Глава 1007: Битви та втеча.
*Оо!*
Коли меч Маґа вже збирався вдарити його, величезна постать з'явилася перед очима Акабана у спалахі червоного полум'я.
— Нет! — Акабан спостерігав за тим, як його коханого коня розривали на очах і знехтували щелепою. Той, хто пищав, покрив його своїм тілом і приніс смертельний удар.
- Це Вогненна телепортація? А я б не зміг зупинити тебе, якби ти спробував втекти... Як же сумно, що Лейлін підійнявся запалюючого конем збоку. Напівбог, здавалося, відчув свою неминучу смерть і повернувся до Акабана. Його очі були повні обожнення, безпорадності і жалю від того, що йому доведеться розлучитися зі своїм товаришем.
Потім кінь зібрав усю свою божественну силу, і величезна вогняна куля окутала Акабана. Він зник.
— Нет! — Болісний рів Акабана, повний горя, рознісся по рівнинах.
Цей благородний кінь був його вірним товаришем у всіх його боях. Він любив його і довіряв йому більше, ніж своїм імператорським наложницькам та відприкам. Він хотів, щоб його вірний кінь супроводжував його навіть під час смерті. Якби не ця пристрасть між ними, чи дозволив би Полубог осідлати себе?
Тепер всьому цьому прийшов кінець.
— То ти так прив'язався до свого коня? Яка ганьба... — Лейлін оцінював відданість Акабана, в цей час без вагань рубаючи мечом Маґа перед собою.
Героєм він був або злим, - це як подивитися. Він точно знав, що з такою відданістю, можливість змусити коня підкоритися практично була нульовою. Що ж йому робити? Коли ворожість між ними могла розв’язати лише смерть, він вважав цілковите знищення свого противника найбільш розсудливим рішенням.
« Він уже покинув околиці Фортеці Надії? Він справді швидкий!» - закрив очі і відчувши слабкі сліди Акабана, Лейлін відмовився від переслідування.
Зрештою Акабан був одним з племінних богів тубільців. Маючи сильну віру мешканців Імперії Сакартеса, він був дуже близький до того, щоб стати справжнім богом. З огляду на сучасну силу Лейліна, його можна було б переслідувати лише мазохістською ідеєю.
Те саме можна сказати і про Акабана. Якби він не повівся так безглуздо, привівши своїх підлеглих у божественний домен Лейліна, він би не поніс такі величезні втрати.
« Кінець божків настав. Тепер настав час битися з світом смертних ...."
Хоча Лейлін не збирався переслідувати Акабана, він також не планував його відпустити. Оскільки цей Полубог так сильно покладався на віру тубільців, настав час « викопати його фундамент». Як тільки він завоює всю Імперію Сакартеса, Акабан стане бездомним псом. Будь-хто зможе його вбити.
— Тифф! - Повернувшись до собору, Лейлін відразу ж викликав свого підлеглого.
- Мій пане! Ви - зірки на небі, володар всього, що можна пожерти. Різня - гострий меч, який ви тримаєте у своїй руці... — Тіфф незабаром з’явився в центрі собору. Його очі переповнили емоції.
На його тілі все ще були видно сліди крові. Можна було здогадатися, що смертні теж зробили свій крок одночасно з богами і об’єднались для того, щоб напасти на Лейліна. Це було дуже ганебно. Всі їхні плани провалилися в той момент, коли Лейлін став Глибоким і роздав свої божественні закляття.
— А що сказати про наш час? Хоча він міг передбачити, що сталося, все ще потребував особистого звіту Тіффа, щоб ознайомитися з конкретними деталями.
Тіфф опустився на коліна, шанобливо доклавши:
— Імперія Сакартес зробила раптовий набіг. На щастя, мій Господь, ми отримали ваші благословення і змогли змусити їх відступити. Ми навіть не понесли великих втрат; ті, хто був поранений, дуже швидко були зцілені вашими божественними заклинаннями і повернулися в стрій.
Різниця у моральному дусі, що мала в рядах священиків, і без них війська були колосальними. Сила зцілення була занадто страшною. Зцілюючі ресурси були рідкістю на головному економічному рівні, тому божественні заклинання священиків могли тільки дати можливість пораненим солдатам вижити. Священики також були незамінні, тому що вони ефективно підносили моральний дух.
Місцеві жителі не могли порівнятись з легіонами Кремнієвої твердості. Єдиною їхньою перевагою було несподіване нападання, але коли в гру ввійшли священнослужителі, вони були повністю переможені.
Врешті-решт, їхні шамани та інші божественні Професійні професіонали могли використовувати божественне закляття тільки в межах домену свого бога. На території Лейліна вороже військо не мало жодного привілею. Нелогічно було обговорювати, перемогли вони або зазнали поразки.
— Ммм, — кивнув Лейлін, - схоже, цього разу ти не зіткнувся з серйозними проблемами. Очевидно, вони покладали всі свої надії на битву богів. Ці війська використовувалися тільки для того, щоб сіяти хаос і служити відволікаючим фактором...
Його очі виблискнули, коли він все зрозумів, і він ніссув божественний указ:
— Ці жалюгідні тубільці. Вони повинні заплатити за свої теперішні вчинки кров’ю!
Після того, як Полурогим почав діяти, аура Лейліна стала ще більшою. Тепер у ній навіть простежувалися сліди сили законів.
- Як накажете, мій Господь! Міцність Надії почне війну. Цього разу ми повинні дати їм гіркий урок! — Тифф шанобливо схилив голову.
— Нет, не урок. Це має бути знищення! Я більше не хочу бачити на картах слово "сакартес". Ніколи! — Холодна відповідь Лейліна змусила серце Тіффа стиснутися в страху.
Тіфф стиснув зуби, поставивши себе рішуче відповісти:
— Ваша воля буде виконана.
Зрештою, Лейлін мав абсолютний авторитет у цьому місці.
- Дуже добре! — Лейлін кивнув і помахом руки послав до Тіффа золотою палицею. Його руки були прикрашені зображенням лева, а на його короні яскраво сяяли чотири барвистих самоцвіти. Весь костур, здавалося, був оповите потворною силою.
— Це... Божественна зброя? — запитав Тіфф, дивуючись на нього.
— Да. Це зброя, яку я вдосконалив за допомогою ворожого Лже бога. Ці кристали містять силу блискавки і вогню. Поки ця зброя всього лише ранга Полу бога, але вона повинна служити авторитетом папи.
- Мій пане... — Голос Тиффа стримувався від хвилювання.
— Іди, я буду спостерігати за тобою з неба, — відмахнувся Лейлін.
- Та мій пане. Я знищу для Вас всю Імперію Сакартес і покорю весь острів Дебанкс! — урочисто присягнувся Лейліну Тіфф.
...
Ліліан не тільки вплинув на нього. Фортеця Надії стала набагато міцнішою. За допомогою божественних заклинань священиків, війська тепер могли показати силу сили силою, яка була сильніша від попередньої. Що стосується можливості захопити Імперію Сакартеса, то вже було вирішено.
Завдяки божественній аури та божественної зброї Лейліна основна армія Надії без особливих зусиль вторглася в серце Імперії Сакартеса. Напади тубільців не змогли витримати жодного удару.
Ну, насправді це була лише пропаганда церкви. Хоча результати не дуже відрізнялися від того, що було в офіційних звітах, хід подій був зовсім іншим.
Вдалині від свого « дому», військо Лейліна зіштовхнулося з ворогами, які мали підтримку Полу бога і таку ж кількість священиків та інших божественних Професіоналів. Їхні вороги мали багато ресурсів, які накопичувалися за кілька сотень років. Але коли прийшла весна чума, яка раніше стримувалась від сильного холоду, спалахнула з новою силою.
У попередньому житті Лейліна весна завжди була сезоном широкого поширення епідемій, і це не дивно. Нова чума була ще більш жорстокою, ніж раніше, охопивши ВЕСЬ острів Дебанкс, і породив все більше міст-привидів. З її здатністю заражати навіть тих, хто колись вже був вилікований, навіть божественні Професійали по вухах погрузли в роботі.
Лейлін вбив двох чоловіків, які раніше мали два клуби. Це було рівнозначно скороченню кількості священиків вдвічі меншою за кількість їх членів. У такий критичний момент важлива була кожна людина. Що вже казати про втрату ПЛОНИ своїх священнослужителів?
Ще одна хвиля смерті на острові Сакартес. Духівництво було настільки мало, що навіть умирала про звичайних людей. Військо Надії, що вдерлися у Сакартес, захопили міста-привиди один за одним. Чимало ворожих солдатів здалися їм.
У них просто не залишилося іншого вибору. Якби вони продовжували битися, їх чекала б лише смерть. Дезертирство було чудовим виходом, бо вони могли дати святу воду, яка могла врятувати їхнє життя. У той же час здані тубільці подавали чудовий приклад іншим, показуючи, що жоден із них не був убитий і не став рабом після капітуляції. Звичайно, це викликало величезний вплив на армію Сакартеса.
Крім того, щоб врятувати життя, ці місцеві простолюдини повстали і призвели до хаосу ще перед тим, як на них прибули війська з твердості Надії. Вони навіть посилали людей у фортецю, щоб просити про допомогу.
Загалом, ситуація складалась чудова. Повний захоплення острова Дебанкс був лише питанням часу. За таких обставин Лейлін вирішив не втручатися в це особисто.
До цього моменту його статус вже змінився. Йому потрібно було тільки відповідати на щоденні молитви, які просять божественних заклинань, а Тіфф і Ізабель піклувалися про все інше.
Лейлін пішов на самоті. Ставши Глибоким, він став занадто далеко від простих смертних. Він, не маючи великого досвіду в цій сфері, мусив поступово усвідомлювати свою нову роль.
Завдяки його унікальному нюху, його послідовники були у нього як на долоні, кожен на своєму "ексрані". Вони стали більш виразнішими, якщо порівнювати з часом, коли він був просто божественною істотою. Його зв’язок зі священиками став зручнішим і швидшим, ніж раніше. У межах Плітніх він міг легко збирати віру і дарувати божественні навички.
« Мабуть, лише зовнішня Плетія має повний контроль. Вона може лише злегка втручатися в більш глибокі його шари...» - Лейлін тепер зрозумів роль Богіні Плетення. Вона, по суті, була « тюрематором», відповідальним за нагляд за безлічі Магів. Боги ніколи не довірили б Местрі контролювати своїх послідовників, тому її вплив мав серйозні обмеження.
https://literna.net/uk/books/118-chornknizhnik-u-sviti-mahiv