Ґу Фейді справді не став більше розпитувати про те, чому Су Ян не впізнав дику цибулю, лише посміхнувся і трохи похитав головою, виглядаючи досить безпорадним.
Вони разом нарвали кілька пучків дикої цибулі. Ґу Фейді також впізнав ще одну їстівну рослину під назвою "піщане просо" і також назбирав її. Вони очистили їх від бруду в струмку і з'їли сирими.
Трава була не дуже смачною, холодною і без приправ, але, принаймні, насичувала.
«У цій печері багато води та трави, тому тут обов'язково заведуться комахи та гризуни, а гризуни приваблять змій», — сказав Ґу Фейді. — «Якщо нам пощастить зустріти змію, ми могли б її вбити і з'їсти».
Су Ян поперхнувся і запитав: «У нас обох немає кресала, як ми будемо їсти змію? Невже ти вмієш добувати вогонь тертям?»
Ґу Фейді подивився на Су Яна і посміхнувся: «Святий Син звик до розкоші, тому, природно, не їв зміїного м'яса сирим».
Су Ян був шокований: «Сирим?!»
Ґу Фейді замовк на мить і сказав: «Побачимо, коли зустрінемо. Ходімо».
Поївши, настав час продовжувати дослідження печери. Вони не могли просто сидіти в цьому місці, маючи воду і траву, і чекати смерті.
Не встигли вони пройти й кількох кроків, як у пишних кущах дикої цибулі пролунав шелест.
Ґу Фейді вихопив меч і розсунув траву. Змія сіро-білого кольору, завдовжки в п'ять-шість чи, швидко втягнула голову, щоб втекти. Ґу Фейді блискавично кинувся вперед і відрубав їй голову мечем.
Су Ян: «...»
Очевидно, що слова головного героя мають незвичайну силу. Щойно він подумав про змію, вона сама приповзла.
Він вперше побачив дику змію і з цікавістю підійшов ближче, щоб подивитися.
«Не чіпай», — сказав Ґу Фейді, швидко викопавши мечем невелику ямку в землі і закопавши туди голову змії.
На закінчення він сказав: «Це гадюка, вона отруйна. Навіть після відрубання голови вона все ще може вкусити, тому будь обережним».
Су Яну, чиї навички виживання дорівнювали нулю, залишалося лише кивнути. Він безпорадно спостерігав, як Ґу Фейді витягнув кинджал, зняв шкіру, випотрошив змію, промив її в струмку і нарізав на шматки.
«Скуштуєш?» — Ґу Фейді, обробивши змію, простягнув шматок Су Яну і посміхнувся: «Зміїне м'ясо ніжне, і сирим воно теж непогане на смак».
Су Ян мимоволі відступив на пів кроку.
Він, як перед запеклим ворогом, дивився на шматок зміїного м'яса і через деякий час сказав: «У цьому... у сирому м'ясі легко можуть бути паразити...»
Ґу Фейді не зрозумів: «Які паразити?»
Су Ян мовчав: «... Гу».
«Гу?» — Ґу Фейді підняв брову і посміхнувся: «Хоча Гу — це справді метод, який часто використовує Клан Привидів Е'ло, вони не вирощують Гу в зміях. Можеш не хвилюватися».
Су Ян: «...»
О, точно, як він міг забути, що це вигаданий світ уся. Жоден автор чи сценарист не був би настільки безтурботним, щоб прописувати в деталях, що в зміїному м'ясі є паразити.
Зрештою, якщо б головний герой потрапив у біду, змушений був їсти сире м'ясо і помер від паразитарної інфекції, це було б надто принизливо.
Але Су Ян все одно не наважувався їсти зміїне м'ясо сирим.
Він насилу зберіг гідність Святого Сина Демонічної Секти і знайшов виправдання: «Я... цьому Святому Сину вистачить і дикої цибулі. Їсти сире м'ясо та пити сиру кров — це надто дико, цей Святий Син не хоче бути таким».
Сказавши це, він відвів руки за спину, підняв голову і прийняв позу відчуженої гордості.
Ґу Фейді деякий час дивився на Су Яна з піднятою бровою, але врешті-решт не став наполягати. Він з'їв два шматки змії, а решту зв'язав зміїною шкірою і взяв із собою, плануючи з'їсти пізніше.
Наразі їхнім головним завданням було дослідити печеру, і вони не повинні були надто довго зволікати через їжу.
Однак, не минуло й чверті години, як Су Ян пошкодував, що не відмовив Ґу Фейді вбивати змію.
Су Ян, дивлячись на чотири-п'ять сіро-білих гадюк різної довжини, що повзали перед ними, відчув, як у нього мурашки біжать по шкірі.
Він підсвідомо сховався за Ґу Фейді і сказав: «Це вони прийшли помститися тобі за вбивство? Я знаю, що змії можуть відчувати запах. Вони, мабуть, відчули на тобі запах зміїного м'яса!»
Ґу Фейді: «...»
Ґу Фейді трохи подумав і відкинув шматок зміїного м'яса, який тримав у руці, подалі.
Зміїна зграя перед ними не рухалася, все ще насторожено дивилася на них, сичачи і висуваючи язики.
Су Ян нервово запитав: «Що, що робити?»
Ґу Фейді був серйозний, замислено сказавши: «Нічого не поробиш, треба їх усіх убити».
Су Ян все ще був наляканий: «Але що, якщо ти їх уб'єш... і прийде ще більше?»
Ґу Фейді витягнув меч і сказав: «Не хвилюйся, пустеля бідна, здобичі мало. Багато змій не з'явиться».
Цього разу, вбивши змій, Ґу Фейді не став знімати шкіру та м'ясо, а закопав усі зміїні трупи на місці. Після цього вони вирушили в дорогу знову.
Але менш ніж за півгодини Ґу Фейді осоромився.
Су Ян дивився на зміїну зграю перед собою і відчував себе живим мертцем.
Ґу Фейді примружив очі і сказав: «Щось не так».
Су Ян був розлючений: «Я теж знаю, що щось не так!»
Він хотів розвернутися і бігти, але це не відповідало б спокою, який мав мати Святий Син Демонічної Секти. Тому він змусив себе виглядати спокійним і тремтячим голосом сказав: «Кажуть, змії пов'язані з безсмертними, і вони також є духами-захисниками. Ти вбив їхніх родичів, і вони, звичайно, прийшли помститися...»
Ґу Фейді насмішкувато засміявся і сказав: «Я думаю, що це не щось містичне, а чиїсь підступи».
Су Ян запитав: «Що тепер робити? Ти знову будеш пробиватися?»
Ґу Фейді замовк на деякий час і сказав: «Змій забагато. Ми тимчасово відступимо і відпочинемо одну ніч. Вночі в пустелі холодно, і змії стануть повільними. Завтра вранці, поки не стало жарко, ми прийдемо і знищимо цих отруйних змій. Я хочу подивитися, що ті люди, які підкинули стільки отруйних змій сюди, і які мали наміри зробивши це».
Вони швидко домовилися про тимчасовий стратегічний відступ.
Повернувшись до щілини, де вони могли в будь-який момент утекти з печери та сховатися в крижаній підземній річці, Су Ян нарешті зітхнув з полегшенням і сів, притулившись до стіни біля щілини.
Ґу Фейді жартівливо запитав: «Ти боїшся змій?»
Су Ян випнув шию і не зізнався: «Як цей Святий Син може боятися таких маленьких істот! Якщо б... якщо б я випадково не загубив меч, я б теж убивав їх одного за одним!»
— Його меч випав, коли він пронизав серце того воїна Брами Безмежжя. Тоді він був поранений і не мав часу його шукати. Тепер він не знав, де той меч.
Почувши це, Ґу Фейді знову посміхнувся. Він зняв кинджал з пояса, потримав його разом зі своїм довгим мечем і простягнув меч Су Яну.
Він сказав: «Візьми його. Коли в руці є зброя, на душі спокійніше».
Су Яну було трохи незручно: «А ти?»
Ґу Фейді сказав: «Одного кинджала достатньо».
Потім він додав: «Можливо, ти не зможеш використовувати моїм мечем техніки "Меча Розквітаючого Лотоса" і "Секрет Летючої Квітки", але "П'яний Удар Червоної Сливи" зможеш».
Су Ян, тримаючи меч Ґу Фейді, кивнув.
Ґу Фейді сперся на кам'яну стіну, піднявши голову до неба, яке виднілося крізь щілину в стелі печери.
Су Ян уважно обдумав слова Ґу Фейді і мусив визнати, що його припущення було дуже розумним.
Пустеля бідна. Якби не відповідні умови в цій печері, тут не виросло б стільки рослин. Через дефіцит рослинності мало дрібних травоїдних тварин, і без здобичі тут не мало б бути такої великої зграї хижаків — ні люди, ні змії не змогли б вижити без їжі.
Крім того, восени в пустелі великі перепади температури між днем і ніччю. Холод вночі є смертельним для холоднокровних тварин, як-от змії. Їм потрібно лише дочекатися ночі, коли температура впаде, і активність змій буде обмежена, а деякі, можливо, навіть замерзнуть.
Дивно, про що думали ті люди, які підкинули сюди змій, невже вони не врахували цього?
... Ні, зачекай.
Гадюки отруйні.
Якщо не бути обережним і отримати укус, у цій бідній пустельній печері це означало б неминучу смерть!
«Мені здається...» — Су Ян насупився. — «Це схоже на пастку?»
Ґу Фейді легко засміявся: «Ти тільки зараз це зрозумів?»
Су Ян скосив на нього очі: «Я не ідіот!»
Ґу Фейді серйозно сказав: «Я підозрюю, що вся інформація про гробницю Святого Меча була сфабрикована Кланом Привидів Е'ло і навмисно розкрита світові бойових мистецтв Центральної Рівнини. Однак я не можу розгадати їхній намір, чому вони навмисно заманили нас у цю печеру».
Су Ян не зрозумів: «Вони навмисно заманили нас сюди?»
Ґу Фейді кивнув: «Та величезна сітка в річці була, по суті, розумною пасткою. Якби ми потрапили в неї, нас би неминуче захопив Клан Привидів Е'ло. Якщо б ми не хотіли потрапити в неї, ми обов'язково вибрали б плисти за течією і потрапити сюди. Спочатку я думав, що вони не знали, що в цій печері є щось особливе, але тепер, побачивши змій, я підозрюю, що вони навмисно дозволили нам знайти це місце».
Су Ян сказав: «Можливо, вони просто знали, що за цією печерою є вихід, тому й підкинули змій, щоб ми не змогли вибратися живими?»
Ґу Фейді так не думав.
«Змії бояться холоду. Будь-яка людина, яка хоч трохи знає про них, не буде сидіти склавши руки, і врешті-решт знайде спосіб розв'язати проблему зі зміями», — сказав він. — «Роль змій лише в тому, щоб виснажити наші бойові сили та ліки, а також виграти час».
Су Ян мусив визнати, що в контексті світу уся припущення Ґу Фейді було дуже логічним.
«Тоді що робити?» — запитав він. — «Грати за їхнім сценарієм?»
Ґу Фейді посміхнувся: «Оскільки ми вже в пастці, що нам ще залишається? Ми можемо лише грати за їхнім сценарієм і діяти по ситуації. Щойно ми виберемося звідси, я мушу негайно повідомити про це батькові, щоб він розслідував діяльність Клану Привидів Е'ло».
Ця частина сюжету не була в сценарії Святого Сина Демонічної Секти, і Су Ян не знав, що про це сказати.
Він трохи помовчав і вирішив не говорити більше, а натомість сів, схрестивши ноги, і продовжив медитувати, лікуючи свої рани.
— До настання ночі було ще далеко.
Хоча перебування наодинці з Ґу Фейді не було ніяковим, але оскільки в них не було багато спільних тем для розмови, краще було практикуватися, ніж вести незручну бесіду.
Ґу Фейді довго дивився на профіль Су Яна, який закрив очі, щоб медитувати, потім відвів погляд і несвідомо потирав свій лівий наруч, думаючи про щось.
...
Сонце схилялося до заходу, наставали сутінки.
Су Ян відкрив очі після медитації і побачив, що в печері вже темно.
Щілина в стелі печери не могла забезпечити достатнього освітлення для всієї печери. Можна було уявити, що навіть якщо цієї ночі буде ясне небо і повний місяць, у печері все одно буде непроглядна темрява.
«Прокинувся?» — пролунав поруч голос Ґу Фейді. — «Як твої рани?»
Су Ян сказав: «Мені краще. Я піду обмиюся, а потім я буду чергувати, а ти теж відпочинь».
Сказавши це, він підійшов до струмка, у темряві роздягнувся і, користуючись майже зниклим світлом, обмив бруд і піт навколо рани.
Його тіло дуже швидко загоювалося. Минув лише день, а рана вже затягнулася і покрилася скоринкою, і біль майже зник. Раніше він також отримував поранення під час спарингів у Малому Нефритовому Павільйоні, але тепер не залишилося навіть шраму. Су Ян зітхнув: справді, тіло у вигаданому світі не таке, як у звичайних людей.
Швидко обмившись, Су Ян виправ свій одяг і висушив його внутрішньою силою. Його внутрішня сила тепер була не такою холодною, як раніше, коли він тільки отримав Крижану сутність Холодного Озера, тому сушити одяг і волосся було дуже зручно.
Коли він повернувся до кам'яної стіни, стало ще темніше.
Су Ян сів поруч із Ґу Фейді, але міг розрізнити лише невиразний силует.
Він посміхнувся: «Я буду чергувати, можеш спокійно медитувати».
Через деякий час Ґу Фейді сказав: «... Я не буду медитувати, я трохи посплю».
Су Ян здивувався і не міг не пожартувати: «Що? Молодий Герой Ґу, який так наполегливо займається, теж хоче іноді полінуватися?»
Ґу Фейді знову довго мовчав.
Через деякий час він тихо пробурмотів, ніби до себе: «Не можу зосередитися».