Через два дні пополудні Су Ян та його люди дісталися великої оази в пустелі Гобі.
Ця оаза розташовувалася в низині пустелі, оточеній кам'яними берегами заввишки близько шести метрів.
Посеред низини було глибоке синє озеро, вдвічі більше за ту маленьку водойму, яку вони бачили раніше. Воно мало довгасту форму, нагадуючи величезний вербовий листок. Місцеві називали його Озером Вербового Листка. Береги озера були вкриті густою рослинністю, що заповнювала всю невелику низину, яскраво зеленіючи та випромінюючи життєву силу.
Оаза Озера Вербового Листка була найбільшою оазою в цій пустелі, окрім головного штабу Демонічної Секти. Оскільки головний штаб Демонічної Секти був прихований за густиною «Міста Диявола», Озеро Вербового Листка стало єдиною великою оазою, видимою на картах Цзянху та навіть імперського двору, і було обов'язковою зупинкою для торгових караванів, що прямували на Захід.
Тому тут були зведені заїзд та стайні.
Наразі біля озера нікого не було, але у дворі з глиняними стінами, прихованому за зеленими деревами, стояло два коні, що свідчило про те, що тут уже хтось був.
Мей Шисань підійшов і запитав: «Святий Сину, чи варто провести розвідку?»
Су Ян насупив брови, пригадавши, що в сценарії справді був такий епізод, і сказав: «Не треба, йдемо прямо туди».
Якщо він не помилявся, в цій оазі його мали спровокувати кілька гарматних м'яс. Після того, як він їх здолає, з'явиться Ґу Фейді.
Так, знову Ґу Фейді вступає в гру, щоб «врятувати» ситуацію.
Цей сценарій, мабуть, був створений, щоб відповідати назві «Заклятий Ворог», постійно організовуючи їхні зустрічі — і кожного разу він був тим, хто ображав, а Ґу Фейді — тим, хто рятував. Сценаристу, здавалося, це не набридало.
Закінчивши свої внутрішні докори, Су Ян сів на коня і спустився до низини по схилу кам'яного берега. Передавши коней Слугам-Квітів, щоб напоїти їх, він, Мей Шисань та інші увійшли до невеличкого глиняного двору заїзда.
Мабуть, почувши, що хтось прийшов, з будинку вийшли двоє дужих чоловіків. Су Ян збирався привітатися, але побачив, що обидва чоловіки спочатку здригнулися, а потім вирази їхніх облич різко змінилися.
Один із них гидливо скривився і холодно сказав: «Люди Демонічної Секти, як ви смієте зазіхати на спадок нашого Святого Меча Центральної Рівнини?»
Почувши це, Су Ян підняв брову.
Це був класичний сценарій для гарматного м'яса. Схоже, цього разу сюжет не розвалився, адже його спровокували тими самими репліками, що і в сценарії.
Тому він із задоволенням прийняв позу Святого Сина Демонічної Секти, викривив усмішку і зловісно сказав: «О? Якщо він Святий Меч Центральної Рівнини, то чому його спадок має бути тут, у пустелі Гобі, на задньому дворі моєї Секти?»
Здоровило навпроти задихнувся, підняв підборіддя і сказав: «Святий Меч свого часу заглибився в пустелю і, мабуть, тут загинув. Ми обов'язково повинні повернути його спадок на Центральну Рівнину!»
Су Ян усміхнено витягнув тонкий меч із-за пояса і повільно рушив до них, запитуючи: «...Повернути на Центральну Рівнину, чи повернути до свого клану, щоб привласнити наодинці?»
Почувши недобрий тон Су Яна, обидва чоловіки звузили очі і одразу витягли свої мечі.
«Ти, малий, говориш нісенітниці!» — вигукнув він у гніві. — «Дідусь сьогодні має намір усунути лихо для Центральної Рівнини і пригасити ваш запал Демонічної Секти!»
Су Ян струснув зап'ястям, підняв меч і, навіть не використовуючи жодної техніки меча, а лише активувавши внутрішню енергію, відбив удар меча, спрямований на його голову.
Сталь задзвеніла. Після трьох-чотирьох ударів Су Ян обкрутив мечем зап'ястя здорованя. Від болю той не зміг утримати меч.
Він відступив на кілька кроків, дивлячись на меч, що впав, з повним шоком: «Хто ти такий?!»
Су Ян розвеселився: «Тільки зараз згадав, що треба спитати, хто я? Хіба не пізно?»
Почувши це, здоровань обмінявся поглядами зі своїм товаришем.
Той одразу ж голосно крикнув якесь незрозуміле чорне слово. Миттєво з будинку вискочило ще вісім високих чоловіків.
Вони, очевидно, поділяли думку попереднього здорованя. Побачивши людей Демонічної Секти, вони одразу почали обурливо лаятися.
У Су Яна боліла голова від лайки, і він не хотів із ними сперечатися. Він кинувся вперед і почав атакувати, немов рубаючи гарбузи та овочі, особисто зваливши всіх на землю.
Він не завдавав їм серйозних травм, лише поранив і приголомшив їх, а потім зв'язав і заткнув їм роти. Він наказав Мей Шисаню розібратися з ними.
Мей Шисань кивнув, взяв кількох Слуг-Квітів та вивів усіх безпорадних мандрівних воїнів із заїзду, невідомо куди.
Су Ян увійшов до заїзда і побачив, що там залишилося багато багажу та сухого пайка цих здорованів. Він не взяв нічого, лише склав їх у кутку кімнати, щоб звільнити місце для себе та людей Секти.
Раптом він відчутно вловив якісь ненормальні звуки. Здавалося, хтось лаявся, хтось благав про пощаду, а потім все дивним чином припинилося і зникло, створюючи зловісну атмосферу.
Су Ян насупив брови. Він уже простягнув руку, щоб взяти свій багаж, але його пальці раптом завмерли.
Він згадав цю частину сюжету.
У сценарії Святий Син Демонічної Секти прибуває до Оази Озера Вербового Листка, де його провокують гарматні м'яса. Не в змозі стримати гнів, він починає вбивати.
Лише після того, як він вирізав усіх у заїзді оази, Ґу Фейді прибуває з запізненням. На той час береги Озера Вербового Листка вже були вкриті трупами та залиті кров'ю. Це і стало причиною, чому Ґу Фейді був неймовірно розлючений і розпочав масштабну битву з людьми Демонічної Секти.
Саме через цю битву Ґу Фейді був поранений об'єднаними силами Демонічної Секти в оазі, що призвело до пізнішого сюжету, де він не зміг протистояти Су Яну і разом із Пу Ліньюнь був скинутий у прірву.
Подумавши про це, обличчя Су Яна миттєво зблідло. Він не став збирати свій багаж, а одразу ж активував "Крок, що плекає квіти" і швидко вибіг із дверей заїзду.
Не минуло й п'ятнадцяти хвилин, як оаза біля Озера Вербового Листка перетворилася на пекло.
Ті дужі мандрівні воїни були міцно прив'язані до дерев і вже не дихали. На їхніх тілах були смертельні рани: когось пронизали гострим предметом у серце, комусь перерізали горло, пустивши кров. Десять чоловіків, які щойно були живі та голосно лаялися, тепер лежали мертві, окрім одного, того, хто першим зіткнувся із Су Яном. Він все ще чіплявся за життя під ножем Мей Шисаня.
Він не благав про пощаду. Його очі, звернені на Су Яна, були сповнені люті, червоні, ніби ось-ось закрапає кров.
«Собача Демонічна Секта...» — просичав він, спльовуючи кров, лаючись. — «...Ви, негідники, які не здохнуть своєю смертю... Що ви... за... хоробрість показуєте...»
Су Ян дивився на сцену перед собою. Його ніздрі заповнював запах крові, і йому раптом запаморочилося в голові.
Він ледве стримав блювотний рефлекс, заплющив очі й змусив себе промовити: «...Шисань, досить!»
Мей Шисань різко витягнув кинджал, який щойно встромив у плече воїна, і повернувся, кивнувши: «Святий Сину».
«Ти...»
У Су Яна перехопило горло, він ледве міг говорити.
Тільки зараз він по-справжньому відчув, яким світом була книга «Заклятий Ворог».
Досі «Уся» фон для нього був лише чином мандрівного воїна, що вершить правосуддя. Якими б гарячими не були описи в сценарії, якими б кривавими не були сцени на знімальному майданчику, вони ніколи не викликали такого шокуючого, майже до тремтіння душі, впливу.
Але тепер... люди померли.
Ці люди не зникнуть, як порожні слова на сторінці, коли її перегорнеш. І не підведуться, неушкоджені, як масовка після зйомки сцени.
У голові Су Яна стояв дзвін. На якийсь час він не міг ні про що думати.
Мей Шисань підійшов: «Святий Сину, ваш підлеглий намагався вивідати місце розташування карти гробниці Святого Меча. Прошу вас не хвилюватися».
Су Ян оговтався, здригнувся і знову відкрив рот, але не міг вимовити жодного слова.
Він навіть забув, що мав говорити згідно зі сценарієм.
Чоловік усе ще лаявся. Хоча його дихання було слабким, він наполегливо викрикував усілякі огидні образи та прокляття.
У цей момент здалеку долинув тупіт копит, який швидко наближався до кам'яного берега долини.
Люди Демонічної Секти негайно зайняли оборонну позицію, захищаючи Су Яна в центрі.
Мей Шисань глянув на Су Яна, який стояв приголомшений, і прийняв рішення. Він швидко встромив кинджал у серце здорованя, який усе ще лаявся!
Су Ян з жахом вигукнув: «Шисань!!!»
Прокляття чоловіка обірвалося. Він витріщив очі, кілька разів смикнувся і повис на дереві, нерухомий.
Мей Шисань обернувся, став на коліна перед Су Яном і сказав: «Якщо хтось прийде рятувати, залишити його живим було б бідою. Ваш підлеглий діяв самовільно, прошу Святого Сина покарати мене».
У той самий час, на високому кам'яному березі з'явився білий кінь, який стояв спиною до сонця, утворюючи силует.
На коні сидів чоловік у місячно-білому одязі, з обличчям, закритим шовковою хусткою. Були видні лише його очі, чорні, як туш, і блискучі, як зірки, але вони були приховані в тіні, і їхній вираз був незрозумілий.
Рудий і жовтий коні прибули поруч із ним, несучи чоловіка та жінку, також із закритими обличчями. За ними вишикувалися більше десятка охоронців в однаковому одязі на високому кам'яному березі.
Су Ян приголомшено дивився на прибульців.
Погляд Ґу Фейді пробіг по землі, залитій кров'ю, і трупах. Зрештою, він зупинився на блідому обличчі Су Яна. Його очі були наповнені повною тишею.
Сюй Юньчжань, побачивши цю сцену, схожу на пекло, і людину, яка стояла посеред цього, здавалося, не забруднившись, різко стиснув зіниці.
Він міцно стиснув поводи, його суглоби побіліли. Він стиснув зуби і запитав глухим голосом: «Це... ти зробив?»
Су Ян спробував зібрати свої думки, але не знав, що відповісти.
Ця пекельна сцена не була його наміром, але він справді віддав наказ «вивести і розібратися» Мей Шисаню, дотримуючись сценарію.
Просто він неправильно оцінив межу моралі Слуг-Квітів Демонічної Секти, і своїми діями спричинив цей непоправний наслідок.
Побачивши мовчання Су Яна, Сюй Юньчжань розлютився: «Я справді не очікував... що ти вчиниш так! Я справді... помилився в тобі!»
Су Ян скривив губи і насмішкувато засміявся, нарешті згадавши кілька реплік: «Ви, люди Центральної Рівнини, завжди так думали про нас, людей Демонічної... Святої Секти. Звідки взялося "помилився"?»
Почувши це, Сюй Юньчжань настільки розлютився, що мало не витягнув свій меч.
Але Ґу Фейді притиснув його зап'ястя долонею.
Повітря було просочене запахом крові. Су Ян все важче стримував нудоту.
Він із зусиллям повернув голову і сказав Мей Шисаню: «Тут... надто брудно, я не можу залишатися. Розбийте табір на протилежному березі озера ввечері».
Сказавши це, він різко обернувся, прикриваючи рот рукою, і, активувавши "Крок, що плекає квіти", за кілька стрибків зник у чагарниках оази.
Сюй Юньчжань розлючено сказав: «Фейді, не зупиняй мене, я спущуся і повбиваю всіх цих демонічних виродків!»
Ґу Фейді сказав глухим голосом: «А як щодо нього? Ти теж його вб'єш?»
Сюй Юньчжань скрипнув зубами: «Якщо він так вчинив, то я... я як... я...»
Не змігши вимовити жодної погрози, Сюй Юньчжань з силою встромив свій меч, який витягнув наполовину, назад у піхви. Він похмуро сидів на коні, мовчки.
Ґу Фейді дивився на людей Демонічної Секти в долині. Побачивши, що вони швидко збирають речі, ведуть коней і відступають від заїзду, він повів своїх людей униз.
Він наказав охоронцям зняти трупи мандрівних воїнів із дерев і вивезти їх із оази, щоб належним чином поховати десь у пустелі. Потім він оглянув їхній багаж і встановив, що ця група належала до грубої банди з Селища Вуцзя на Центральній Рівнині.
«Вони не були хорошими людьми, стільки невинних людей загинуло від їхніх рук за ці роки. Тобі стало легше?»
Ґу Фейді показав докази Сюй Юньчжаню, намагаючись заспокоїти свого найкращого друга: «До того ж, ти стільки років мандруєш Цзянху, ти повинен знати, що ми... Павільйон Парячих Хмар і Вілла Тисячі Кленів, теж не такі вже й чисті... Міжусобиці, навіть використання імперським двором, завжди супроводжувалися кровопролиттям».
«Я теж був імпульсивний. Побачивши його таким невинним у тій ситуації, я...»
Слова обірвалися. Сюй Юньчжань гірко посміхнувся: «Я, очевидно, старший за тебе, але мені все ще доводиться, щоб ти мене втішав. Я справді старію і деградую».
Ґу Фейді глянув на Хо Ін, яка чистила свого коня біля стайні, і тихо сказав: «Те, що ти втрачаєш рівновагу, коли йдеться про нього, цілком зрозуміло».
Зробивши паузу, він запитав: «Ти досі... так піклуєшся про нього?»
Сюй Юньчжань зітхнув: «Оскільки я одружився, Ін-нян — це та, до кого я повинен бути відданим. Я не повинен думати про інше. Тим більше... це було лише дитяче захоплення».
Ґу Фейді помовчав, потім підняв руку і поплескав Сюй Юньчжаня по плечу.