«Оскільки всі зібралися, ми піднімемося на гору. Старійшино Ці, Ван Ке відходить».
Сказавши це, чоловік середнього віку, який вів групу, вклонився Старійшині Ці та повернувся, щоб піти.
Молоді герої пішли за ним, піднімаючись на гору кам'яною стежкою, і кожен ледве стримував своє хвилювання.
Кроки Ґу Фейді були трохи нерішучими, він востаннє озирнувся на ті щільно зачинені двері.
Пу Ліньюнь здивовано запитала: «Старший Брате, ходімо?»
Ґу Фейді стиснув зуби, знову стиснув кулаки, вагався ще кілька секунд, а потім, нарешті, повернув голову, збираючись йти.
«О, юнаки...»
Старійшина Ці, який дрімав біля дверей фермерського будинку, раптом заговорив.
Чоловік середнього віку, хоча вже відійшов на деяку відстань, одразу зупинився, почувши ці слова, повернувся до старого і шанобливо запитав: «Старійшино Ці хоче щось іще наказати?»
Старий не звернув на нього уваги. Він лише, не розплющуючи очей, повільно сказав: «...Юнаки. Іноді одне рішення може дати вам перевагу на короткий час... Але в наступні дні, щоразу, коли ви згадуватимете цю мить мовчання, вона перетвориться на шип, що застрягне у вашому серці, і ви ніколи не зможете його витягнути. Якщо в учня бойових мистецтв порушено душевний спокій, це може сильно перешкоджати його прогресу у вдосконаленні внутрішніх технік».
Ґу Фейді раптом підвів очі й подивився на старого.
Але старий замовк, не сказавши більше жодного слова.
Чоловік середнього віку не поспішав йти. Він стояв на кам'яних сходах з незворушним обличчям, дивлячись на цих двадцять з чимось молодих героїв, чекаючи, поки дитина, на яку вказав Старійшина Ці, сама вийде вперед.
Старійшина Ці перебував у Малому Нефритовому Павільйоні невідомо скільки років, але завжди здавався байдужим до світських справ. Те, що він вирішив заговорити, свідчило про те, що дитина, ймовірно, мала надзвичайний хист, і старий не міг спокійно дивитися, як вона збивається зі шляху, тому вирішив дати пораду.
Ґу Фейді опустив повіки, його щелепи стискалися, а потім розслаблялися, і знову стискалися. Через мить він різко заплющив очі, а коли розплющив, у них була повна рішучість.
Він повернувся обличчям до старого перед фермерським будинком, склав руки в поклоні й сказав: «Дякую за пораду, шановний старійшино!»
Потім він повернувся до чоловіка середнього віку, що стояв на схилі, опустив голову і сказав: «Пане, насправді у дворі є ще один молодий герой, який дуже старанно тренується. Я бачив, як він займався у дворі перед тим, як ліг спати, і він повернувся відпочивати лише тоді, коли я прокинувся вранці. Ймовірно... те, що він не зміг встати до початку години Чень, сталося через його надмірну старанність минулої ночі».
Брови чоловіка середнього віку трохи піднялися, і він усміхнувся: «О? Хто ж цей юнак?»
Ґу Фейді сказав: «Це... Святий Син Демонічної Секти, молодий герой Су».
Щойно він це сказав, молоді герої на схилі одразу заметушилися.
Пу Ліньюнь стурбовано вигукнула: «Старший Брате! Що ти таке говориш!»
Сюй Юньчжань теж нахмурився і запитав: «Фейді, це правда?»
Ґу Фейді, незважаючи на підозрілі погляди, спокійно кивнув.
«Він тренувався у дворі відтоді, як місяць був високо в небі, і відпочив лише на світанку», — кажучи це, його щоки трохи почервоніли, він опустив повіки і з труднощами промовив: «Фейді соромно, що він хотів це приховати...»
«Юнацька натура — неминуче помилятися», — усміхнувся чоловік середнього віку. — «Зізнатися у помилці і виправити її — це найбільше благо».
Ґу Фейді підняв голову і безстрашно подивився на чоловіка середнього віку, кажучи: «Фейді розуміє».
Чоловік середнього віку знову усміхнувся і сказав: «Однак, якщо ти зробив помилку, навіть якщо ти її визнав, покарання не можна уникнути. Ти маєш якісь заперечення?»
Ґу Фейді ще не встиг відповісти, як Пу Ліньюнь занепокоєно вигукнула: «Пане! Фейді не мав наміру приховувати. Якщо говорити про помилку, то це ви, пане, сказали, що лише ті, хто був у дворі до початку години Чень, мають право пройти».
Сюй Юньчжань стояв осторонь і хотів закрити рота Пу Ліньюнь, але не наважився зробити це в присутності чоловіка середнього віку, лише міцно смикнув Пу Ліньюнь за рукав.
Проте Пу Ліньюнь не звернула на це уваги і продовжила: «Навіть якщо той демон... молодий герой Су старанно тренувався вночі, він все одно не прокинувся до початку години Чень! Я вважаю, пане, ви не повинні карати Фейді, а просто послати когось запросити молодого героя Су вийти».
Чоловік середнього віку суворо подивився на Пу Ліньюнь.
Хоча в її очах промайнуло хвилювання, вона не відвела погляду, а мужньо зустріла його погляд.
Чоловік середнього віку раптом розсміявся і сказав: «Ти досить смілива, не побоялася мені суперечити, щоб захистити свого товариша. У цьому є запал справжньої героїні».
Пу Ліньюнь зраділа, почувши це, бо його слова не звучали як докір.
Однак чоловік середнього віку продовжив: «Проте, він не може уникнути покарання».
Пу Ліньюнь: «Але, пане...»
«Ґу Фейді, я наказую тобі особисто піти і запросити Су Яна вийти з кімнати».
Чоловік середнього віку проігнорував Пу Ліньюнь і прямо звернувся до Ґу Фейді.
Ґу Фейді спочатку здивувався, але потім склав руки в поклоні й відповів: «Слухаю».
Він без вагань повернувся і попрямував до фермерського будинку.
Фан Сі вигукнув: «Гей, той...» — Він повернув голову до чоловіка середнього віку і запитав: «Чи можу я піти з ним? Су Ян мій друг, тому...»
Чоловік середнього віку, не змінюючи виразу обличчя, сказав: «Це покарання для Ґу Фейді. Іншим не втручатися».
Фан Сі скривився, мовчки опустив голову і більше нічого не сказав.
Ґу Фейді зайшов на подвір'я фермерського будинку, під пильними поглядами всіх молодих героїв, що оточили його, підійшов до дверей кімнати, де жив Су Ян, і легенько постукав.
Су Ян насправді вже не спав і чув усю розмову між Ґу Фейді та чоловіком середнього віку на схилі. Хоча він не очікував, що його нічне безсоння і тренування побачать Ґу Фейді та старий, він все одно мав пройти це випробування за сценарієм, тож уже збирався виходити.
Проте, він зіткнувся з несподіваною проблемою.
Дивлячись на плутанину зі своїм одягом у руках, Су Ян не міг не закотити очі.
Він тепер трохи шкодував, що вночі вийшов потанцювати, і дуже шкодував, що, повернувшись, з відчаю скинув увесь одяг і заліз під ковдру.
Одяг Демонічної Секти був надзвичайно складним, складаючись із трьох шарів, і скрізь були стрічки й тасьми для створення повітряного образу. Хоча стародавні костюми на знімальному майданчику здавалися пишними, насправді халати та пояси кріпилися на липучках і гачках. Коли він щойно перевтілився, поруч був Слуга-Квітів, і, за винятком простої білизни, увесь цей складний верхній одяг допомагав йому одягати слуга.
Тепер, коли нікого поруч не було, Су Ян зрозумів, що він, відомий у всьому світі Святий Син Демонічної Секти, перетворився на безпорадну дитину!
У двері знову постукали, і за ними почувся голос Ґу Фейді:
«Молодий герой Су, це Ґу Фейді, я прийшов запросити вас...»
«Я знаю. Я чув все, що ви щойно сказали», — нарешті, Су Ян безпорадно відповів. — «Але у мене тут невелика проблема, почекай трохи».
Сказавши це, він подумав і додав: «А, якщо можеш попросити Фан Сі прийти мені допомогти, буде краще».
Су Ян знав, що люди в Малому Нефритовому Павільйоні, без сумніву, мають гострий слух, і чоловік середнього віку точно почув його слова.
І справді, наступної миті чоловік середнього віку сказав: «Ґу Фейді, піди подивися, яка допомога потрібна Су Яну. Якщо ти допоможеш йому, твоє покарання буде зараховано».
Су Ян: «...» — Ні, чоловіче, ти чому не дотримуєшся логіки?
Його такий вигляд побачить Ґу Фейді — це покарання для Ґу Фейді чи для нього?!
Ґу Фейді знову постукав і запитав: «Я можу зайти?»
Су Ян кинув одяг, що був у нього в руках, на ліжко й потер лоба.
Повагавшись, він міг лише погодитися: «...Гаразд, заходь».
Щойно Ґу Фейді відчинив двері, він побачив Су Яна, який стояв перед ліжком з розпатланим волоссям, одягнений лише у внутрішню білизну.
Внутрішня білизна Демонічної Секти була схожа на напіврукавний топ, повністю відкриваючи його передпліччя, а низ був довгими штанами з білого шовку, які були ледь прозорими, крізь тканину ледь проступав колір шкіри.
На думку Су Яна, цей одяг був досить скромним, але в очах Ґу Фейді це було майже те ж саме, що й бути повністю голим.
Обличчя Ґу Фейді на мить побіліло, а потім його щоки різко почервоніли. Він прошепотів: «Ти, ти... ти...!»
Він довго не міг вимовити нічого зв'язного.
Су Ян був збентежений його реакцією. Він активував внутрішню силу, передаючи голос прямо у вухо Ґу Фейді: «Цей одяг надто складний. Раніше мені допомагав Слуга, а сам я... не вмію його одягати».
Ґу Фейді: !!!
Чоловік середнього віку, що стояв зовні, схрестивши руки з серйозним обличчям, раптом поперхнувся власною слиною і почав сильно кашляти.
Борода старого, який дрімав біля фермерського будинку, дивно затремтіла, наче він щосили стримував сміх.
Су Ян підібрав із купи одягу на ліжку тонку шовкову накидку, накинув її на себе і передав голос: «Просто скажи мені, як це одягати, тобі не потрібно мені допомагати особисто».
Він розумів, що змусити Ґу Фейді одягати його було б майже рівнозначно приниженню Ґу Фейді. У нього не було такої схильності до самогубства, і до того ж цього не було у сценарії, тож він мав намагатися уникати зайвого контакту.
Почувши слова Су Яна, Ґу Фейді відчув полегшення. Він передав голос, підказуючи Су Яну, як знайти приховані зав'язки в одязі та правильно одягнути цей складний, майже як церемоніальний, одяг.
Після тривалих зусиль Су Ян нарешті розмістив усі численні шматочки тканини на своїх місцях і зняв усі зайві, чисто декоративні стрічки й шнури, які йому були непотрібні. Лише тоді він полегшено зітхнув.
Він не втримався, щоб не поскаржитися Ґу Фейді: «Яка ж це морока. На мою думку, проста бавовняна туніка була б набагато кращою!»
Сказавши це, він поворушив своїм довгим волоссям і ненароком зірвав наполовину зав'язану стрічку.
Су Ян: «...»
Ґу Фейді: «...»
Су Ян подивився на червону стрічку, що впала на підлогу, трохи подумав і сказав: «Байдуже, хай буде розпущене. Ми занадто довго затрималися, треба йти».
Він справді не міг впоратися з цим довгим волоссям і вирішив більше не намагатися.
Су Ян повернувся, щоб забрати свій клунок з ліжка, і тут побачив, як Ґу Фейді підійшов і підняв з підлоги його вогняно-червону стрічку для волосся.
Ґу Фейді мовчки простягнув стрічку Су Яну, опустивши повіки, на обличчі не було жодних емоцій.
Су Ян подивився на мовчазного і слухняного юнака і раптом відчув, що ця дитина досить мила.
Зрештою, яким би сильним не був Ґу Фейді, зараз він був лише шістнадцятирічним юнаком. У сучасному світі він був би лише старшокласником, у найактивнішому, але ще юному віці.
Су Ян підсвідомо почав відчувати себе старшим і поблажливішим. Він простягнув руку, взяв стрічку від Ґу Фейді і усміхнувся: «Дякую».