Розділ 1002: вторгнення.
Фортеця надії і прийняття віри її бога були єдиним спасінням мешканців острова Дебанкс. Тільки там, де сяяв світло Крилатого Змія, можна було сховатися від чуми. Вони могли навіть продовжувати жити спокійно, не боячись, що їх раптово почне рвати кров'ю, і не побоюючись померти де-небудь на узбіччі дороги.
Після того, як Тіфф « розвіяв » злочини цих підозрюваних, це негайно викликало хвилю обурення серед громадськості. Маси свистіли і кричали, а якби не миротворчі війська, вони вже давно розірвали б їх у клочику.
Ці нещасні підозрювані були визнані винними. Мало того, що вони поширювали чутки і копали інформацію про минуле Лейліна, так вони ще й шукали джерело святої води; кожне з цих деянь було спробою заплямувати репутацію церкви.
Як і очікувалося, ці підозрювані особи, з якими щодня стикалися корінні жителі, були швидко схвалені. Усі докази вказували на їхню провину. Хоча вони намагалися заперечити ці злочини і хотіли зізнатися в інших своїх злочинах, однак зрозуміли, що їм ніхто не повірить.
Стереотип, що погані люди роблять більше зла, був поширений і їх правда нікому не потрібна. Невдовзі Тіфф справедливо оголосив про злочини шпигунів і постановив спалити їх на ганебному стовпі. Все це супроводжувалося вигуками публіки. Всі чутки про причетність Лейліна до чума похолодали невдовзі після цієї події.
В останні дні Лейлін все менше цікавився справами простих смертних. У будь - якому випадку тубільці мали лише два варіанти: прийняти віру або померти від чуми. Пропонуючи вибір тільки смерть і спасіння, було надзвичайно легко завоювати острів Дебанкс.
Втративши своїх послідовників, тотемні духи зникли. У них більше не залишилося шансів зламати хід гри.
Але ці духи не були дурнями. Коли їхнє існування було під загрозою, вони воліли ризикувати своїм життям...
Тієї ж ночі Тіфф наказав стратити злочинців. Небо було ясним, без жодної хмаринки, яка блокувала б нескінченну ріку зір і срібний місяць. Місячне і зоряне світло тьмяно освітлювало важливість Надії, придаючи всьому, що вони торкалися, срібне сяйво.
Тіфф і Ізабель щойно закінчили виконувати свої щоденні обов'язки, як раптом відчули, що їхні серця стискаються та тремтять, наче якийсь давній звір наближається до них здалека. Занепокоєння змусило їхнє волосся встати дибки, коли вони підійшли до вікон.
— Це... - Розійняли вони роти.
Спекотний слід освітлював небо, а його сліпучі промені сяяли над горизонтом і твердістю Надії. Наприкінці цього золотого світла можна було побачити кілька фігур з потворними аурами, які змусили їх обох відчути задушливість.
— Племені боги! Вони прийшли сюди... — хрипло крикнув Тифф.
Ці темні духи не були настільки дурними, щоб дозволити Лейліну вимиватися над собою. Через великий тиск, який він на них вів, вони вирішили об'єднатися і люто контратакувати. Їхні джерела підтвердили, що саме Лейлін стояв за цим. Якщо їм вдасться знищити головне тіло Лейліна в цій святій війні, все буде скінчено.
— Боже... — Тіфф несвідомо стиснений, з тривогою в очах.
Навіть якщо ці духи покинули свої твердині, вони все ще залишалися Полу багатшими! Хоча їхня сила ослабла, вони планували перемогти Лейліну числом. Тіфф розумів, що йому не можна втрачати самовладання в такий вирішальний момент, але його серце продовжувало зраджуватися.
- Це полум'яний Хранитель!
— Всемогутній Акабан, бог сонця...
Дивне небесне явище стримувало тубільців, і коли багато з них підняли голови до неба, вони побачили напівбогів, від яких відмовилися. Вони почали з'являтися від страху, називаючи імена богів, яким колись поклонялися.
- Не треба боятися, діти... — Голос з Таргарієну був, діставшись до глибин душі кожного поклонника. Статуя, здавалося, ожила, а її голос мав якийсь незнаною енергією, яка відразу заспокоїла їх.
*Хсс!*
Фантом Таргарієн з'явився в повітрі прямо перед ворогами.
— Дайте це мені. Зосереджуйтесь на бою тубільців... — Лейлін передав наказ в уми Тіффа та Ізабель. Зробивши це, він підняв голову і оцінив найсильніших противників, з якими йому доводилось стикатися протягом часу перебування у світі богів.
"Після того, як я вирву їх, вся Імперія Дебанкс стане моєю ..."
Очі Лейліна почервоніли, а на його лобі увійшов Кошмарний Око. Осліплі золоті промені освітлили його тіло, здавалося, ось-ось збираючись загорітися. Могутня аура змусила кількох тотемних духів різко змінитися в особі.
*Оо*
Багато з цих духів вирішили прийти сюди тільки тому, що знали, ніби божественні істоти мало що можуть їм протистояти. Усі вони були Полу богаті, які підпалили свій власний божественний вогонь.
У центрі неба була велетенська паляниця на чолі з напівголим тубільцям, який тримав золото в руках копальню. У нього було серйозне обличчя, розкриваючи аура короля і очі, які блимали мудрості.
І що ще більше здивувало Лейліна, це жвавий кінь, який також був напівбогом, але дозволяв собі бути коням. По обидва боки паляної колісниці вішали двоголовий лев з золотим хутром і скорпіон, який здавалося був зроблений із чистого золота.
«Четиро Полу бога... Це прихована божественна сила острова Дебанкс?» — Лейлін побачив їхні погляди, не виявивши ні слабкості, ні страху.
— Втородженець, відзови свою хворобу! Я, імператор-засновник Імперії Сакартеса, Бог сонця і Король всіх королів, Акабан, можу дарувати тобі гідною смерть, якщо ти підкоришся! — На військовій колісниці він закричав, — вигукнув Полубог, тримаючи за потуги яскравого коня. Оскільки поліубоги могли розуміти всі мови і мову, вони не мали проблем зі спілкуванням.
« Гм? Його розум не роз’єднаний вірою тубільців? — Лейлін був злегка здивований. - Це через те, що він сам був душею тубільців, яка злилася з вірою імперії і стала після смерті хороброю душею? — Поки Лейлін обмірковував погрози Акабана, напівбоги лева і скорпіонів почали лячно ричати. Після того як Лейлін уважно просканирував, він відчув жаль. — Как жаль... Хоча він і робить усе можливе, щоб зрозуміти божественність, він занадто амбіційний. Це не дозволить йому прорватися через обмеження тубільців і стати справжнім богом ...."
Очевидно, Акабан був дуже мудрий у зміцненні свого домену, але він так і не зміг стати справжнім богом. Це показувало, наскільки виснажливим був цей шлях. Лейлін припустив, що можуть бути дві правдоподібні причини його невдачі. По-перше, дефекти в душах тубільців. По-друге, надмірна амбіція Акабана.
Домени Сонця та Місяця фактично могли протистояти вищим богам, але Акабан все ще не був їм задоволений. Він хотів охопити й інші ролі, щоб стати Всебогом. На жаль, він не мав достатньої віри в місцевих жителів. Тому він застряг на рівні Полу бога.
Якби Акабан вибрав оселі, пов’язані з корінними жителями або дикістю, він міг би стати справжнім богом. Якщо б це сталося, Лейлін не порвався би на острів Дебанкс.
— Акабан... Твоє невезіння - моя найбільша вдача!, абсолютна впевненість у його погляді, очевидно, вдарила по его Акабану.
- Що може зробити мені проста божественна істота іншої раси, яка навіть не досягла рангу Полу бога, щоб протистояти нашим атакам? - З огляду на те, що він був імператором-засновником, в його лексиконі не було таких слів, як скромність і повага. Його цікавило тільки комфорт і вигода.
Змахом руки Лейліна, двоголовий лев і золотий скорпіон оточили її. Сам Акабан об’їжджав поле бою на колісниці, розсипавши по цілій землі золоті пучки полум’я.
Той кінь-півбог заіржав, і тінь сонця піднялася через спини Акабана. Внушна аура стримувала більшість енергії Лейліна, і Акабан приготувався знищити Лайліне одним ударом.
*Чік! Чік!*
Золотий скорпіон невпинно кричав. Його отруйний хвіст вистрілив вперед, будучи набагато могутніше, ніж Палець смерті чарівників. Двоголовий лев також зревел, почав застосовувати свої батьківські навики. Одна голова виривала полум'я, а друга - сині блискавки.
А головне, їхні домени послали хвилі, щоб розпочати процес знищення Лейліна.
https://literna.net/uk/books/118-chornknizhnik-u-sviti-mahiv