Пізно вночі, на шосе, Бай Юе сиділа на пасажирському сидінні й інтенсивно сперечалася з Фу Хеном.
Очі Фу Хена були налиті кров'ю, коли він натиснув на акселератор.
«Чому ми не розслідували заздалегідь? Науковець, про якого згадувала Бай Цзін, — це Сі Цянь? Що нам тепер робити? Вона покладається на нього, ми більше не можемо її чіпати!»
Бай Юе пирхнула, ніби вона мала образу на Фу Хена. - «Звідки мені знати? Навіть науковець кращий за тебе...»
«Що ти сказала?!»
Фу Хен був настільки розлючений, що знову прискорився.
На темній дорозі вуличні ліхтарі були зламані, і машина, здавалося, щось зачепила, видавши гучний удар...
Бай Юе та Фу Хен перезирнулися.
«Ти когось збив?!»
Бай Юе запанікувала й закликала його піти перевірити ситуацію.
Перед освітленими фарами на землі лежав, важко поранений і непритомний, гарний молодий чоловік із міцною статурою.
Сліди аварійного гальмування були чітко видно, але Фу Хен не хотів піклуватися. Він згадав погляд в очах Сі Цяня та Бай Цзін, і він відчув роздратування. Він штовхнув чоловіка, щоб переконатися, що він ще дихає. Він схопив Бай Юе за руку й сказав:
«Усі сусідні засоби спостереження перебувають на ремонті. Ніхто не дізнається. Не переймайся занадто, ходімо», — холодно сказав Фу Хен.
Бай Юе неспокійно обернулася. Температура вночі була дуже холодною, якщо вони залишать його там, він, ймовірно, помре!
Вона примружила очі й крізь світло автомобільних фар помітила медаль у формі п'ятикутної зірки, яка, здавалося, випала з кишені важко пораненого чоловіка.
Бай Юе була дещо приголомшена натиском Фу Хена. Її розум швидко згадав, що вона бачила медаль по телевізору. Вона означала, що власник мав надзвичайно високий статус у військовому бойовому відділі!
Цей чоловік був непростим!
Бай Юе миттєво зворушилася. Вона відштовхнула руку Фу Хена й прикинулася м'якосердою та нерішучою. Вона повернулася до важко пораненого чоловіка.
«Нам слід відвезти його до лікарні, щоб надати йому невідкладну допомогу. Якщо ми пояснимо належним чином, він не притягне нас до відповідальності за нещасний випадок!»
Фу Хен насупився й був надзвичайно роздратований. Він глузливо подивився на Бай Юе й запитав: «Відколи ти стала такою добросердною? Мені все одно. Якщо ти бажаєш, то можеш залишитися тут із ним!»
Фу Хен все ще був злий. Він натиснув на педаль газу й покинув Бай Юе, піднімаючи пісок та пил.
Бай Юе підняла медаль і уважно подивилася на неї при тьмяному світлі. Потім вона поклала її назад у його кишеню й чекала, поки він прокинеться.
Через пів години проїхали два військові автомобілі. Чоловік, який лежав на узбіччі дороги, двічі кашлянув, розплющив очі й прокинувся.
Бай Юе прикинулася щасливою і допомогла йому сісти. Вона сказала: «Я проходила повз і побачила, що ви лежите тут поранений. Я могла лише надати вам прості заходи першої допомоги й чекати приїзду швидкої допомоги. На щастя, ви прокинулися. Я так хвилювалася!»
Два військові автомобілі зупинилися на узбіччі дороги. Підлеглі у військовій формі віддали йому честь і подякували, послухавши Бай Юе.
«Міс, дякуємо, що врятували генерал-майора Юня».
Юнь Юй стиснув груди. Він відчув слабкий біль у ребрах і встав, спираючись на коліна.
Він втупився в Бай Юе. Продув холодний вітер, обличчя жінки зблідло, коли вона міцно обіймала руки, але вона видавила посмішку.
Серце Юнь Юя злегка зворушилося. Він простягнув їй візитівку й сказав хрипким і слабким голосом: «Дякую. Якщо вам потрібна допомога з чимось, не соромтеся зв'язатися зі мною».
Бай Юе не могла не відчути емоцій, але вона прикинулася відчуженою та ввічливою. Вона згадала звичайну поведінку Бай Цзін та імітувала її.
«Я врятувала вас не для того, щоб отримати щось натомість. Незалежно від того, чи це ви, чи хтось інший лежить сьогодні на дорозі, я б це зробила!»
Юнь Юй слухав її слова, і його очі виявили захоплення та прихильність. Він сказав: «Дівчатам не слід ходити в темряві. Це дуже небезпечно».
Він подав знак своїм підлеглим, які чекали поруч, своїми очима, і двоє людей особисто супроводили Бай Юе до найближчої станції метро.
На станції метро Бай Юе міцно тримала візитівку. Дивлячись на ім'я Юнь Юя та номер телефону, вона була настільки схвильована, що вкусила губу, і її очі засвітилися.
Наступного дня Бай Цзін, яку мучили всю ніч, лежала на ліжку. Усе її тіло було в синцях, залишених Сі Цянем, а ноги були настільки слабкими, що вона не могла ходити.
Сі Цянь вирішив працювати вдома. Він сидів у вітальні й читав повідомлення, які отримав від різних сторін.
Бам!
Ці Луань відчинив двері й увірвався. Навіть не змінивши взуття, він кинувся перед ним і відчайдушно відкрив рота.
«Учора ввечері Бай Цзін привела свого чоловіка на бенкет орхідей! Ти знав? Вона справді одружена! Крім того, вона відкрито привела свого партнера на бенкет. Її стосунки з чоловіком дуже хороші! Не будь дурнем. Яку жінку ти не можеш знайти? Чому ти повинен переслідувати її? Хіба ти раніше найбільше не ненавидів жінок із безладними стосунками? Що не так зараз? Вона дала тобі приворотне зілля? Як вона тобі збрехала? Хіба вона не сказала, що не одружувалася добровільно? Босе, прокинься!»
Сі Цянь спокійно подивився на схвильованого Ці Луаня й розвів руками, натякаючи, щоб він заспокоївся.
Він приклав вказівний палець до губ і посміхнувся, коли зиркнув у бік спальні. «Тс-с, не шуми».
Ці Луань зробив два глибокі вдихи й похитав головою, поклавши руки на талію.
«Це безнадійно! Вона зачарувала тебе!»
Бай Цзін почула їхню розмову й відчула себе трохи ніяково. Вона погралася зі своїм волоссям, щоб прикрити засос на шиї, і вийшла зі спальні та подивилася на Ці Луаня...