Глава 1184: Тьма.
Темрява! Багато людей раптово поринули у темряву.
Сонце у всесвіті було важливим елементом багатьох площин, і це обов’язково вимагало росту багатьох створінь. Через кілька днів після того, як Лейлін поглинав його, температура в цих площинах впала до 0 градусів. Холод просочувався і в інші світи, що значно вплинув на центральний матеріальний рівень.
Життя без сонячного світла зупинилося. Боги втратили потужне джерело енергії і виявилися нездатними перенести віруючих у свої божественні царства. Жителі Головного материнства, яким вдалося вижити, стали називати цей період каштаною Епохою, часом смерті та самотності, голоду і чуми; час покоління, що втратили будь - які сподівання.
Через три дні після поглинання сонця Головний матеріальний рівень перетворився на крижаний пекло. Великі площі посадок зав’язували протягом місяця, які втратили сонячне світло. З кожним роком голод був поглинений у весь світ.
А втім, навіть найслабші й найменші форми життя виявилися надзвичайно витривалими. Вони були подібні до тарганів у темряві, які продовжували жити навіть тоді, коли цивілізація стала хаосом. Навіть улюблені перетворилися на дикунів.
...
5 рік Темний Епохи. Місце, де колись лежав острів Фаулен.
Відкрилася портал з Баатора, і силует Лейліна ступив з нього назовні. Хоча це був лише клон, сила природи законів була достатньою для трясіння землі.
- Все так швидко змінилося? - Його розум миттєво просканував землі його сім'ї. Перлина Юґа була наповнена смертю; сірі вапнякові стіни покрилися пилюкою і були готові розвалитися в будь - яку хвилину. Земля була вкрита скелетами. Ніде поблизу не було жодного сліду людського життя. Навіть істоти інших видів були вкрай малосвідомі.
*Писку!*
З-під грудей кісток виповзло кілька чорних силуетів, моргаючи своїми великими зеленими очима. Їхні зіниці були схожі на два нефритових полум'я в темряві. Вони озирнулися і швидко улизалися.
"Криси?" — Лейлін виражав доброту і доброродство до слабких істот, які не могли йому зашкодити. Якщо ні, то крихітна частинка його випромінювання Мака блимом знищить тут усе життя.
« Адаптація до навколишнього середовища необхідна, хах?» — Лейлін записав дані цих щурів у своєму І.І. Чіпе. Вони були в десять разів більше від попередніх щурів, а колір їхнього хутра змінився з чорного на сірий і став значно густіше, щоб зігріти їх.
« Мотуції з’явилися надто швидко... Минуло лише кілька років. Чому існують світські закони? Всі Боги не хочуть бачити, як гине головний матеріальний рівень...» - Лейлін зітхнув.
Зазвичай еволюція зайняла десятки або навіть сотні тисяч років, і вона залежала від природного середовища живих істот. Однак, незважаючи на те що Воля Міра спала, вона змогла значно швидше здійснити такі зміни, даючи своїм мешканцям можливість адаптуватися до зовнішніх умов. Коли щури почали втікати, зміни стали ще очевиднішими.
« Таким чином, тварини пристосувалися до навколишнього середовища на генетичному рівні... Але з людьми, схоже, справи тривають трохи повільніше... — Острів Фаулен вже сказав Лейлінові достатньо, щоб він міг зробити висновки про нинішню ситуацію у світі. Боги приділяють їм багато уваги... Схоже, вони досі хочуть переселити своїх віруючих.
Лейлін пожер сонце не лише для того, щоб знищити центральний матеріальний рівень. Світ Бога мав унікальну систему законів, в якій сонце відігравало важливу роль. Його втрата була рівносильна втрати фундаменту для будівлі, і викликала безліч таємничих змін, таких як зсув просторово-часних координат.
Це стосувалося і божественних царств. Боги з усіх сил намагалися знайти нові координати своїх божественних царств, і просто не могли слідкувати за змінами в головному Матеріальному Уорвані. Їм потрібно було років, щоб відновити рівновагу і стабілізувати свої табори на головному кров'яному рівні перш ніж вони зможуть почати контратаку.
У той час клон Лейліна спокійно прибув на головний матеріальний рівень і досліджував зміни, які сталися з серцем Епохою та впливом богів на землю.
« Життя вічне... дуже безжиттєво...»
Клон забрав сяйво своєї аури, ставши подібним до звичайного чарівника, і подався до континенту.
Навіть у морських глибинах залишилося дуже мало живих істот. Лейлін, який був винуватцем цієї безлюдності, глибоко зітхнув, побачивши всі наслідки. Звичайно, він відчував обмеження; якби міг усе переграти, то зробив би те саме. Богородиці вже впали, і тепер вони з усіх сил намагаються ослабити ворога.
...
Неорганізовані ті, що вижили на материку не знали про події в південному морі. Навіть якби вони знали, їм було б байдуже. Їм вже давно стало на все плювати.
Вони були єдиними жертвами виживання та боротьби, коли дикість перейшла на зміну цивілізації. Вся слава головного материнства впала лише за кілька років, залишивши після себе тільки зомбі.
— Я ухожу! — Дорон схопив куртку і шкіряні обладунки. Його брудна шкіра, покрита слідами крові, витіснила гнилу вонь. Однак, незважаючи на силу - силенну пов’язків і ран, він закутався у свою куртку, щоб хоч трохи зігрітися в цей жахливий холод.
- Гарної тобі дороги! — Голос з маленької кімнати позаду нього, — сказала вона. — З дверного проїжня за ним спостерігала пара чудових очей. Ці очі вдихнули в нього енергію і силу, примусивши його швидко забути про всі жалості та рішуче залишити хатину.
На вулиці випав крижаний вітер, а стіни міста були вкриті товстим шаром льоду. Це видовище змусило Дорона заскучати по своїй теплій хатині. Але відчуття голоду нагадало йому ще дещо: не тільки він сам, але й пані, яка чекає його вдома, помре з голоду, якщо він нічого не відпустить.
— Чёрт побери! — Зрубався Дорон, зтиснувши в руці єдиний дорогоцінний предмет, який у нього був — блискучий меч, і рішуче рушив уперед.
Він жив таким життям ще від початку Темної Епохи, і його багато разів відвідувала думка про те, що все це лише страшний сон. Але це було так довго, що йому хотілося розридатися.
Він виявив секрет цих моторошних жуків тільки завдяки щасливому збігу обставин, і це допомогло йому втекти, тому що був на самому краю натовпу. Тоді він взяв собі меч мертвого паладина — той самий меч, який тепер був його скарбом.
Тим не менш, вся його удача, мабуть, виходила на цей біг. Їжи ще було багато. Навіть якщо врожай більше не міг вирощувати, у них вже було вдосталь їжі. Він блукав опустищем село і використовував знайдені ресурси, зумівши прогодувати себе так більше місяця.
Однак ці ситі дні тривали недовго. Запаси закінчилися, чума вдарила з новою силою, а жуків забрали життя багатьох людей. Він кілька разів намагався приєднатися до загону найманців, але все це тривало не довше місяця. Кожного разу їх забирали чума або голод, знову залишаючи його одного. Жуки також стали розумнішими, і тепер нападали на людей зграями.
Його найбільше лякало те, що ці зелені жуки-вбивці були нижчою формою життя серед тварин. З роками їхня сила лише зростала, і дорон уже бачив жука завбільшки з двоповерховий будинок. Цей гігантський червоний жук розірвав паладину з їхньої загони надвоє. Після смерті решти його товаришів Дорон оселився в цьому місці.
Він знову з обережністю озирнувся. Це місце було звичайним місцем збору, схожим на гігантський табір біженців, але були в ньому і свої особливості. Стіни були дуже товсті, а вікна — маленькі або взагалі відсутні. По периметру табору були розставлені списи, через що він порівнював на невелику фортецю.
Після того як жуки вижили від першого нападу, вони повністю залежали від цього захисту. На дахах деяких хатин навіть виднілися величезні плями крові комах.
У цей момент вдалині пролунав звук бойового рога, і воїни повиходили зі своїх хатин та зібралися у велике військо. Атмосфера стала задушливою; нічого не було чути, крім жіночих криків.
https://literna.net/uk/books/118-chornknizhnik-u-sviti-mahiv