Алустріель.
Щоб отримати титул барона, так само як і спадковий титул, зазвичай доводилося зустрічатися з намісником міста. Вибрана Містри була леді Хоуп з легенд - Алустріель. Лейлін дуже хвилювався перед зустріччю, яка мала відбутися.
За два роки перебування в Сильвермуні він ще ніколи не зустрічався з нею. Він тільки кілька разів бачив її здалека. Ходили чутки, що ця дама мала дуже приємний характер і навіть ділилася своєю милістю з випадковими жителями під час свят. Вона навіть була готова допомагати тваринам.
Ув’язнення Лейліна про неї було таким: політична дурість, пустоголова і зваблива жінка, така ж сама як Рафінія, яка вже давно б знищила весь Сільвермун, якби не її грізну силу, а також старійшини та ратуша, що постійно підтирають її дупу.
Лейлін відчував, що Алустріель більше підходить роль гуманіста, ніж політика. Її наївна і природна природа погано підходила для політики та двору. Те саме можна сказати і про Рафінію. Ця хоробра і чеснотлива леді-рицарь була дуже хорошою подругою та другом, але жахливою керівниккою. Якби їй дозволили керувати містом, то це б призвело до катастрофи!
Проте, Алустріель був гідною правилою для Сілвермуна, а найбільш вражаючим було те, що вона мала ще й величну особисту силу. У мирний час все було добре. Однак тепер Сільвермун зіткнувся з вторгненням орків, що вирізняло кожен недолік її правління. З часом Лейлін зрозумів, що незабаром на їхніх головах прийде велике лихо.
Придворний етикет був величезною проблемою для новонавернених дворечених. Вони не могли зганьбити це через відсутність манер під час церемонії прив'язання титулів, чи зустрічі із градоправицею, бо інакше інші палаци почали б принижувати їх. Дворяни, які піднялися з бруду, завжди знаходили цей процес дуже важким.
Це також була головна причина, чому старі палаци зневажали нових. Вони вважали, що ці селюки не заслуговують такого статусу і нехтували тим фактом, ніби взаємодію з різними соціальними класами можна було підвищити життєву силу. Зрештою, вони повільно знижувалися.
На щастя, Лейлін навчив викладача етикету. Він швидко все запам’ятав, і вже після першого заняття вчитель етикету, привставлений до нього на подвір’я, пішов задоволений.
Алустріель також хотіла зустрітися з ним перед церем. Особисте зібрання не мало для нього великого значення, оскільки він був упевнений, що вона не зможе виявити його фальшиву особистість, якщо він тільки не буде знаходитися обличчям до справжнього тіла її бога.
...
Лейлін кілька разів бачив імперський палац Сільвермуна, але це було лише здалека. Але він не дуже турбувався якимись видатними багатствами, що доступні в палаці. Він цікавився тільки легендарними ресурсами заклинань, які могли зберігатися в ньому по чутках.
Але, як тільки він увійшов до палацу, він повернув духовну силу назад у своє тіло і не зважився легковажно досліджувати палац.
« У брамі було принаймні п’ять магічних сенсорів. Сам палац повинні охороняти високорангові чарівники, і їх повинно бути дуже багато ....", Лейлін опустив голову, але щось мигнуло в його очах.
Палац Сільвермуна та Ґільдія Вошобійників були найбільш захищеними і суворо охороненими місцями. Ходили чутки, що найсильніших мешканців цих місцевостей не можна підкупити і навіть Легенди не наважуються провокувати Сільвермун, який підтримує сама Богиня Плетення.
Але Лейлін ніколи не планував грабувати це місце, тому був дуже спокійний. Він був одягнений у розкішний одяг палаца, вишитий золотом ниткою, в якому йому було дуже незручно. Він був схожий на павича, який розтрощив своє пір’я.
З цим нічого не можна було зробити. Одяг палаців був багатий і броський, ніби вони намагалися показати світові все, що мали. Зазвичай Лейлін носив мантії або одяг, але це було б дуже недоречно.
— Її величність королева хоче прийняти свого гостя у бічній залі палацу, — сказала одна співробітниця. Лейлін пішов за нею в окрему частину палацу.
Лейлін чекала недовго. Через мить він відчув, що охорона навколо нього напружувалася до краю і поруч з ним виникли дві потужні духовні сили. Він відразу почав оцінювати їх.
— Добрий день, сер Лейлін Фаулен! — почувся сміх.
Її очі були як місячне світло, і вона здавалася самим втіленням краси. Вона була одягнена в просте плаття, але від неї захоплювався дух.
- Я прошу вибачення за запізнення. Я ходила на банкет Дяді Купера з смаженим м'ясом, і принесла чеський пиріг, який він особисто спокушує спеціально для вас. Це, дійсно, буде для вас найкращим поздоровливим подарунком... — Алустріель з усмішкою подивилася на Лейліна, передавши йому кошик смаженого м’яса.
— Ваша величність! — Лейлін майже мовчки прийняв її дар і з повагою вклонився, як його вчив вчитель етикету.
— Ваша величність, як ви могли так відреагувати до свого вассалу! У сьогоднішньому розкладі є ще кілька пунктів... — Білобородий старий вбіг за Алустріел, тримаючи товсту стопку аркушів пергамента і пір’я. Побачивши Лейліна, він усміхнувся безпорадно.
« Науковий Бюрен, повне ім’я Бівер Юстас. Клерк Алустріель і голова старійшин, а також її найбільш довірений підлеглий начальник. Насправді він є прем'єр-міністром Сілвермуна...», в голові Лейліна виснула рядок інформації.
Звичайно, його увагу привернули могутні магічні хвилі Алустріель та Бюрена. Це означало, що вони подолали поріг смертних і увійшли в царство Легенд.
Тіло Алустріель мало сліди божественності Богіні Плетення, і це викликало в нього болісну зацікавленість.
« Я дійсно хочу... Я дійсно хочу поглинути її! Як шкода. Якщо я зроблю це, Богиня Плетіння буде першою в черзі бажаючих вбити мене ..." - зітхнув Лейлін.
барон Лейлін! Вам не потрібно бути таким формальним і чопорним; ви зовсім не схожі на 20-літнього хлопця! - у Алустріель, безсумнівно, мала ауру, яка так само відсвіжує, як весняний вітерок. Розмова з нею дуже розслабила Лейліна. У неї була чудова харизма.
— Ваша церемонія награбування відбудеться через три дні. Скажіть мені, Лейлін, скажіть як другові: у вас є якісь прохання? — Я лагідно запитала Алустріель, дивлячись на чарівника.
— Якщо ви дозволите, - Лейлін глибоко зітхнув, подивившись на неї очима сповнені рішучості, — сподіваюся, що зможу вільно читати колекцію чарівних ресурсів двору...
—Так, звичайно! — Алустріель дуже легко погодилась, перевершивши всі очікування Лейліна і привівши його в замішання. Эй, эй! Чи ж вона не повинна була попросити його піднятися до її найближчого кола, перш ніж йому б нарешті дозволили поглянути на ці документи? Чи це було нормально, що на його прохання так просто погодилися?
- Кхм-кхум ... Ваша Величність! - У цей момент втрутився рятувальник ситуації. Бюрен дуже голосно прокаштувався, намагаючись привернути увагу Алустріель.
— Хоча барон Лейлін геній, Легендарні заклинання лише додадуть труднощів його нинішньому станові. Для його ж блага, ми можемо дати йому тільки ті ресурси, які знаходяться нижче ранга Легенд.
— О, простите! Я забула про це - Алустріель подивилася на Лейліна, через суворі природні ресурси Ледженду, запаси рангу Левінди, зараз не принесуть вашому росту ніякої користі. Я можу дати вам спочатку ресурси нижче цієї ранги, а як тільки ви просунетеся, ставши чарівником високого рангу...
— Кхм-кх... — Бюрену стало ніяково через такий безглуздий промишки королеви, і він почав кашляти так, ніби ось-ось задихнеться.
- Цього більш ніж достатньо. Дякую вам, ваша величність. Лейлін посміхнувся і послизнувся, а його елегантні манери здивували навіть Бюрена. Він дійсно був розчарований, але ніяк не показав цього зовні.
Для чарівників нижче 15-го рангу Легенди і вище були занадто складними, і Алустріель зробила правильно, коли вирішила ввести для нього це обмеження. Однак Лейлін був не таким, як усі. Він не був якимось низькоранговим чарівником, і міг зрозуміти навіть інформацію про божественність, отримай він її в свої руки. Але він не міг повідомити їм про це.
Крім того, поведінка Бюрена була зрозумілою. Якщо б він отримав таку нагороду вже тепер, то чим би його наражали за надзвичайну службу в майбутньому?
Але те, що він розумів причини цих обмежень, ніяк не могло скасувати його розчарування. Поспілкувавшись з Алустріел і отримавши дозвіл до бібліотеки палацу, Лейлін залишив палац.
Після зустрічі з Алустріель Лейлін почав ставитися до неї по - іншому. Можна сказати, що він мав про неї добре враження.
...
— Що ти думаєш про нього, Бюрен? — З цікавістю запитала Алустріель, обхопивши своє обличчя руками. Навіть якщо вона була наївною, вона вчилася на своїх помилках протягом довгих років, хоча зміни в ній не були особливо великими.
— Я не помітив за ним слідів злої думки чи аури диявола, — очі Бюрени стали бавчастими і зробили його страшним, - І його прагнення знань була щирою та фальшивою!
- Якщо це так, то чому ж ти не дозволив мені дати йому право переглядати ці ресурси? — запитала Алустріель, розізлившись.
— Ресурси, що мають рангу вище Легендарного, повинні враховуватися за заслугу. Це правило є наріжним каменем, який захищає наше місто Сильвермун! — Бюрен подивився на Алустріель, яка поводилася як маленька дівчинка, з безпорадною і гіркою посмішкою.
- Крім того, дати малозначому чарівнику, як він, такі хороші ресурси — вже більше ніж достатньо. Після того, як він досягне 15-го рангу і поклянеться Стиксу в довічній вірності ми зможемо відкрити йому доступ до ресурсів Легендарних рангів...
— Гаразд, добре. О, сьогодні я повинна бути на званій вечері Містера Нуду!
- Прошу пробачити мене, але я повинен нагадати вашій величності, що як правитель міста Сильвермун і Альянса, для вас вкрай недоречно з'являтися на вечірках наших простих громадян...
https://literna.net/uk/books/118-chornknizhnik-u-sviti-mahiv