Фан Сі на мить замовк, але потім знову усміхнувся, його обличчя розпливлося в радісній посмішці: «Дякую за похвалу, Святий Сину!»
Тепер настала черга Су Яна мовчати.
Він подумав: Хоча Фан-ер перетворився з комічного персонажа на вродливого смуглявого хлопця, але його прислужницькі якості, схоже, не змінилися.
Хоча це не відповідало сюжету, але оскільки він уже з'явився, Су Ян не міг ігнорувати свого головного прислужника, тому він усміхнувся Фан Сі у відповідь.
Перед воротами Малого Нефритового Павільйону через появу Фан Сі та дивну поведінку Су Яна, галаслива атмосфера раптом трохи стихла. Усі розділилися на невеликі групи з друзями та знайомими, перестали турбувати Ґу Фейді й тихо чекали, поки зберуться всі учасники відбору.
Лише коли сонце почало схилятися до заходу, дівчина в білому, яка цілий день читала, спершись на кам'яний стовп, нарешті випрямилася, згорнула книгу в руці і своїми дещо розгубленими очима оглянула всіх присутніх.
«Шістдесят шість нефритових дзвіночків зібрано, почнемо перше випробування», — тихо сказала вона. — «Герої з нефритовими дзвіночками можуть підійти і завдати мені удару своєю внутрішньою силою. Я оціню, чи маєте ви право увійти до Павільйону».
Після її слів запала повна тиша.
Через деякий час у натовпі почався шепіт.
Хтось запитав: «Ця героїня сказала... вдарити її долонею?»
Хтось промовив: «Її тендітна статура, чи витримає вона атаки внутрішньою силою від такої кількості людей?»
Хтось зауважив: «На вигляд вона ще досить молода, наскільки сильною може бути її внутрішня сила? А якщо той демон із Демонічної Секти поранить її, і відбір доведеться припинити, чи будемо ми всі виключені?»
«Але зараз вона, безумовно, у повній силі, і ті, хто піде першим, будуть у невигідному становищі. Занадто ранній вихід, мабуть, не сприятиме успішному проходженню...»
«Тоді... почекаємо? Сподіваємося, той демон із Демонічної Секти не піде занадто рано».
«Навіть якщо демон не піде рано, є ж ще молодий герой Ґу! Його внутрішня сила також надзвичайно глибока...»
Усі довго обговорювали, але ніхто не хотів бути першим.
Дівчина в білому не поспішала, спокійно стояла на місці, її очі розгублено дивилися вдалечінь, наче її думки блукали десь далеко.
Су Ян дуже хотів піти першим, щоб швидше завершити випробування і потрапити до Павільйону. Але він хвилювався: внутрішня сила його тіла справді була надзвичайно глибокою, і якщо він ненароком поранить цю тендітну дівчину, відбір може бути призупинений, і Ґу Фейді не зможе потрапити до Павільйону. Тоді що буде із сюжетом?
Тому він не міг вийти раніше Ґу Фейді, і мусив терпляче чекати.
Від нетерплячки він мимоволі підніс руку і почав гризти нігті.
Фан Сі підійшов до нього, простягнув жменю насіння, невідомо звідки взяту, і з усмішкою сказав: «Святий Сину, пригощайтеся».
Су Ян: «...» - Невже мати вірного прислужника — це так приємно?
Той «Фан-ер» зі знімальної групи, який лише створював Су Яну проблеми, був справді непрофесійним. Погляньте лише на відданість цього смуглявого хлопця!
Су Ян не втримався, взяв невелику жменю насіння від Фан Сі і почав лускати його.
Фан Сі, дивлячись на дівчину в білому, тихо прошепотів Су Яну: «Ей, ця дівчина нічого! Уся в білому, така витончена. Поглянь на її очі, як чорний лак, і як дим або туман, така розгубленість справді викликає жаль...»
Су Ян бачив багато красивих жінок із різними характерами і не вважав цю дівчину аж надто видатною, тому не відповів йому.
Фан Сі засміявся, пробурмотів: «Хе-хе, я забув, у Святого Сина, звичайно, інший смак...»
«Оскільки ніхто не хоче бути першим, я почну».
Чіткий голос дівчини пролунав у натовпі. Пу Ліньюнь поправила свій яскраво-жовтий одяг, склала руки перед дівчиною в білому, що стояла біля воріт Малого Нефритового Павільйону, і сказала: «Учениця Ґу Жохая, лідера Павільйону Парячих Хмар, Пу Ліньюнь, прошу наставлення».
Дівчина в білому зробила жест «Прошу», після чого залишилася стояти на місці з книгою в руці, не приймаючи жодної бойової стійки.
Її погляд, як і раніше, був розсіяний, наче вона навіть не вважала за потрібне дивитися на Пу Ліньюнь.
Пу Ліньюнь, побачивши її гордовите ставлення, прикусила губу, прийняла серйозну початкову позицію, мобілізувала всю свою внутрішню силу, від чого її одяг і пояси затріпотіли.
Фан Сі вигукнув: «Ого! Ця дівчина теж нічого! Багато внутрішньої сили, і виглядає жваво. Поглянь на її талію, тонка, але сильна, мабуть...»
Су Ян, слухаючи його балаканину, подумав: Звісно. Це ж жінка головного героя, Ґу Фейді, як вона може бути посередньою? От тільки ніхто, хто намагався вкрасти дівчину в головного героя, не закінчив добре. Фан-ер, тобі б розуму набратися.
«Я йду!»
Щойно Пу Ліньюнь закінчила говорити, вона кинулася вперед, і її долоня, наповнена внутрішньою силою, безжально полетіла прямо до дівчини в білому.
Пил на гірській стежці піднявся від її натиску, а кущі обабіч дороги зашуміли, наче підтримуючи її.
Дівчина в білому стояла нерухомо, лише трохи схилила голову, і її погляд трохи сфокусувався на Пу Ліньюнь.
Пу Ліньюнь стрімко наступала, але, несподівано, вона різко зупинилася на відстані трьох чи чотирьох футів від дівчини в білому.
Наче вона натрапила на невидиму стіну, Пу Ліньюнь була відкинута назад силою власного удару на кілька кроків, і внутрішня сила в її долонях миттєво розсіялася.
«— Ти!»
Пу Ліньюнь підняла голову, дивлячись на дівчину в білому, її очі були сповнені здивування.
Дівчина в білому повільно кліпнула очима, подивилася на Пу Ліньюнь і сказала: «Непогано. Можеш увійти до Павільйону».
На обличчі Пу Ліньюнь, яке було сповнене прихованого гніву, промайнуло здивування: «Я... я пройшла?»
Дівчина в білому трохи відступила, відкриваючи ворота Малого Нефритового Павільону, що вели до глибини гори Мейчжу.
Су Ян повернувся до Фан Сі і не втримався, щоб не покепкувати: «Що ти там казав? Викликає жаль?»
Фан Сі: «...»
Су Ян: «Твоя внутрішня сила, яка вона порівняно з Пу Ліньюнь?»
Фан Сі прикрив обличчя: «Святий Сину, благаю, не кажіть більше...»
Пу Ліньюнь, пройшовши випробування дівчини в білому, зайшла за ворота, час від часу оглядаючись, і мовчки стояла на сходах, дивлячись на поле і показуючи Ґу Фейді якісь жести, наче підганяючи його.
Ґу Фейді глянув на Пу Ліньюнь, але не рушив з місця. Невідомо чому, він підсвідомо знову подивився на Су Яна, який стояв, спершись на скелю. Його погляд лише торкнувся обличчя Су Яна, він стиснув зуби і стулив губи.
З прикладом Пу Ліньюнь, молоді герої почали метушитися.
Невдовзі друга людина вийшла на випробування, і її також відштовхнула внутрішня сила дівчини в білому, але вона також пройшла випробування і змогла увійти до Павільйону.
Тепер охочих стало ще більше, вони почали сперечатися і змагатися. Навіть поява тих, хто був виключений через недостатню внутрішню силу, не змогла стримати їхнього ентузіазму.
Доки...
Розсіяний погляд дівчини в білому упав на чорно вбраного героя з гострим обличчям, і вона тихо сказала: «У вас немає нефритового дзвіночка, будь ласка, поверніться».
Худий чоловік у чорному потягнув за собою товстого чоловіка в чорному з натовпу і не відступав: «Ми з братом не розлучалися відтоді, як почали мандрувати світом, і всі вважають нас за одну людину. Ми маємо один нефритовий дзвіночок на двох, чому ми не можемо увійти разом?»
Ці двоє, худий і товстий, були саме тими розбійниками, які раніше важко поранили Ґу Фейді в лісі.
Су Ян нахмурився, побачивши їх, і подумав: Це ті двоє, що забрали мого головного героя і зруйнували мій сюжет! Які ж вони огидні!
Дівчина в білому була абсолютно байдужою, вона холодно сказала: «Один нефритовий дзвіночок може бути використаний лише однією людиною. Навіть якщо ви рідні брати, Малий Нефритовий Павільйон це не визнає».
Почувши це, худий чоловік у чорному підморгнув товстому чоловікові в чорному, і вони вдвох потайки стиснули долоні, мобілізуючи внутрішню силу.
Невідомо, яку техніку вони практикували, але коли вони об'єднали внутрішню силу, вони справді діяли як єдине ціле, без жодних перешкод. Внутрішня сила, мобілізована ними, була набагато глибшою, ніж у всіх, хто проходив випробування раніше.
Раптом вони трохи змінили стійку, худий чоловік вийшов вперед, завдаючи удар долонею, як блискавка, а товстий чоловік, стоячи позаду нього, набрав швидкість — і вони разом стрімко кинулися до дівчини в білому!
Сила удару була величезною, і одразу ж перед воротами здійнявся пил, а листя в кущах зашурхотіло, наче підтримуючи їх.
Глядачі були вражені цією сценою.
Су Ян навіть відірвався від скелі і, використовуючи «Крок, що плекає квіти», кинувся вперед, намагаючись заблокувати атаку для дівчини в білому.
Навпроти нього, Ґу Фейді також рушив, мобілізуючи свою внутрішню силу, вихопив меч із піхов, намагаючись зупинити цих двох порушників.
Але не встигли Су Ян і Ґу Фейді наблизитися, як дівчина в білому злегка нахмурилася, ліниво підняла книгу в руці і легко махнула нею.
Наступної миті двоє чорно вбраних розбійників, товстий і худий, немов зіткнулися з чимось величезним і швидким, з гуркотом відлетіли назад, перелетіли через натовп, який ще не пройшов випробування, і звалилися на гірську стежку далеко, непритомні, не видавши жодного звуку.
Сильний порив вітру, викликаний їхньою внутрішньою силою, раптово зник, пісок і каміння попадали на землю, а листя повільно опустилося, обертаючись у повітрі.
На майданчику запанувала тиша.
Су Ян і Ґу Фейді стояли ліворуч і праворуч, лише за три кроки від дівчини в білому, і шоковано обмінялися поглядами.
Шок від цієї сцени був настільки великий, що навіть традиційні межі протистояння таборів не змогли їх розділити. Перед обличчям такого дива, вони навіть обмінялися б поглядами зі свинею, щоб отримати підтвердження, що вони не марять і не божеволіють.
Дівчина в білому підняла руку.
Су Ян і Ґу Фейді миттєво відступили на кілька кроків.
Але дівчина зробила це не для того, щоб напасти на них. Її пальці лише злегка поворухнулися, і нефритовий дзвіночок, що впав посередині, був підхоплений внутрішньою силою і схований у рукав.
«Провокація Малого Нефритового Павільйону призводить до скасування права на відбір».
Вона розсіяно, наче її думки були десь далеко, байдуже сказала: «Продовжуймо...»
Довгий час ніхто не відповідав.
Дівчина в білому здивовано схилила голову, розгублено кліпнула своїми великими, на вигляд дуже невинними очима, і повільно перевела погляд із Су Яна на Ґу Фейді.
«Хто з вас двох піде першим?»