Глава 1052: Хосейн.
— Зачекайте, милорди!
У цей момент лідер племені прийшов в себе, шановно опустившись перед Лейліном на коліна. Найменша сила, яку показав Лейлін, зробила очевидним той факт, що він був могутнім і, до того ж, перевіряв чи в безпеці їх прародителька. Чи міг цей чоловік середніх років не здогадатися, що ці двоє були друзями для його племені?
З силою, якою вони володіли, ці люди могли б розчавити їх, якби захотіли. Тому їм слід було подружитися з ними.
- Лорди, ви друзі прародительки? Будь ласка, залишіться тут на деякий час, і дозвольте нам послужити вам... « Його лідер був майже два метри зросту, вбраний у злегка заплісневе шкіряне пальто. Його випірливі м'язи видавалися твердими, як сталь.
Цей чоловік мав товсті губи і ніс. Його розкосені очі видавалися холодними, а шрам на щоці був доказом його хоробрості. Щоб вижити, місцеві жителі мали бути безжалісними і жорстокими.
Але цей чоловік робив все, що міг, намагаючись вичавити з себе посмішку і спокійно жити зі своїм низьким статусом. Будучи людиною, яка займає гроно в племені, він звичайно знав, що ці два могутні створіння є тими самими. Навіть якщо б вони хотіли знищити їхнє село, тубільці повинні були б забути про свою гордість і смиренно служити цим створінням.
Крім того, якщо вони дійсно були друзями їхньої прародительки, то... Хіба це не означало, що вони були старими монстрами, яким було вже кілька тисяч років?
Чоловік середніх років був стривожений і засмучений, усвідомлюючи, що його плем’я має лише цю невелику ділянку землі. Там могли загинути могутні племена корінних народів, і навіть тварини - загарбники не мали жодної надії вижити. Брак їжі призвів до загоєння бітів між існуючими видами життя. Єдиною можливістю захисту свого племені була їхня спляча прабатько.
« Якщо ці лорди встануть на наш бік, ми зможемо навіть не послухатися наказу з міста...» — подумав чоловік середніх років. Коли він знову підняв очі, він зустрівся поглядом з парою очей, які, здавалося, бачили все наскрізь.
Лейлін мовчки посміхнувся і пішов вперед, поки не зупинився біля стоячий на колінах людини. Він використовував невидимі сили, щоб підняти його підборіддя:
— Якщо ви запрошуєте нас залишитися, то назвіть мені своє ім'я.
— Хосейн! Я - вождь Племені квітків Церциса, Хосейн, готовий дотримуватися всіх наказів Сира! — Хосейн покликав усіх членів свого клана, після чого всі стали навколішки й поклонилися. Це свідчило про їхнє цілковите підкорення.
— Бодак! Схоже, нам доведеться залишитися тут на якийсь час...
Не маючи інших ідей, Лейлін байдуже погодився. У будь - якому разі, йому було цікаво дізнатися, що сталося з Гілліан.
— Я не проти! — Бодак глянув на Кабадола поруч з собою, підтиснувши губи, але заперечувати не став. Врешті-решт, він знав, що в той момент, коли Лейлін вирішив щось, Він не мав права йти проти його волі.
...
Каміна горіла біля далекого муру розкішного будинку в селі, наповнюючи кімнату теплою. На столі з червоного дерева стояла жовта мідна пальник, в якій горів якийсь невідомий порошок, що випускає ароматні білі клуби диму.
Кабадол згорнувся в кутку, спостерігаючи за тим, як Лейліна і Бодак шанобливо запрошують присісти на м'який килим із гусиного пера. Він не міг проковтнути, дивлячись на численні вишукані страви та напої перед гостями.
« Як марно...» — подумав юнак і подивився у вікно. Світло за вікном потьскне, а віконні вікна покривалися шаром білих візерунків. Контраст з яскраво-червоними шовковими фіранками закрутив його, прикувавши до себе його погляд.
« На вулиці зараз, мабуть досить холодно і темно, вірно?» — тихо подумав Кабадол. Тут не було ні сонця, ні місяця; тільки слабкі промені світла. Місцеві жителі орієнтувалися за їх яскравістю, щоб розрізняти день і ніч.
Коли настала ніч, температура падала до - 80 градусів за Цельсієм або навіть близько 1000 ° C! Хоча він і не знав, що таке холод, проте розумів, як щороку гинуть нещасні люди, котрі намерли вночі. Без достатньої кількості їжі та палива вони ставали безпорадними, чекаючи на похмурого жнця.
Якщо так було в селі, то зовні все було набагато гірше. Старійшини, які вийшли сьогодні, мабуть, не переживуть цієї ночі. Молодий чоловік відчув, як сльози навертаються йому на очі.
— Вот, милорды. Будь ласка! - Обличчя Хосейна стало червоним, а область навколо його шрамів - яскраво-багровою, коли він запрошував двох лордів, що сидять на парних місцях, випити.
— Ммм, — відповів Лейлін на його прохання і взяв дерев’яний кубок. Бодак навіть не потурбувався наслідувати його приклад.
Лейлін знав, що алкоголь у цьому місці ферментують з використанням підземних сторонів рослин із рясним вмістом жиру та крохмаль. Оскільки цей метод був дуже примітивним і відсталим, а будь - які правила фільтрування не дотримувалися й податливо, алкоголь було надто брудним. Очевидно, Бодак вважав себе вищим за це.
Але для звичайних тубільців це було вже делікатесом, про який вони могли тільки мріяти. Те саме можна сказати і про Хосейн. Однак, на здивування Лейліна, кожен селянин випив по чашці. Дорослі були надзвичайно ощадливими і виглядали задоволеними.
Лейлін похитав головою і знову подивився на стіл.
Щоб бути перед ними, Госейн з усіх сил намагався. Їжу, яка стояла на столі, можна було назвати розкішною. На десерт були пурпурні фрукти, на смак трохи терпкі і солодкі, а головною стравою була кругла крохмальста випічка, запечена до золотисто-коричневого кольору. Навіть дві миші, яких сьогодні зловив Кабадол, лежали зараз на столі, незважаючи на те, яким цінним було тут м'ясо.
Аромати такого розкішного банку змусили усіх членів клана скреготати зубами, намагаючись триматися.
На жаль, для Лейліна і Бодака це було досить примітивно. З огляду на початковий розмір одноокого дракона, навіть ціле село стало б для нього лише закускою. Лейлін же не відмовився б від їжі і чудового спиртного, яке колись пробував.
Тому Бодак так ні до чого і не торкався, а Лейлін з ввічливості відвідував кілька фруктів і обмежився цим.
Побачивши це, Госейн злегка почервонів. Він навіть не міг змусити себе покликати вродливих молодих дівчат, яких він ретельно готував заздалегідь:
— Приношу вибачення, що нашим шанованим гостям доводиться їсти таку просту їжу...
- Цього вже достатньо. Давайте піднімемо келихи за нашу дружбу! - Лейлін підняв келих.
— За дружище! - Наслідуючи приклад Лейліна, інші зробили те ж саме, що і кілька розрядів.
Я колись був другом вашої прародиниці, тому якщо ви чогось потребуєте - будь ласка, дайте мені знати... - ввічливо заговорив Лейлін, відклавши столові прилади. Звичайно, все це було з простої ввічливості. Якби їх запит був простим, а Лейлін був у доброму настрої, він зміг би їм допомогти. Але якщо б вони попросили його про щось більш складне, наприклад, стати їхнім опікуном, тоді Лейлін, ймовірно, став би ворожим і пішов геть.
- Це досить ніяково, але... Ми дійсно зіткнулися з проблемою, яку одними нашими силами вирішити просто неможливо ... Ми використовуємо цю землю, щоб вижити. Але ми змушені платити Максі зі сходу податки як раби... Його запити цього року набагато більше, ніж ми можемо йому дати...
Хосейн коротко пояснив Лейліну ситуацію. Плем'я квітів Церциса не було єдиними, хто вижив у цій області; всі вони були прив"язані до могутнього міста-державу під назвою Максі. Вони зобов'язані платити місту податок, у вигляді їжі, яку називають седж, а також рабів - як доказ покори. Якщо вони відмовляться виконувати ці умови, то будуть атаковані.
Кілька нещасних випадків цього року значно зменшили врожайність, і Плем’я квітів Церциса втратив можливість досягнути своєї мети. Однак влада міста Максі не турбувалася цим. У той момент, коли Хосейн не зможе сплатити податок, вони будуть змушені покинути це місце; інакше їх нападуть. Вони прагнули не лише тварин, які блукали пустелею, але й заблудлі душі.
« Хоча прабатько може дати нам захист, — каже Максі. — У ньому також є старійшина з подібною силою. Крім того, прародителька знаходиться зараз в глибокому сні... — Хосейн дуже посміхнувся, розповівши йому свої проблеми і побоювання.
Решта клану перестали їсти. Вони зрозуміли, що якщо щось піде не так, все їхнє плем'я буде знищене. Їжа могла бути запашною і смачною, але вже не приваблювала їх.
«Старейшина? Це синонім сили чи авторитету? — Лейлін погладил підборіддя. Він повинен був визнати, що це місто Максі пробудило в ньому інтерес. — Місто, де зібрався великий натовп людей у світі? І там можуть бути могутні істоти, що співпадають з Маґами 5 чи 6 рангів."
Це місто-державо, безумовно, повинно було зберегти сліди чарівності та культури Міра Водовір’я тих часів, коли Сила Возразень ще не почала ослаблювати. Оскільки він хотів вивчити цей світ, це було дуже важливо для нього.
Крім того, що для Лейліна місто-державо, яке не охороняється природою законів?
— Я розумію. Відберемо день, і Кабадол проведе нас з Бодаком.
https://literna.net/uk/books/118-chornknizhnik-u-sviti-mahiv