Глава 888: Місячний Ліс (Мунвуд).
Рік пройшов дуже швидко.
На північ від Сильвермуна, у величезному Лунному лісі.
Велетенські дерева, що простягалися до неба, не дозволяли місячному світлу просуватися на землю. Кругом було чорним-чорно, що викликало лише погане передчуття.
Невелика група людей і ельфів, а також міська сторожі Сильвермуна без відпочинку пробирався крізь місячний ліс.
- Це тут! — Командир загону, Аулен, розсунула гілки густого куща і побачила темно-коричневі плями крові на землі миттєво.
« Лейлін », — відповіла вона, подивившись на патрульного чарівника за спиною.
Виявлено зло! Лейлін був одягнений в уніформу чаклуна і виглядав дуже велично та урочисто, отримуючи ару зрілості.
*Ссс! Ссс! *
Чорні потоки повітря спарували, зосередившись на області над ними, а потім вказали кудись вгору.
— Будьте пильні! — Аулен тихо сказала, і по її команді інші схопилися за зброю. Навіть Лейлін миттєво став дуже серйозною в обличчі.
Вони були в Лунному Лісу! Це було небезпечне місце, де наверталися люди і вірили в Бога Охоти, Малара. Вони заснували потужне плем’я, яке називається Чорна кров, і ненавиділи цивілізований спосіб життя міста Сильвермун.
Стички вартових з племенем перетворилися на битву, і вони стали найбільшою проблемою, якщо не вважати вторгнення імперії орків із гірського Хребта Зарі.
- Я бачу тебе! — Аулен та інші члени загону пішли на закляття до входу в гори, де стояла суцільна темрява. Аулен швидкостикувала Лейлін.
За цей рік у них з’явилося чудове спілкування, тому Лейлін просто кивнув головою. Посередові сторожі негайно витримали полегшення, невдовзі після чого Лейлін вказав на середину печери.
Світло! Увімкнений білий світло миттєво засвітило центр печери, на який відразу ж було декілька арбалетів заряджених зачарованими стрілами.
Вони швидко озирнулися, але не знайшли душі. Там була тільки якась рвана одяг і людський скелет на підлозі.
Одяг був сильно пошкоджений, але він здалека нагадував уніформу міської сторожі. Декілька шматків тканини навіть були вкриті засохлим темними плямами крові.
— Кел Роза. Аулен знайшла серед лохмотів піктограму з назвою.
Хоча Лейлін вважав себе більш схожим на собачу бірку, він задумливо пробурмотів:
- Таке розташування ... це ритуал Бога Охоти? Ці жалюгідні перевертні!
Бог Омоти Малар був тим, чиє ім’я боялися навіть згадати. Хоча він був слабким богом, але дуже любив вбивати. Його віруючим був збір лютих вовків.
Вони відрізнялися від орків тим, що зберігали лише частину своїх тваринних характеристик і хворіли якоюсь невідомою спадковою хворобою. На думку Лейліна, ці симптоми були подібні до генетичної нестабільності. Ходили чутки, що ці перевертні прибули з лабораторій чарівників, і Лейлін теж так вважав.
Страждання, які вони пережили, зробили їхнє мислення більш упередженим і таким чином переповнили ненависть до інших живих істот. Як наслідок - вони займалися різницею, і так вийшло, що вони дотримувалися тих самих поглядів, як Бог Омоти.
Був шанс, що захоплених орків можна було зробити рабам; але що стосується обертів ... Це було неможливо. Місячний ліс був для обертів місцем збору, і вони зайняли всю територію північніше від нього. Чорна кров була достатньо великою, щоб бути загрозою для Сильвермуна.
Леді Хоуп, правитель Сильвермуна, через своє добре серце і інші причини, колись активно відсилала туди лучників для того, щоб поліпшити життя мешканців Луного лісу, але вони часто зазнавали нападів.
Цей Кел був одним з таких нещасних.
Кел Роза був відданим і сміливим рейнджером. Страждання цього світу більше не можуть затьмарити твою душу, щоб жити зі світом у Божому Царстві... — Аулен молилася. Вона була не тільки могутнім рейнджером, але й священиком.
Коли Аулен почала молитися, Лейлін та інші члени загону почали опускати голови і віддати шану померлому.
У цей момент очі Лейліна раптово розширилися.
- Там хтось є!
Вор з їх загону був другим, хто помітив щось неправильне, і його кинджал відразу ж полетів у тінь.
З тіні пролунав тужливий вій, подібний до гарчання дикого звіра, і листя на сусідніх деревах почало тремтіти.
- Це перевертень! — Боєць у доспеках підійшов, щоб подивитися на перевертня, але побачив тільки криваву пляму. Однак неподалік був дуже помітний хутро тварин.
Ці обвороти з народження успадкували невідомі хвороби, але мали велику життєву силу та інші дивні здібності. Ходили чутки, що їх творцем був Легенда.
- Наше завдання шукати їх, а не вбивати! Оборотінь, мабуть, пішов кликати на допомогу своїх товаришів ... Нам треба піти на час, а Аулен трималася за свою ельфійську шпагу на талії, але в них не залишилося іншого вибору, як тільки піти.
Адекватна людина не стала б грати в прятки з перевертнями у Лунному Лісу. Вони були дуже вправними мисливцями і мали привілеї, оскільки жили на своїй території. Стражі могли перемогти, тільки якщо б підтягнули сюди всі свої сили, включаючи високорангових чарівників і Легенд.
Хоча Аулін та інші члени загону відступали дуже швидко, невдовзі перевертни їх.
Риви диких тварин чулися з усіх боків, і багато проклятих перевертнів ховались у тіні дерев. У цей момент було дуже неправдоподібно для кожного члена загону.
— Черт! Лейлін! — Аулен зняла зі спини довгий лук і поклала стрілу з сірим орлиним пером.
— Ммм. Часи для зброї!
Лейлін та Аулен багато разів працювали разом, і вони почали глибоко спілкуватися. Вола чарівників окутала наконечник стріли.
*Ссс!*
Ельфи чудово стріляли з лука, а Аулен була рейнджером. Коли вона відпустила тетиву, з темряви пролунав приглушений хріп і величезна тінь впала з гілки. Тоді як звичайна стріла, звичайно, не пробувала б захист перевертнів, для зачарованої стріли це не було проблемою.
- Часи для Орузия! Сільове поле! Сила Бика! « Через постійні дії Лейліна багато ескадрильї незабаром почали світитися світлом заклинань, що посилюють.
— Молодчина! - Аулен похвалила його. Насправді вона завжди боялася, що цей новий колега виявиться зарозумілим і пихатим виблюдком через свій статус геніального чарівника, і не буде виконувати її накази. Але робота Лейліна перевершила всі її сподівання.
Він не тільки слухняно виконував накази, він ще й добре влився у їхній загін - він зовсім не був схожий на чарівника!
"Можливо, після того як ми повернемося, звання Лейліна доведеться змінити ... З його кваліфікацією і вкладом, він може бути піднесений цього місяця" - подумала Аулен, але їй довелося відкласти це питання. Незалежно від того, як багато вона думала про це, вони повинні були ВІДЖИТИ перш ніж отримати можливість насолоджуватися підвищенням по роботі.
- Вбийте їх! — З темряви пролунав тремтливий звук схрещування металу про метал, і навколо нього обезуміли, кинувшися в сторону Лейліна.
— Ідіть за мною, ми повинні врятуватися! — Аулен стиснула зуби, випускаючи стрілу за стрілою. Коли стріли закінчилися, вона відкинула лук і замінила його тонкою шпагою, яка висіла в неї на талії.
Лейлін, як патрульний чарівник, був у безпеці в центрі їхнього загону, тому не постраждав.
« У битві чарівника має використовувати свої слоти заклинань, щоб допомагати своїм товаришам. Тим не менш, склади заклинань чарівників обмежені, тому вони повинні довіряти власну безпеку своїм товаришам по команді. У такій ситуації, якщо вони не були добрими друзями і готові віддати своє життя за друга, то просто не могли залишитися після цього в добрих стосунках."
— У мене майже закінчилися слоти заклинань! — Голосал Лейлин. Насправді він збрехав. Чи то духовна сила, яка дозволила б йому безпосередньо використовувати перші кілька рангів заклинань, чи Перстень Чарівника — у Лейліна все ще залишалася величезною силою. Однак він мав тримати це в таємниці.
- Скільки слотів заклинань у вас залишилося? — Аулен з тривогою подивилася на Лейліна. У неї не було часу навіть стерти сліди крові з обличчя. Від її ельфійського вияснення і елегантності не залишилося й сліду.
Без підтримки заклинань вони в принципі не могли прорватися крізь облогу цих обертів.
— У мене ще є Смертоносне Хлако, і заклинання 0 та 1 ранга, — відповів Лейлін з урочистим виразом на обличчі, - у цьому лісі немає можливості медитувати й відновлюватися.
— Черт! Всі, негайно прорвете облогу і допоможіть. Якщо можете бігти - біжіть. Лейлін, йдіть за мною і використовуйте свої закляття відразу після того, як більшість вибереться звідси
У загоні Аулен був ще один священик. На її долоні засяяло божественне закляття. Хоча ранг Аулен був дуже низьким, божественні заклинання священиків не вимагали духовної сили й мани. Треба було просто молитися кожен день, щоб отримати склади божественних заклинань, і це було досить зручно.
Після кількох заклинань інші бійці, здавалося, відновили свою життєву силу. Здається, вони були зцілені навіть найменшими їхніми ранами.
З новими силами, Аулін та інші прорвалися через щільне оціплення.
— Зараз! - Я вернула Аулен.
— Смертоносне Хмаро! — Лейлін вказав пальцем назад, і жахлива Смертоносна хмара охопила все довкола.
— Давай! — Нарешті інші щасливці відважилися, сподіваючись вижити і пішли за Аулен.
...
— Нарешті ми вибралися! — Аулен окинула погляд роз’єднаних членів загону, і її обличчя раптово спотворило ненависть.
- Ці прокляті перевертні, вони нападали все частіше і більше в ці дні ... Лейлін, нам вдалося втекти тільки завдяки вам. Ви дуже точно використовували всі свої закляття, я обов'язково включу це в рапорт.
Аулен з сумом подивилася на далекий Лунний Ліс. Але, як тільки вона відвернулася від нього, її вираз повністю змінився:
— Тепер - додому!
https://literna.net/uk/books/118-chornknizhnik-u-sviti-mahiv