястку Ґу Фейді, розрізавши його шкіряний наруч.
Ґу Фейді розвернув руку і встромив лезо в тіло нападника.
Одразу ж інше гостре лезо опустилося на плече Ґу Фейді. Гострий біль змусив його глухо застогнати. Він розвернув довгий меч, рубаючи шию нападника...
На ліжку позаду Ґу Фейді Су Ян знову занурився у кривавий сон.
Цей сон був надто реалістичним. Йому навіть здавалося, що він відчуває нудотний запах крові. Але цього разу він не був на місці подій, а дивився з висоти пташиного польоту на Ґу Фейді, одягненого в біле, що стояв у калюжі крові.
Ґу Фейді підвів до нього обличчя. Половина його тіла була заплямована кров'ю, губи бліді, здавалося, він був важко поранений.
Су Ян у паніці хотів обійняти Ґу Фейді, але не міг поворухнутися, лише ширяв у повітрі, як привид, безсилий щось зробити.
Серце його стискалося від тривоги. У поспіху Су Ян різко прокинувся.