Глава 1170:
- Можливо... Може бути, у священика Рокфеллера щось сталося... - Дорон намагався відстояти свою позицію, але під сумнівним поглядом Мітча це тривало недовго, — Ладно-ладно! Пішли в бар, я пригощаю...
Прибувши в таверну, Дорон і Мітч замовили трохи лікеру й сіли у стійкі, насолоджуючись незвичайним смаком напою, який вони зазвичай не могли собі дозволити — навіть цей дешевий лікер був надто дорогим задоволенням для таких як вони.
Бар, звичайно, був дуже людним місцем. Нескінченні новини донеслися до вух Дорона з усіх боків.
- Всі чарівники мертві... Гевіз, Арундель і Мінарет; скрізь загинули хвилі чарівників... - Він розповідав здоров'я чоловіка з червоним носом. Він був схожий на найманця, і говорив так голосно, що з стелі таверни посипалася пил.
— Эй, Красноносый! Ти, здається, недавно повернувся з вилазки? Є якісь новини?
У світі не було нестачі в цікавих людях. Той чоловік зробив бармену жест рукою, і той поставив перед червоним найманцем велику чашку медового лікера.
— Хе-хе... Чиї новини можуть бути достовірніші за мої? Моя репутація бездоганна...
Начальство навколо чоловіка почало перешіптуватися, коли він перейшов до суті.
— Снаружие было хаос. Всі церкви і солдати втікають, втративши здатність придушувати цей хаос. Чарівники постраждали більше за всіх... Позбавлені своєї магії, ці благородні чарівники стали звичайними людьми; такими, як ми, або навіть слабші... — Красноносий відпив з великого кружки, і все його обличчя стало червоним. — Тільки подумайте... Просто позбувшись бідного старого, можна отримати все його майно... Гарні раби, родючі землі, величезні самоцвіти і сліпуче золото... Усі простолюди знехтували, і навіть деякі аристократи посварилися з чарівниками, думаючи про те, як вжити заходів...
Сила породжує силу, а вплив — багатство. Багатство могутніх чарівників головного Матеріального рівня не могло викликати в інших заздрість.
Вони могли використовувати магію, владну та силу і до них добре ставилися будь-де, куди б вони не пішли. З руйнуванням Плетіння чарівники втратили свої здібності, а без сили вони були лише жирними вівцями, які приваблювали жадібні погляди.
Навіть чарівники, які стежили за своєю репутацією, були рабами і вони, без сумніву, залякували їх. За допомогою цього шансу всі, хто мав приховані мотиви, підняли бунт.
Як тільки було засвідчено, що чарівники не в силах протистояти, аристократи зробили свій хід першими. Вони спонукали маси вбивати чарівників. Селяни могли забрати всі їхні дрібнички, але таке важливе майно як землі і доми врешті-решт потрапляло в руки знаті. Вони просто могли відправити свої війська трохи пізніше, щоб ті відняли у натовп награбоване.
Усі аристократи були вправними брехунами, які вправно сховали свої злі плани і без особливих зусиль давали їм найбільше користі.
Вони могли тільки ридати, коли мали сім’ю, багатство та землю. Самі вони були страчені.
— Эй, Красноносый! Ти впевнений, що ці чарівники втратили свої сили? — Питав здоровенний чоловік у чорному плащі. У нього був великий шрам на підлозі обличчя, а ростом він був на дві голови вище звичайних людей.
Звісно... Я просто спізнився... інакше я обов'язково зміг би урвати коштовні камені або навіть вродливих жінок... Всі ці чарівники багаті... — Красноносий з упевненістю поплескав себе по грудях.
- Якщо все справді так, тоді... Чого ж ми чекаємо? - Великий чоловік люто розхвилювався. - Ви забули про Лорда Холдмана?
...
*Свист!*
Дорон здригнувся від холодного вітру. Він виявив, що несвідомо пробрався до будинку єдиного чарівника в місті Голдмана. Навколо його резиденції було багато людей, які голосно кричали і чимось гриміли.
Він окинув себе поглядом і з подивом виявив, що тримає в руках гостру дерев’яну палицю, покриті плямами крові. Його тіло боліло, але він не пам’ятав цих ран. На щастя, він утримався незначними подряпинами.
Він все ще був п'яний, і йому знадобилося деякий час, щоб згадати, що він наробив, будучи не в собі.
П’яниці жадібні, усі вони стали звичайними головами. Вони швидко прибули до особняка Голдмана за містом, очолювані здоровим чоловіком і червоним найманцем. Вони вдерлися до нього додому, весело відшукуючи свої ролі.
— Буак... - Він більше не міг цього винести, коли побачив біля своїх ніг труп. Він впав на коліна, і його вирвало.
« Боже мій... Що я накоїв? що деякі з них спалили смолоскипами. Ця поведінка різко контрастувала зі словами Ільматира, через що він відчув, ніби диявол вторгся в його тіло.
— Дивіться... — Чоловік з червоною бородою в яскравому плямистому одязі під аплодисменти сивого старого кинув на землю. Старець обіймав себе руками за голову, тремтів усім тілом. Дорону потрібно було багато зусиль, щоб зрозуміти, що цей чоловік був найжорстокішим з усіх.
- Це старий... Він не тільки спровокував палаци збудувати вежу чарівника, він навмисно грабував наше багатство і силу. Погляньте на це... — Красноносий вказав на відкритий амбар. Ароматна пшениця переповняла його до кряїв, — Ми голодуємо, а цей старий спокійно накопичує тут їжу та багатство, зібрані в результаті жорстокої експлуатації...
Під час голоду натовп найбільше ненавидів таких заможних людей. Все більше і більше очей ставали червоними, коли найманець продовжував говорити, і навіть Дорон згадав, як палацкий Холдмана копали його та забирав з його будинку хороші дрова. Він теж відчув гнів, який росте у своєму серці.
- Вбий його!
- Вбий його!
- Вбий його!
Багато бандитів раділи, а їхні голоси ставали дедалі голоснішими і гучнішими. Холдман в цей момент, здавалося, щось побачив і заплакав, намагаючись підповзти до трупу хлопця на землі.
На жаль, його передсмертні муки не вплинули на гнів голови. Дорон одумався, побачивши заплакане обличчя старого, але потім він побачив Мітча, який виліз з намету і засмагає ремінь. Він кинув на нього погляд, зрозумілий будь-якому чоловікові.
- Це благородна пані! Не хочеш погратися з нею? — запитав він.
У голові Дорона миттєво спалахнула спогад. Одного разу Холдман викликав його ремонтувати меблі у своєму будинку, і він побачив там чудову даму. Вона була одягнена в все біле і була схожа на ангела.
Звичайно, йому не заплатили за роботу, а її брудний погляд надовго закарбувався в голові Дорона. Він був глибоко поранений і довго перебував у пригніченому стані.
Диявол відчував, що його стимулів недостатньо. Фіолетовий нарцис на її нігтів збудив Дорона, і він видав дикий рев, кинувшись вперед...
...
Падіння Містри було лише початком. Найважливішою подією було знищення Плетіння. Навіть більше людей постраждали від цього, але боги також були в мінусі, втративши зручний інструмент. Енергія, яка була потрібна для того, щоб давати божественні заклинання, значно зросла і позбавила їх можливості задовольняти своїх послідовників. Це лише посилило розбещеність простолюдинів, і напади на чарівників стали дедалі поширенішими.
У світі Богів раніше не було централізованої влади, і частина його управління була в руках церков. Тепер, коли церкви втратили свою віру й авторитет, сила натовпу стала справді жахливою.
Чарівники без магії були як зброя без патронів. Усі чарівники, окрім легендарних і тих, хто запасався достатньою кількістю рукописів та магічних предметів, постраждали від цього лиха. Аристократи доводили гнів простолюдинів до кипіння, таємно витріщаючись над ними і пожинаючи багатий урожай.
Коли заворушення вщухне, усі ці бунтарі будуть страчені або повернуться до колишньої бідності. Ці люди будуть у найбільш вигідному становищі, і майже кожен вельможі з владою отримає від цього багато переваг...
Але перш ніж це сталося, головний матеріальний рівень вразив жахливу епідемію. Несподівано, шалений сміх став передсмертним криком і був найбільш обговорена темою цілого світу.
Дехто казав, що це були проробки Богині Чуми, інші — прокляття мертвих чарівників. Це правда, що поширення чуми різко зменшило кількість населення головного материнства.
https://literna.net/uk/books/118-chornknizhnik-u-sviti-mahiv