Су Ян мимоволі ковтнув слину.
Це світ бойових мистецтв, існують тисячі видів отрут. Можливо, та отрута, яку отримав Ґу Фейді, не була тією, що фігурувала в сюжеті, коли він потрапив до Демонічної Секти?
З цією надією Су Ян обережно запитав: «Якщо цю отруту кривавих хробаків не нейтралізувати вчасно, що станеться?»
Мей Шисань наморщив лоба і подумав: «Я лише чув, що ця отрута не є смертельною у короткостроковій перспективі. Проте, людина, заражена 'дитинчам-хробаком', повинна протягом місяця дістатися до людини, яка носить 'матір-хробака', і підкоритися їй, щоб вижити. Інакше, після закінчення місяця, заражена людина помре».
Точно. Це була та сама отрута, що й у сюжеті.
Серце Су Яна поступово опускалося, але не повністю через безпорадність від руйнування сюжету. Він також знав, що ця отрута має протиотруту, і Ґу Фейді не помре від неї, тому він почувався трохи спокійніше.
Він повернувся до Ґу Фейді і запитав: «Ти можеш відчути місцезнаходження 'матері-хробака'?»
Щоб знайти 'матір-хробака', потрібно було спочатку визначити її місцезнаходження.
Ґу Фейді, очевидно, подумав про це. Він нахмурився і глибоко задумався, потім активував свою внутрішню силу, і його обличчя раптом зблідло.
Він задихався: «... Північний Льодовий Край. Справді, це робота Клану Привидів Е'ло».
Побачивши бліде обличчя Ґу Фейді, Су Ян знав, що кожного разу, коли Ґу Фейді використовує внутрішню силу після отруєння, він відчуває нестерпний біль, наче тисячі мурах гризуть його серце. Су Ян відчув, що його власні груди теж болять.
Він простягнув руку, схопив Ґу Фейді за зап'ястя і тихо сказав: «Не використовуй силу. Ходімо зі мною до Демонічної Секти. Я щось придумаю, я обов'язково допоможу тобі нейтралізувати отруту!»
Ґу Фейді гірко посміхнувся і сказав: «Якби у отрути кривавих хробаків Клану Привидів Е'ло була протиотрута, світ бойових мистецтв Центральних Рівнин і двір не побоювалися б її так сильно».
Су Ян твердо сказав: «Обов'язково є протиотрута, повір мені! Ходімо зі мною до Демонічної Секти!»
Ґу Фейді похитав головою і тихо сказав: «Я повинен повернутися до Павільйону Парячих Хмар і розповісти батькові про можливу змову Клану Привидів Е'ло. Що стосується цієї отрути... Навіть якщо я помру, це моя доля. Я нізащо не буду благати про пощаду у Клану Привидів Е'ло!»
Су Ян розлютився: «Ти збожеволів! Якщо я сказав, що можна нейтралізувати, значить, можна!»
Погляд Ґу Фейді був палким. Він довго дивився на Су Яна, а потім раптом розсміявся.
Він сказав: «Не хвилюйся, я не боюся смерті. Зараз я шкодую лише про те, що погодився залишитися в Павільйоні Схованих Перлин, як просила Вчителька, і не провів ті два роки з тобою... у дворі Пізнання Весни».
Су Ян: «...»
Що це за розмова в стилі старовинних романтичних драм?
Ті, хто знає, розуміють, що ти говориш про дружбу між однокласниками. Ті, хто не знає, можуть подумати, що ти освідчуєшся!
Але Су Ян не став критикувати.
Він знав, що Ґу Фейді зараз лише вдає стійкість. Насправді він, ймовірно, перебуває на межі відчаю, тому й говорить такі саморуйнівні речі.
У такий час краще погоджуватися з ним у всьому, щоб не викликати його опору. Потім можна було б повільно переконати його і змусити слухняно повернутися до Демонічної Секти.
Су Ян, стиснувши губи, схопив Ґу Фейді за зап'ястя і тихо сказав: «Якщо ти шкодуєш, чому б тобі не піти зі мною додому? Принаймні, у нас є ще місяць, і ми можемо жити разом на моєму Острові Ірисів».
Ґу Фейді подивився на Су Яна і посміхнувся: «Острів Ірисів... звучить красиво».
Су Ян швидко кивнув: «Так, мій острів дуже красивий, і краєвиди в нашій Головній Секти теж чудові, нічим не поступаються Малому Нефритовому Павільйону. Хіба ти не хочеш поїхати зі мною і помилуватися красою?»
Ґу Фейді підняв руку, немов хотів торкнутися щоки Су Яна.
Але, зрештою, він відвів руку назад, похитав головою і сказав: «Ні. У мене є свої обов'язки, як я можу бути таким безрозсудним?»
Сказавши це, він відступив на пів кроку, склав кулаки і сказав: «До побачення».
Су Ян ледь не задихнувся від такої різкої зміни настрою Ґу Фейді.
Розлючений, він стиснув зуби, не став церемонитися, раптово схопив Ґу Фейді за зап'ястя і повалив його на землю.
«Мей Шисань!» — наказав він. — «Зв'яжіть його!»
Ґу Фейді був приголомшений: «... Ти!»
Су Ян глузливо посміхнувся: «Не смій поводитися так, ніби тобі байдуже! Якщо я сказав, що врятую тебе, спробуй померти! Я ще не закінчив з тобою! Яка відповідальність... Хіба світ бойових мистецтв Центральних Рівнин не зможе обійтися без тебе протягом місяця? Я тобі кажу, Земля... цей світ обійдеться без будь-кого! Ти не можеш прожити хоча б раз для себе?»
Поки він говорив, Мей Шисань, який чекав цього моменту, швидко об'єднався з іншим Слугою-Квітів і міцно зв'язав Ґу Фейді.
Вони не просто зв'язали його. Мей Шисань ще й накинув мотузку на шию Ґу Фейді і шанобливо передав повідець Су Яну.
Су Ян мовчки дивився на повідець у руці.
Такий спосіб, наче собаку, був надто образливим для Ґу Фейді.
Він зітхнув, підійшов, розв'язав мотузку з шиї Ґу Фейді і прив'язав її до його пояса, перевіривши, наскільки вона міцна. Потім він усміхнувся Ґу Фейді і сказав: «Ти не втечеш. Просто підкорися цьому Святому Сину!»
Ґу Фейді весь час мовчав.
Його погляд був прикутий до Су Яна, майже жадібно, не відриваючись ні на мить.
Почувши запитання Су Яна, він довго мовчав, а потім, зрештою, скривив губи і посміхнувся: «... Добре».
Су Ян: «...»
Бідний хлопець, його, мабуть, отрута довела до божевілля, — подумав Су Ян.
Су Ян безпорадно похитав головою і наказав Мей Шисаню: «Коли вийдете з цієї печери, відправте загін до Павільйону Парячих Хмар і Малого Нефритового Павільйону, щоб дізнатися про місцезнаходження Пу Ліньюнь. Яким би чином ви це не зробили, приведіть її до Головного Вівтаря!»
Судячи з подальшого сюжету, Пу Ліньюнь могла нейтралізувати отруту Ґу Фейді, і це, здавалося, було пов'язано з якоюсь технікою. Хоча він досі не знав точного процесу нейтралізації отрути, краще було схопити її про всяк випадок.
Несподівано, Ґу Фейді, який щойно без опору дозволив себе зв'язати, раптом підскочив. Він з усієї сили штовхнув Су Яна плечем у стіну кам'яної кімнати і притиснув його до грудей.
Оскільки його руки були зв'язані за спиною, він міг лише притискатися до Су Яна. Їхні обличчя були майже поруч, і гнівне дихання Ґу Фейді обпікало обличчя Су Яна.
Його очі палали люттю, і він, стиснувши зуби, сказав: «Ти ще смієш зазіхати на Ліньюнь?! Ти... ти просто нерозсудливий!»
Мей Шисань та Слуги-Квітів підійшли, щоб відтягнути Ґу Фейді від Су Яна, і спробували натиснути на його коліна, щоб змусити його опуститися.
Ґу Фейді, природно, не підкорився і застосував внутрішню силу, щоб чинити опір. Але він ненароком активував отруту кривавих хробаків, і його обличчя одразу ж пополотніло. Він стиснув зуби, сухо кашлянув двічі, і, здавалося, був на межі того, щоб його змусили стати на коліна.
«Гей-гей, не ображайте його!»
Су Ян підійшов, обійняв Ґу Фейді і сердито сказав: «Я наказав вам зв'язати його, але не дозволяв принижувати... Ой! Чорт, Ґу Фейді, ти що, собака?!»
Ґу Фейді вп'явся зубами в шию Су Яна, виміщуючи свій гнів, нещадно залишивши слід від зубів.
Су Ян відштовхнув його і гнівно подивився на нього.
Ґу Фейді, здавалося, був ще більш розлючений, його ніздрі роздувалися, і він люто дивився, немов з його очей мав вирватися вогонь.
Су Ян, тримаючись за шию, подумки закотив очі.
Гаразд, ти хворий, хворому можна все, — подумав він.
Він терпляче переконував: «Добре, добре, ми не будемо хапати Пу Ліньюнь...»
У будь-якому випадку, він мав спочатку заспокоїти його, а потім віддати наказ Мей Шисаню, коли Ґу Фейді не буде чути.
Намагаючись заспокоїти його, Су Ян підійшов, щоб взятися за повідець.
Ґу Фейді наступив на мотузку ногою, не дозволяючи взяти її.
Су Ян посміхнувся, безпосередньо схопив Ґу Фейді за руку.
Ґу Фейді трохи пручався, але Су Ян обійняв його за руку і, напівтягнучи, напівведучи, вивів його з кам'яної кімнати.
Су Ян щасливо посміхнувся і сказав: «Ходімо, додому!»
Присутні члени Демонічної Секти: «...»
Раптом захотілося зрадити Секту.
На цього Святого Сина просто неможливо дивитися.
...
Залишивши двох членів Відділу Сливи в кам'яній кімнаті для вивчення слідів меча, залишених попередником, члени Демонічної Секти оточили Су Яна і рушили вперед по печері зі склепінням.
Отруйні змії на шляху вже були знищені. За менш ніж пів години вони дісталися до місця, де раніше спустили мотузки — звідси вже було видно замуровану стіну печери. Ця дивовижна печера тут закінчувалася. Якби не мотузки, знайти вихід було б дуже важко.
Тут чергували члени Демонічної Секти. Побачивши, що Мей Шисань не лише схопив Ґу Фейді, а й повернув Святого Сина, вони були дуже схвильовані і негайно вклонилися.
Слуги-Квітів з вершини печери опустили мотузкові драбини, і всі піднялися, залишаючи печеру.
Повернувшись на пустку, члени Демонічної Секти швидко привели коней. Су Ян помітив, що серед обраних чорних коней Демонічної Секти був один сніжно-білий скакун.
Білий кінь підняв голову, немов щось відчув, і двічі голосно форкнув у напрямку Су Яна та Ґу Фейді, намагаючись вирватися з рук Слуги-Квітів, який його тримав.
Ґу Фейді здивувався: «Ви знайшли Феілянь (Летючу Шовкову Стрічку)?»
Слуга-Квітів не звернув на нього уваги.
Су Ян запитав: «О? Його звуть Феілянь?»
Ґу Фейді кивнув.
Су Ян скривився і хитро посміхнувся: «Але я пам'ятаю, хтось казав, що подарує його мені?»
Ґу Фейді сказав: «Так, подарую тобі».
Слуга-Квітів, почувши їхню розмову, швидко відпустив поводи.
Феілянь підбіг до Ґу Фейді і потерся мордою об його обличчя. Руки Ґу Фейді були зв'язані, і він не міг його погладити, тому просто схилив голову, дозволяючи Феіляню тертися. Після того, як вони обмінялися ласками, Феілянь, здавалося, відчув знайомий запах поруч і з деяким здивуванням обнюхав плече Су Яна.
Су Ян, дивлячись на внутрішню сорочку, яка раніше належала Ґу Фейді, був безмовний.
«Феілянь — хоробрий кінь, він може пробігати тисячу миль на день навіть з двома вершниками», — сказав Ґу Фейді. — «Може, ми поїдемо разом?»
Су Ян скривився і сказав: «З якого дива цей Святий Син поїде з полоненим? Я поїду на розкішному коні сам!»
Сказавши це, він скочив на Феіляня, задоволено сів і повернувся до Мей Шисаня: «Ти візьми його, дивись, щоб не втік!»
Мей Шисань прийняв наказ, схопив мотузку на поясі Ґу Фейді і потягнув його.
Ґу Фейді спіткнувся на два кроки і ледь не впав. Він повернув голову до Су Яна, відкрив рота, але не сказав ні слова.
Погляд Ґу Фейді змусив Су Яна раптом згадати, як у кам'яній кімнаті Мей Шисань та Слуги-Квітів хотіли натиснути на голову Ґу Фейді, змушуючи його стати на коліна.
«Стривай!» — підсвідомо крикнув він.
Мей Шисань обернувся: «Святий Сину?»
Су Ян підняв руку, потер носа і праведно сказав: «Він має високі бойові навички. Якщо він вирветься, ви не зможете його стримати. Я сам його конвоюватиму».
Мей Шисань: «...»
Слуги-Квітів: «...»
Не думайте, що ми не бачимо, що Святий Син просто хоче скористатися службовим становищем!
Мей Шисань повернув Ґу Фейді, і Су Ян простягнув руку, щоб затягнути його на коня.
Спочатку він хотів посадити Ґу Фейді перед собою, але, враховуючи, що руки Ґу Фейді були зв'язані за спиною, це було б незручно. Тож він посадив Ґу Фейді за собою. Боячись, що коли кінь побіжить, Ґу Фейді не зможе триматися, Су Ян просто прив'язав мотузку, прикріплену до пояса Ґу Фейді, до власного пояса, зробив міцний вузол і задоволено поплескав його.
Дивлячись на дії Су Яна, Ґу Фейді нарешті зітхнув.
Він поклав підборіддя на плече Су Яна і тихо сказав: «Місяць чи півмісяця... Навіть якщо ти не знайдеш протиотрути, я радий бути твоїм полоненим».