Глава 873: Імперська Столиця.
« Це цікаво! Зміна статусу і справді призвела до таких разючих змін в її менталі?. Лише зміна стану змусила цих сестер почати так себе поводитися.
Коли вони потребували захисту Лейліна, то завжди були люб'язні з ним; але тепер, коли вони досягли Імперської столиці і знайшли на когось покластися, вони провели межу, в мить відгородившись від нього за статусом та соціальним класом.
Лейлін використав спогади Велзевула для миттєвого аналізу більшості її думок.
« Дуже добре. Така цікава душа стане найкращим кандидатом для розбещення і деградації в диявола ... Тьмяне серце.
Поки Лейлін думав, чи варто йому псувати її, повноправний пан, Віконт Данiель нарешті сказав:
- Хм, якщо так - забудьте про це. Дай їм грошей і застав негайно відбратися звідси. Що люди подумають, побачивши вони їх?
— Так, молодий пане! — В палаці, що стоїть позаду Віконта Деніела, кинув їм маленький мішок з монетами. — Беріть гроші і провалюйте, жадібні стерв'ятники!
— Ты... — Рафінія відразу відчула, що більше не впізнає своєї подружки і раптом стала пригніченою.
- Пішов! — Вона плескнула свого коня по голові, і Нік відразу ж заіржав, а Лейлін начехав ніс і пішов за Старим Пемом, який взяв мішечок з грошима.
Голос Віконта Деніела був не дуже помітним, коли вони йшли:
- Чому ви турбуєтеся про ці сільські простори. Гера, Ялані, дозвольте мені відвести вас...
....
- Огидно! Це неможливо! Чому Гера і Ялані опинилися такими? Вони потрапили під чари диявола, який захопив контроль над їхніми серцями? - Дівчина-рицарь нарешті закричала, коли вони відійшли на пристойну відстань.
— Ладно, все это дворяни огидні. Старий Пем все це бачив. Тільки золото ніколи не обманює!
Рафінія була спокушена його падінням на гроші, і могла тільки закочувати очі, почувши його слова. З іншого боку Лейлін запитав:
- Чому ти просто не поклявся стати його послідовником? Він же палац!
— Якби я це зробив, старійшини вбили б мене! Крім того, як на твою думку, у людській країні будуть титул дварфу? — Старий Пем підморгує своєю вродженою хитрістю, — каже він. — Він радше втопиться у рому, ніж стане батракуватим на благородного і зрештою залишиться ні з чим...
Ха-ха ... Ти дійсно розумний дварф ... — Рафінія все-таки залишалася молодою леді, і її вразив його жартівливий тон ...
Лейлін першим запропонував розійтися, коли вони досягли перехрестя:
— Якщо у нас більше немає спільних справ, може нам варто розділитися?
— Розлучитися? Хіба нам не заплатять за місію в організації найманців? - Рафінія була здивована, а також чомусь не хотіла з ним розлучатися.
« У мене є інші справи, — відповів Лейлін тактовно, але навіть Рафінія читала між рядами: він хотів залишитися сам. Як тільки вона зрозуміла це, їй захотілося плакати.
- Тоді ... Куди ти підеш? — І досі вперто питала молоду дівчину.
— Я планую ненадовго затриматися в імперській столиці, а потім продовжити свою подорож. Моя мета ще не зрозуміла, можливо я помістю місто Сільвермун на півночі. До зустрічі... — Лейлін елегантно махнув, вийшовши.
Але Рафінія і Старий Пем не знали, що в цей час навколо тіла Рафінії обертався темний потік світла, як прядь волосся, яка зникла майже миттєво.
« Марто диявола. Я з нетерпінням чекаю того моменту, коли твоя душа зійде зі світлого шляху ..." в серці Лейліна звучало низько бурмотіння диявола.
Було кілька причин, чому він повівся правильно щодо Рафінії та інших. З одного боку, вони були його командою, і те що він хотів їх охороняти було само собою зрозумілою; але інша причина полягала в тому, щоб спостерігати за їхніми душами та намагатися їх зіпсувати.
Лейлін не був мазохістом. Чому він наполягав б на тому, щоб чекати за брамами особняка шина? Він потребував цієї мізерної суми грошей? Тільки спостерігаючи з боку, він міг уловити найтонші коливання душі і скеровувати їх!
« По всьому, Ґера та її сестра були поглинуті марнославством. З невеликим нудьком було б цілком нормально, якби їх спокусив диявол. З іншого боку, Рафінія є чистою душею. Як тільки вона буде зіпсована, у неї буде така сила, яка змусить всіх інших дияволів пускати слини ...."
Як тільки душа людини, на зразок Рафінії, буде зіпсована, вона стане надзвичайно привабливою для будь-якого грізного диявола. Однак Лейлін уже був майже Архідяволом, і йому не довелося вдаватися до такої поведінки. Він вирішив особисто поїхати в подорож, щоб поекспериментувати з душами звичайних людей.
Оскільки його основне тіло вже відібрало у Вельзевула все, що він мав, для нього було неминуче мати справу з шеолом та іншими дияволами. Навіть у самого Лейліна було кілька диявольських характеристик.
Душі у всесвіті були різними від таких, як Маґи. Тож Лейлін мусив перевірити це на собі. Коли він був у зовнішніх морях, люди його родини були непридатні для експериментів. Що ж до піратів, їхні душі навіть покидалися на душі дияволів які сіяли хаос!
Тільки Рафінія та інші дозволили його очам висихнути. І саме тому він залишив на ній мітку диявола, завдяки якій він міг легко відслідковувати і контролювати її в будь-який час.
...
« Всі ці питання можна відкласти в сторону. У цій поїздці до Імперської столиці є ще важливіші справи!»
Перша проблема, яку мав вирішити Лейлін, полягала в тому, щоб змити всі підозри у піратстві. Інакше священики й паладини Бога будуть переслідувати його вічно, немов надокучливі мухи. Навіть якщо він знищить одну групу, слідом за нею з'явиться інша.
Однак Лейлін і палаци були дуже вправними, коли доводили до перекручення правди та приховування зла.
« Це лише теорія. Якщо Його Величність зробить заяву, цього буде достатньо, щоб справу закрили! Після підтвердження імені вбивці навіть церква Бога правосуддя не зможе продовжувати вести розслідування."
Лейлін чудово знав, що в даний час він не розглядався як підозрюваного. Навіть священики і паладини Бога могли в найкращому випадку тільки « шукати у нього допомоги у своєму розслідуванні».
Але якби вони дійсно це зробили, для нього було б все скінчено! Якого дворянина не накажуть за зв'язки з піратами? Як тільки одне з його злочинів буде розкрито, його ім'я зв"яжуть з чимось ще більш серйозним. Він навіть не сподівався залишити церкву живою в кінці всього цього.
Його єдиним виходом було припинити все це на корні; церква роздавала свої руки занадто далеко.
« Навіть церкви не зможуть позбутися короля, як тільки він зробить остаточний висновок. Зрештою, вони повинні поважати королівську владу в цьому регіоні. Зв'язок, який має сім"я Фаулен, буде недостатньо ...."
Лейлін глибоко задумався: « Було б добре, якби член міністерства його величності виступив від мого імені і він мав бути дуже важливою людиною. Мережа, залишена Вельзевулом, мабуть, стане мені у цьому аспекті."
Чим вище статус палаца, тим легше Дияволові зіпсувати його і спонукати до співпраці. Те саме сталося з королем Дамбратом, який особисто призначив Вельзевула керівником перед тим як той впав у сплячку. Безсумнівно, це було формою наруги над богами.
"Поглянемо ... У списку імен лідерів, відповідальних за регіон Дамбрат, за столицю Королівства Дамбрант відповідає ... — Лейлін проглянув інформацію, надана І.І.Чіпом. Несподівана усмішка поступово підповзла до його обличчя, - цікаво ... Диявол?»
У пам’яті Вельзевула, імперська столиця Дамбрат, очевидно, була головною зоною лиха, де Дияволи сіяли хаос. Він навіть спеціально підіслав туди диявола для зручності контролю.
Хоч вона й придушувалась головним матеріальним становищем, то все ще мусила мати силу високорангового Професіоналу. Вона навіть почала кілька спеціальних методів приховування, щоб допомогти віруючим Вельзевулу успішно уникнути виявлення церков.
« Вона розумна». Лейлін байдуже її оцінив.
Якби Лейлін використав свою справжню силу, щоб підкорити її, то наслідки бою були б наперед визначені. На жаль, у таких справах не було справедливості з самого початку.
Завдяки спогадам Велзевула Лейлін мав козир, який міг миттєво зробити його запеклим ворогом!
« Але перш ніж я підчиню її, я зустрінуся зі старим другом! » — усміхнулась моя дивна усмішка Лейліна.
...
« Чорт візьми! Чорт забирай! Всі ці огидні палаци поклали око на мою територію і зовсім забули про свою дружбу з Золотим Терновником (Торнблоссом)..."." У імперській столиці в той час був старий знайомий Лейлін. Віконт Тім повернувся з імператорського палацу, у пригніченому стані.
Будучи шпигуном, він на щастя зміг уникнути непередбачених обставин під час "Піратської Волни" і навіть захопити частину багатства своєї сім'ї на материк. Незабаром він почав активно працювати в імперській столиці, сподіваючись отримати титул Маркіза сім’ї Золотих Торнблоссів та землі на Балтійському Архіпезі.
Але реальність виявилася жорстокою. Як тільки старий маркс помер, всі його оригінальні зв’язки стали недійсними. Ці ненаситні палаци з Імперської столиці почали планувати розділити Балтійський архіпелаг; дохід від океанічної торгівлі був достатнім, щоб ці двори позіхали від заздрості.
Після багатьох візитів до палацу, щоб зустрітися з королем, він зрозумів, що Його Величність теж не цікавиться його проханнями.
« Коли він не бачить, що ми родичі сім’ї, то може співпрацювати з іншими. Якщо хтось, хто має справжню владу, не захоче підтримати мене ... Я не привіз із собою багато золотих монет, так кого ж мені вибрати..."
Поки віконт Тім роздумував над цим, до нього увійшов слуга, щоб проінструктуватися:
— Сер, один поважний чоловік, просить про зустріч з вами. Він показав значок сім'ї Фаулен...
*Звон!*
Виткана порцелянова чашка в руці Вікінта Тіма впала на підлогу.
— Фау... Фаулен! — Тім узявся за голову. - Він мене не відпустить?
Для нього не було різниці між Лейліном та іншими демонами і дияволами. За іронією долі, він був правий.
https://literna.net/uk/books/118-chornknizhnik-u-sviti-mahiv